Любов до Франції і зацікавлення таємничою постаттю
генерала де Голля розбурхала Київ. Пам’ятаю, як червневого дня 1966 року
тисячі людей вишикувалися на бруківці, з нетерпінням чекаючи появи високого
французького гостя. У цьому калейдоскопі подій є й родинний спомин: моя
донька, яка тільки-но навчилася вимовляти перші слова, зручно влаштувавшись
у мене на плечах, повторює почуте на свій лад: «Де (російський переклад
— Где) Голль?» І ось нарешті він з’являється на коротку мить: велетенський
на зріст, сивий, імпозантний, у відкритій машині і, не маючи змоги звернутися
до радіючого натовпу, привітно махає рукою.
Але те, що Президент Франції хотів сказати під час короткого дводенного
візиту в Київ 27 — 28 червня, було сказано. Як тільки генерал де Голль
ступив на українську землю, він виголосив: «Вже давно між Україною і Францією
(цитати з виступів подаються в офіційному перекладі. — А.С.) існують узи
дружби і взаємної поваги. Вони існують вже багато століть. І події воєнного
часу, які відбулися, зокрема, тут, у вашому місті-герої Києві, лише підтвердили
ці почуття з боку Франції». На прийомі у Маріїнському палаці де Голль прочитав
коротку лекцію з історії французько-українських взаємин: «Ось уже давно,
можна сказати, цілі віки, ми знаємо у Франції, що таке Україна. Ми дуже
уважно ставимося і по духу і по серцю до України. Ми знаємо, якою була
роль, особливо Києва, і всієї України в поступовому створенні великої Русі.
Ви знаєте, що для цього зробили ваші князі, спрямовуючи свої зусилля
на те, щоб цю прекрасну країну не поневолили в колисці загарбники...
Що ж до наших відносин і зв’язків, то повинен сказати, що між Францією
та Україною ці зв’язки дуже давні, дуже старовинні. Я дозволю собі навести
два приклади. Перший, найбільш давній: дочка київського князя Ярослава
Мудрого Анна була дружиною французького короля Генріха Першого.
І останній приклад. Я хотів би згадати про тих французьких солдатів,
які в числі інших полонених були привезені ворогом на цю землю...».
Дивне королівство кривих дзеркал! З боку сановних представників офіційного
Києва звучали банальні фрази на кшталт «у нас в Україні, як і в усьому
Радянському Союзі...», «український народ, як і всі народи нашої багатонаціональної
країни...» І коли гортаєш сьогодні пожовклі сторінки газет, таке враження,
що прапор українського патріотизму підніс тоді на коротку мить не українець,
а француз.
«Хай живе Київ!
Хай живе Україна!» — ці дві короткі фрази вочевидь виходили за межі
ввічливості, Президент Франції зумисне виголосив їх двічі — коли прилетів
у нашу столицю й коли відлітав. Який сенс вкладав у них генерал де Голль?
Сьогодні про це можна хіба що здогадуватися. Відомо, що подорож французького
президента до Києва під час візиту в Радянський Союз відбулася на його
особисте прохання. Захоплюючись історією Франції й світовою історією, він
хотів побачити на власні очі одну з колисок європейської цивілізації. Слід
мати на увазі й те, що він завжди дотримувався звички — перш ніж щось сказати
— ретельно виважував кожне слово. Отже, гасла на честь Києва й України
були виголошені де Голлем не випадково.
До кого ж звертався президент Франції? До політичної еліти України?
Але тоді її не існувало, бо не було держави, була так звана Українська
Радянська Соціалістична Республіка — «невід’ємна складова частина СРСР»,
яку де Голль демонстративно назвав Українською Республікою. Чи, може, до
мільйонів українців? Його заклики тоді не були почутими, а в незалежній
Україні з незрозумілих причин не згадують про той особливий візит.
Гасла президента Франції на українській землі, здається, співзвучні
із закликом, який він виголосив у липні 1967 року під час візиту в Канаду
з балкона ратуші в Монреалі: «Хай живе вільний Квебек!» Щоправда, слово
«вільна» у гаслах про Україну відсутнє, але відсутня й частка її офіційної
назви — «радянська». Де Голль органічно не терпів ідеологічних кліше. Звернення
президента Франції до французьких канадців спричинило величезний скандал
у стосунках між Оттавою й Парижем. Подібного не сталося у стосунках між
Москвою і Парижем. У Кремлі не зреагували на заяви де Голля чи просто подивилися
на це крізь пальці: відбувалася глобальна дипломатична гра, яку задумав
Президент Франції. Він уже оголосив про вихід своєї країни з військової
організації НАТО і для утвердження національних інтересів у пошуку нових
союзників повернувся на Схід.
На той час СРСР, що володів потужним стратегічним ядерним арсеналом,
здавався монолітом, і політологи на Заході ламали голови над тим «хто кого?».
Де Голль перший серед державних діячів збагнув, що епоха «холодної війни»
кінчається і висунув нову концепцію — «Європи від Атлантики до Уралу».
Якось без почуття удаваної скромності він сказав, що часто помилявся у
своїх вчинках, але ніколи у передбаченнях. У 30-х роках майже нікому невідомий
офіцер генштабу французької армії передбачив неминучість Другої світової
війни, поразку Франції, створення антигітлерівської коаліції й розгром
нацистської Німеччини. 1940 року (тоді як Франція вже програла війну) де
Голль виявився далекогляднішим від Сталіна. «Я вважаю, — говорив він, —
що Росія вступить у війну раніше за Америку, але в кінцевому рахунку обидві
ці держави візьмуть у ній участь... Гітлер марить Україною. Він не зможе
утриматись від спокуси вирішити долю Росії, це й буде початком його загибелі.
У цілому війна — жахлива проблема, однак її можна вирішити. Необхідно повернути
Францію у табір переможців».
Можливо, у 60-х роках, дивлячись у майбутнє, французький президент відводив
у рамках своєї концепції «Європи від Атлантики до Уралу» самостійну роль
Україні? Категоричні твердження недоречні, та це припущення не позбавлене
підстав. Де Голль як один із найдалекоглядніших державних діячів ХХ століття
цілком міг уявляти Україну з геополітичного погляду часткою Центральної
Європи під егідою Франції, та вважав, що час ще не прийшов. Однак прихильність
і підтримка, яку віддверто висловив нам великий президент Франції в часи,
коли саме слово Україна було, по суті, під забороною, для нас незабутні.
Сьогодні, у річницю візиту де Голля у Київ, ми виголошуємо:
Хай живе Париж!
Хай живе Франція!
P.S. Сьогоднішній французький уряд демонструє менший ентузіазм
у справі розвитку стосунків із Україною, ніж де Голль. Рівень економічної
співпраці між обома країнами за визначенням українського уряду залишається
вкрай низьким для держав такого масштабу. Торік товарообіг сягнув лише
$350 мільйонів. Така позиція французів пояснюється і тим, що Україні немає
чого реально запропонувати французам, а проблеми безпеки для далекої Франції
не такі актуальні. Становище намагатимуться виправити під час візитів до
Києва міністра закордонних справ Франції Умберта Ведріна в липні та президента
Ширака у жовтні цього року.
