Треба сказати, спостереження без телеекрана за роботою новоствореної пожежно- рятувальної служби посилює пізнання у багато разів. Столиця справді живе пристрастями — і такими, що аж серце холоне, і такими, з яких можна розпочинати анекдоти: «чоловік повернувся з відрядження...», «кішка оголосила голодний страйк на дереві...» Подібні хроніки для пожежно-рятувальної служби вже стали звичними. За день чергові виїжджають у середньому по 10 разів, а часом, особливо у свята, отримують і до сотні викликів. І це при ретельній селекції диспетчерами 01 кожного дзвінка. Ось, наприклад, розповідає радіотелефоніст Ольга Новицька, телефонує молодий чоловік із Подолу (це дозволяє визначити АВН) і яскраво описує клуби диму, що валять із вікна будинку по вулиці Кіквідзе. У цьому випадку запитань не виникає: несмішний жарт. Або, скажемо, буває, що 01 плутають із телефоном довіри. Якось подзвонила сюди жінка і перше що вимовила: «Я знаю, що ви рятуєте, так врятуйте і мене — душа болить». І хоч координація та перемикання викликів на психологічні служби — лише в планах вітчизняної служби порятунку, нерідко диспетчери функції «жилетки» все ж виконують. А заодно і консультанта з побутових питань. Хто ще з таким знанням справи розкаже, як витягти ногу дитини з радіатора (під час «чергування» кореспондентів «Дня» інструкції саме з цього питання давали диспетчери), або як привабити валер’янкою кішку, що залізла на дерево.
Зоологічні теми підіймаються невипадково. Як не дивно, вони провокують неабияку дилему у рятівників. Ясна річ, що з одного боку, людина звертається за допомогою і відмовляти їй — не в правилах служби. З другого ж, для цього необхідна спеціальна машина з драбиною, яка в кожній частині є лише в єдиному екземплярі. Виїхавши на виклик із твариною, можна вже не встигти врятувати квартиру, що горить, де без підйомників не обійтися. Щоправда, буває і таке, що викликають як на пожежу, а насправді на місці подій виявляють квартиру із закритими в ній ключами і знервованих її власників. Нещодавно, розповідають у диспетчерському пункті, пані наказовим тоном подзвонила і повідомила, що рятівники просто зобов’язані відкрити її квартиру, оскільки ключі залишилися на пікніку. Пояснення в стилі, що ця послуга платна й існують спеціальні фірми, які допомагають у цій справі, натрапили на бурхливе обурення: «Навіщо ж себе рекламувати, якщо насправді ви не можете допомогти?!»
Реклами як такої і не було. Як розповідають рятівники, барвисті плакати, розклеєні містом, насамперед виконували виключно психологічну функцію. Повні крові й жахів фільми повинні мати противагу — людям необхідно відчувати, що є хтось, хто здатний прийти на допомогу в будь-яку хвилину, що б не трапилося. Щоправда, за словами полковника внутрішньої служби Олега Венжика, ще далеко не все «працює» за європейськими стандартами порятунку. Але з другого боку, треба робити знижку на молодість української служби. По суті, існує вона всього кілька місяців, а колишні пожежники, нині поліфункціональні рятівники, вже встигли справитись з 340 раніше нетиповими для них викликами. Однак і до відповідного Указу Президента доводилося не тільки з полум’ям боротися. Наприклад, два роки тому в Миколаївській області пожежні допомогли з’явитися на світ дитині. Річ у тому, що у відповідальний момент у пологовому будинку згасло світло. Недовго думаючи, лікарі подзвонили в пожежну службу, і ті приїхали і підключили свою мініелектростанцію. А коли від вибуху в житловому будинку в Білій Церкві обвалилися сходи, люди знову-таки викликали пожежників, які за допомогою автоматичних сходів евакуйовували людей.
Пiдроздiли МНС до Указу Президента були нечисленними і немобільними. Нормативи прибуття до місця випадку протягом 10 хвилин були з області фантастики, з урахуванням того, що місць дислокації було усього кілька по Україні. Крім того, важливий і ще один нюанс: рятівники напівжартома помічають, що сильна та армія, яка постійно в бою. А різниця між 250 пожежами на день і 300 надзвичайними ситуаціями на рік вельми відчутна.
Тепер же, як говориться, на варті 62 тисячі чоловік і 2 тисячі виїзних частин. Щоправда, за словами заступника начальника головного управління МНС м. Києва Ігоря Петриченка, по суті нічого не змінилося, оскільки спеціального рятувального обладнання (гідравлічні ножиці, подушки і таке інше) як не було, так і немає. Так і кадри навчати ні на чому. Якщо говорити про столицю, яка в цьому питанні куди більш прогресивна, то парк автоцистерн зношений на 70%. Щодня в перервах між порятунком людей у частинах рятують техніку. Нещодавно Міськадміністрація придбала за мільйон євро новий підйомник для столичних рятівників. Все начебто непогано, так от тільки в управлінні МНС повинні заплатити ще мільйон гривень за розмитнення. Зайвих бюджетних грошей на це немає, а заробити неприбуткова за визначенням організація їх не може: заробіток на НП суперечить закону, а забезпечення громадського порядку на футбольних матчах або культурно-масових заходах покриває хіба що витрати на бензин.
