Цей рік характеризується продовженням економічної штурмівщини, що охопила всі щаблi керівництва СРСР та УРСР. Так, якщо наприкінці 1929 року запланований Й. Сталіним темп приросту промисловості дорівнював 32%, то на XVI з’їзді ВКП(б) він виступив з пропозицією декретувати на 1930—1931 господарський рік вже 45% приросту промислової продукції. На підприємствах плани постійно мінялися і щораз убік збільшення. Посилання директорів заводів на погане устаткування, брак сировини або його погану якість прирівнювали до «зради революції». Держава протиставила власників — «куркулів» «незаможникам» і середнякам. Повним ходом у 1931 р. тривала масова «колективізація» селянства і ліквідація заможних господарств iз конфіскацією майна селян та їх подальшою депортацією до Сибіру й Казахстану. Так, тільки 1931 р. було «розкуркулено» ще 23,5 тис. сімей, або близько 150 тис. осіб. Результатом «колективізації» став страшний голодомор 1932—1933 рр. в Україні, що охопив практично всі області УРСР і забрав життя мільйонів наших громадян (за різними даними від 3 до 9 млн.).
У березні було проведено судовий процес над групою колишніх лідерів УНР в УРСР (справа «Українського Національного Центру»). Засуджено 50 осіб за обвинуваченням у контрреволюційній діяльності. Більшість iз них загинула в таборах, отримавши в 1934—1941 рр. повторні строки.
У 1931 р. спеціальна комісія Ліги Націй засудила пацифікації (заспокоєння) — репресії польського уряду проти українського населення Галичини та Волині. Тільки восени 1930 р. було зруйновано або спалено 800 сіл, вбито сотні українців, 1700 осіб — заарештовано.
