У Степана Ковальчука, який, пригадуєте, аж на 57 років «самоув'язнився» на горищі хати в тихому селі Мончинці на Хмельниччинi, — добра новина. Із Красилова, райцентру, йому привезли і вручили паспорта громадянина України. Це — перший документ 76-річного С.Ковальчука. «Був у мене лише папір, що шість класів закінчив, та й той десь загубився», — пригадує він. Степан уже вряди-годи виходить за подвір'я своєї убогої хати, позбувся страху, що не знайде дороги «назад». Спілкується з односельцями. Отож достеменно знає, що «від теперішнього життя ніхто задоволення не має, бідують». Думають, за кого проголосувати на виборах. І С.Ковальчук разом із паспортом нарешті отримав право голосу. Йому дуже важко зорієнтуватися в цій ситуації: у Мончинцях мало що змінилося за період Ковальчукової «відсидки». Хіба що там, де до війни стояла церква, вже стоїть хрест. «За кого люди, за того і я проголосую. А вони кажуть, що тільки на генерала надію мають. Його прізвище — Марчук», — каже С.Ковальчук. Після публікації в «Дні» (№ 173 від 21 вересня; № 176 від 24 вересня) до нього звідусіль приїздили кореспонденти з телекамерами, фотоапаратами, диктофонами, записниками. Зажив, бідолашний, світової слави.
Середа, 15 січня
