Великий Терор у всіх республіках СРСР: і в Україні, і Росії, почався з «теоретичного» обґрунтування його необхідності. Владі треба було пояснити, чому це раптом мільйони людей стали ворогами. І чому їх необхідно знищити. Це зробив особисто Сталін у доповіді на лютнево-березневому пленумі ЦК ВКП(б) 1937 року. Він висунув тоді тезу, що в міру наближення до соціалізму класова боротьба в СРСР дедалі загострюється, ворогів більшає, а не меншає, і головне — вони стають підступнішими і законспірованішими.
Вороги, заявив тоді Сталін, є скрізь: і в армії, і в партійних, і в радянських органах (аж до ЦК), і серед інтелігенції, і навіть серед робітників та селян. Всюди «є свідомі або несвідомі шкідники, агенти ворожих розвідок, найманці капіталістичних держав». Саме після цього вакханалія терору почала набирати страшних обертів, хоча і в попередньому, 1936 році, і раніше — ще з 1917 року — терор був для більшовиків постійним знаряддям зміцнення своєї влади.
Уже впродовж весни і літа 1937 року була знищена значна частина військової еліти, партійних та радянських працівників (від ЦК до райкомів), інтелігенції, сотні тисяч робітників та селян. Тому пов’язувати початок Великого Терору в СРСР або Росії з першими числами липня 1937 року (а саме сьогодні в Росії відзначатимуть 75-річчя з дня початку Великого Терору) навряд чи справедливо; інша річ, що саме тоді сталінський ЦК спробував «документально» впорядкувати масштаби репресій, розсилаючи на місця директивні листи, в яких пропонувалося партійним організаціям і керівникам НКВД взяти на облік усіх, хто повернувся в рідні місця після відбуття термінів заслання куркулів і злочинців, для того, щоб «найбільш ворожі» з них були негайно заарештовані і розстріляні в рамках адміністративного проведення їхніх справ через так звані «трійки» — позасудові органи кримінального переслідування.
В Україні — своя історія «Великого Терору», дещо відмінна від російської. Утім, саме в 1937-му році відбулися масові розстріли українців, зокрема ті, історія яких «закодована» в словах Биківня та Сандармох. А трагедія нашої сучасності полягає в тому, що і досі далеко не всі місця 30-х рр. масових розстрілів відомі українцям, та належним чином вшановані нами.
