Фраза, обрана мною як заголовок, цілком реальний уривочок із діалогу молодого київського баскетболіста з працівником клубу, моїм товаришем. Ставши випадковим свідком розмови, я спочатку подумав: гроші ж видають не "державні мужі", а приватні спонсори команд, що беруть участь у чемпіонаті країни. А хазяїн - пан. Правда...
Меценат, який вкладає кошти в професійний колектив (не вважати ж любительськими команди, зібрані в турнірі під назвою "Суперліга"?), хоче зворотного зв'язку. Тобто - якісної гри. Та будемо відвертими. За наших умов він перш за все дозволяє хлопцям займатися улюбленою справою, гарантуючи суму, що значно перевищує оклади їхніх батьків у установах або на виробництві. На жаль, та молода людина грає сьогодні незрівнянно слабше, ніж його, образно кажучи, баскетбольні тата та дідусі. Повірте вже мені на слово. Так що про "штуку" (переклад "з американської" відомий усім - тисяча доларів) соромно й заїкнутися.
...У нас, баскетболістів київського "Будівельника" 60-х років, однієї з найсильніших клубних команд Радянського Союзу, було два шляхи отримання грошей. Перший - це стипендії від Спорткомітету СРСР у Москві, другий - начебто за роботу з навчальними групами ДЮСШ. Пишу "начебто", тому що насправді кілька тренувань кожного дня, часті виїзди на різноманітні турніри та збори, виключали якусь серйозну роботу з дітьми. Практика "липових" осіб, які відвідують заняття, як і система "липових" робітників на заводах, були добре відомі партії та уряду, головбухам та їхнім перевіряючим, керівникам спортивних структур усіх рівнів.
Та щомісячно до будкому тресту "Київміськбуд-4", за яким по лінії ДСТ "Авангард" було закріплено нашу команду, я (і не тільки я) здавав табелі та навчальні журнали кількох груп. Як наслідок, отримував із трестівської каси, як зараз пам'ятаю, 135 карбованців 30 копійок щомісяця. Та погодьтесь: ті наші 120-200 карбованців (бували і премії) заробляли інженери та робітники, викладачі та медики, люди інших професій.
Особисто мені важче за все було назбирати необхідну кількість прізвищ "дітей" для навчальних журналів. Пам'ятаю, як я вписував у них членів... ректорату, парткому та кафедри фізвиховання Київського університету, на якій тривалий час працював. Не було ніякого ризику, бо ніхто ніколи не бачив цих журналів, і вони, вочевидь, канули у вічність на пунктах прийому макулатури. Звичайно, це були обставини, про які спортсмени тих років рекомендували не говорити в голос.
Так, "я жил в такие времена" (як співається у відомій пісні), про які сьогодні згадуємо з усмішкою. Бо сучасна зарплата людини в спорті (і не тільки у спорті) - комерційна таємниця. Проте, як кажуть, не за сьома печатями! І, що б не говорили, так більш чесно. Укладай контракт і не "коси" під електрозварювальника. З застереженням, що нашим середньостатистичним гравцям, по-моєму, не слід орієнтуватися на заробітки майстрів у тій же НБА.
Адже в нас - як у... нас. І в найрізноманітніших сферах вкрай складно планувати завтрашній злет. Спорт - не виняток. Якщо тренер публічно заявляє про початок підготовки ним команди... ХХІ століття, отже, потрібно за нього тільки радіти.
