— Ви, як Лаплас, не знайшли місця для «гіпотези Бога»...
Що ви думаєте про те, що відбулося і що відбувається на території колишнього
Радянського Союзу загалом і України зокрема. І чого чекаєте надалі?
— Нічого хорошого я не чекаю. Буде довга стагнація. Дуже
довга. Слов’янський народ і за царя був не вищого гатунку, а комуністи
його остаточно зіпсували. І привести його тепер до необхідних стандартів
дуже важко.
— І все-таки, чи вірите ви в те, що ми — і Росія, і Україна
— зуміємо вибратися з тієї діри, в яку потрапили?
— Рано чи пізно ми, звичайно, з неї виберемося. Хоча до
високих стандартів не дійдемо. Причому Україна могла б вийти з важкої ситуації
швидше, ніж Росія, але в нас тут начальники ще більш тупі, ніж у Москві...
А втім, вони тупі в рівній мірі.
З інтерв’ю «Литературной
газете», № 48, 1998
«Здається, я вже десь писав, що людина живе водночас у
кількох концентричних світах, що існують самі по собі і відображаються
в її думках і почуттях — приємних і неприємних — у «колах» її психіки.
Найвужчий світ: своє тіло, органи, болі, дихання, позиви.
Друге коло трохи ширше: люди і предмети, замкнені на мене,
на відчуття, зі своїми ставленнями до мене. В основному це сім’я і друзі.
Третє коло: люди і предмети із сфери праці і періодичних
дотиків.
Ще далі — четверте коло: «суспільство» (маси і постаті),
моє місце в ньому.
Нарешті, останнє коло — світ інформації та ідей, безмежний
за широтою і глибиною, із власними доріжками в ньому.
Питома вага кожного «світу» в думках дуже різна: від нікчемної
до всепоглинаючої. Залежить вона від типу особистості, освіти, а головне
— від участі в процесах того чи іншого кола. Кожний з них має свою «товщину»
— за значущістю в мисленні цієї людини. І ще — за суб’єктивним забарвленням
почуттів і відчуттів — від радісних до пронизливо страждальних».
№234 05.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
