Іще тоді, коли ідеями комунізму був заборонений культуризм, і м'язи накачували в одинокому підпільному підвалі на стародавньому майдані Корятовича, - його вважали найкращим "культуром" Ужгорода. На курорті "Золоті піски" в Болгарії він наважився виступити на чемпіонаті. Став переможцем. Нагородили крутою грошовою премією - тисяча доларів. Але Батьківщина все бачила. Чолов'яги у шкірянках підійшли до Туряниці і запропонували стальними голосами перерахувати гроші у Фонд миру. Що й було зроблено. Бо іншого виходу не передбачалося. Якщо б заперечив, то не довелось би закінчити природничий факультет Черкаського педінституту. Там із культуризмом довелося "підзав'язати" і гребти в каное Дніпром, іще не радіоактивним. Став бронзовим призером 1961 року в естафеті на каное в рамках дуже престижної у ті часи Спартакіади народів СССР.
Він до сьогодні обожнює українські Черкаси. А народився 1943 року в Бережанській Жупі Мукачівського округу Підкарпатської Русі Чехословацької Республіки, в селі Микуловці. Так у всіх документах записано. Він доктор біологічних наук. Тривалий час - завідувач кафедри біохімії і фармакології Ужгородського університету. Має більш ніж двісті публікацій. Колишнього завкафедри, полтавця Олександра Юхимовича Пащенка, який тривалий час домагався його звільнення, він без образ порятував на восьмому десятку від звільнення на пенсію. Туряниця очолив тимчасовий уряд Підкарпатської Русі, щоб домогтися визнання національності "русин" у краї та автономії у складі України. Але головне - наукова робота. Його праці: "Російсько-український тлумачний словник з молекулярної біології", "Біохімія: програмований контроль із застосуванням ЕОМ" (посібник, затверджений Міністерством освіти України як навчальний для вузів), як і інші, затверджені тією ж інстанцією підручники: "Біохімія. Ділові ігри та ситуаційні задачі", "Біохімія. Тестовий контроль знань", а також актуальна для умов Закарпаття робота "Йодно-тиреоидный статус организма в условиях природного йодного дефицита".
Туряниця підготував для України сім кандидатів і трьох докторів біологічних та медичних наук.
Він складає вірші та пісні. Записує на касети. У Криму, коли співав публічно, збиралося народу, як на концерти. Казали йому місцеві та приїжджі, що в нього краще виходить, ніж у кримського авторитету Юрія Богатикова.
А ще Іван Михайлович Туряниця мріє зробити Закарпаття благословенним центром цивілізації. Хоча міністр освіти штату Нью-Джерсі в США - його рідна сестра - не одноразово переманювала професора туди на роботу, обіцяючи непоганий річний оклад - 203 тисячі доларів, він не погодився. Любить Закарпаття. Крім науки, довго займався карате в крутій групі Сені Войтаника, теж лікаря, який тепер живе в Лос-Анджелесі. У свої 54 пан п. Туряниця спарингує і тепер, але головне захоплення - рослини. В ужгородській квартирі родять та забезпечують річну потребу кавові дерева; виростають не гірше, ніж у тропіках, ананаси. Не кажучи вже про лимони, апельсини та банани. Але, найголовніше, він хоче акліматизувати їх у відкритому грунті. У батьківській садибі в Мукачеві ростуть та родять гранати. Прижився банан. А також кипарис пірамідальний, який характерний тільки для Кавказу та Греції, аукуба - дочка грецьких субтропіків, південний олеандр. Мріє, щоб усюди на Закарпатті росли, незважаючи на зиму, й ківі. Працює в цьому напрямку.
Обожнює мистецтво мініатюрних японських дерев - бонсай. Має десять вирощених екземплярів. Бонсай - це не те, що хочеш, а те, що вже сформовано. Одне деревце в колекції тридцятирічне. Такі деревця дуже дорогі. Вартість порівняно з нашими зарплатами величезна: 2 - 3 тисячі доларів за саджанець.
Закарпатська область