В продовження теми в 25 ій пожежно-рятувальнійчастині розповіли анекдот із життя. Приїхали сюди якось на екскурсію італійські колеги. Походили, подивилися обмундирування і техніку. За годину гості із здивуванням запитали: а коли ми від музейного перейдемо до чергового? Американці на подібних заходах в Україні тільки зітхали: ваших би людей до нашої техніки...
Дійсно, прогрес у цьому відношенні давно вже відчуємо. Наприклад, у світі при ліквідації пожеж і порятунку на них людей використовують так званий тепловізор. Замість того, щоб у 20-кілограмовому костюмі бігати по приміщенню, де через дим не видно, що відбувається на відстані протягнутої руки, там включають апарат, який визначає, чи є люди і де саме. Заради справедливості, варто сказати, що своє ноу-хау у Києві все ж є. За допомогою безперервної відеозйомки роботи рятівники завжди знаходяться під контролем. «Розбір польотів» дозволяє рятівникам постійно підвищувати кваліфікацію, а керівництву — оцінювати грамотність дій у тій чи іншій ситуації.
Щоправда, дії рятівників усе частіше зазнають критики з боку їхніх «клієнтів». Претензій до них виникає немало, але насамперед вони стосуються швидкості прибуття. З самого початку все відбувається згідно зі стандартами — менше нiж за хвилину після дзвінка в 01 караул виїжджає. Але потім все залежить від успіху. На відміну від Москви спецсмуги для оперативних машин у нас є лише на двох трасах. На центральних вулицях рятівники постійно застряють у пробках, а якщо машиностовпотворіння відсутнє, то ввічливість з боку водіїв іномарок не спостерігається. Але навіть якщо і пощастило — траса нагадує водну гладь, то існує ще така річ, як відстань. У столиці — 23 виїзні частини, і за стандартами кожна з них повинна піклуватися про безпеку лише в радіусі п’яти кілометрів. У той же час у «спальних» районах рятівники не передбачені. І це при тому, що переважна більшість будинків там впритул оточена деревами, і підступитися на спецтехніці практично нереально. Крім того, всі будови, як правило, висотні, а драбина, що є у рятівників, досягає максимум восьмого поверху. Про ці проблеми постійно наголошують у міськадміністрації, однак зайвих 9 мільйонів гривень на будівництво пожежно-рятувальних частин вже багато років не знаходиться.
Зате за приблизними підрахунками один виклик рятувальної служби обходиться державі в 3 тисячі гривень. Сюди входять амортизація машин і обмундирування, людський ресурс і зарплата. До речі, в Україні ті, хто ризикує життям по кілька разів на день, щонайбільше отримують 400 гривень. Рятівники розповідають, що нерідко їм доводилося жертвувати свій протигаз потерпілому, згадують випадки, коли і самі лежали під завалами, а при температурі 400—500 градусів за Цельсієм іноді прилипала до обличчя маска....
Робоча доба розпочинається завжди однаково: зміна варти, визначення навчальних і ремонтних завдань на день, прощання з тими, хто відчергував. До речі, цікавий факт: тут вважається недоречним сказати «до побачення» — кажуть «сухих рукавів». У частинах, зрозуміло, є кімнати відпочинку і навіть психологічного розвантаження, впоряджені за всіма правилами релаксу, — з акваріумом, диванами, квітами та приємною музикою. Хоча досвідчені рятівники рідко нею користуються. Найяскравіші та найболючіші переживання — звичайно в перші рази, які по суті і стають вступним екзаменом. Провал на ньому, а якщо точніше — неможливість справитися із психологічним навантаженням, звичайно шансів на перездачу не залишає.
Майор Сергій Кудін розповідає, що друзі та сусіди сприймають його як найвірнiший барометр. «Пiшла чутка: десь НП. Найкращий спосіб перевірити — це поцікавитися, чи вдома Сергій.» Сам же він жартома говорить про адреналінову недостатність знайомих. «Мовляв, хіба банджи джампінг — це екстрим? Екстрим — це коли перебуваєш у приміщенні, де щосекунди вибухають балони зі стислим повітрям, і колег доводиться витягувати з-під завалів».
«У цих умовах з людиною щось відбувається, — переконаний рятівник Олександр. — Постійний адреналін і необхідність врятувати формує якісно іншу особистість. У відпустці чи на чергуванні поведінка завжди буде однаковою: коли бачиш, що людині погано — байдуже, вкрали у неї гаманець чи вона тоне, - їй потрібно допомогти. Це вже стало інстинктом і, напевно, основним».
