Дмитро ВИДРІН, директор Європейського інституту інтеграції та розвитку:
— Інформаційні переваги на боці коаліції. За останнє десятиріччя в інформаційних війнах не було жодного випадку програшу більш сильного противника, оскільки ця війна розвивається згідно із законом воєн звичайних — все залежить від співвідношення фінансових, інтелектуальних, технічних і психологічних сил.
Сьогодні частка інформаційного компоненту в успіху воєнних дій загалом становить відсотків із 90. Адже не випадково йдеться про те, що сучасне суспільство — інформаційне, а віртуальний світ уже давно часто підміняє світ реальний — існує в основному лише те, що показують по телевізору. Природа цієї війни така, що вже не так важливо, хто перемагає фізично, важливо, як показало це телебачення. Якщо невдачу показати як перемогу — значить, перемога буде. І, оскільки ресурси Сполучених Штатів непорівнянні з ресурсами жодної іншої країни світу, повторюся: мотивів ні для сумнівів щодо переможця, ні для суперечки на цю тему, ні навіть для аналізу не існує.
Ігор ЖДАНОВ, директор політико-правових програм Центру ім. Разумкова:
— Сьогодні інформаційна складова будь-яких військових дій має велике, а іноді й вирішальне значення. Недаремно загроза інформаційної безпеки розглядається в контексті основних. І, розуміючи важливість цього компоненту, США приділили їй куди більше уваги, ніж під час югославської операції чи «Бурі в пустелі».
Порівнювати потенційні можливості США та Іраку, зрозуміла річ, некоректно. Однак значущість головного принципу інформаційної війни — подія не відбувається, поки вона не опиниться на екрані телевізора — іракською стороною сприйнято: «Аль-Джазіра» нарівні з провідними західними компаніями надає інформацію в режимі реального часу. Розставлені сторонами акценти, думаю, істотно не змінюватимуться: з боку США — це наголос на боротьбу з режимом диктатури і наявність зброї масового ураження, з боку Іраку — потерпіле мирне населення.
Зиновій КУЛИК, шеф-редактор часопису «ПіК»
— На мій погляд, у цій інформаційній війні США взяли на озброєння принципи, які супроводжували колись вступ радянського контингенту до Афганістану. Тобто демонструються подвійні стандарти висвітлення воєнних дій: на внутрішньому інформаційному просторі — це непереможність, на зовнішньому — мирно-визвольна функція військ. Друга частина супроводжується чисто радянським «прибамбасом» у вигляді радісної зустрічі мешканцями Іраку американського контингенту. І, оскільки в цьому випадкові наявний давно пройдений спосіб ведення інформаційної війни, то висновок один: програє американське суспільство, значно погіршиться імідж Сполучених Штатів як еталона громадянського суспільства та розвинутої демократії. Програє також і демократична традиція об’єктивної журналістики — відповіддю американській інформаційній політиці є акції протесту в державах-опонентах.
Виграє в даній ситуації «стара Європа». Демонструючи послідовність своєї позиції в непорушенні міжнародних домовленостей, відстоюючи об’єктивний погляд у висвітленні іракських подій, вона бере участь у цій інформаційній війні як третя сторона. Безперечно, Європа втратить у іншому — насамперед, в економічному аспекті, а також через те, що буде змушена й надалі провадити відкриту імміграційну політику, — але це інший бік медалі. Однак, як я вже говорив, з інформаційної війни Європа вийде якщо не переможцем, то «на піднесенні».
І якщо говорити про локальні приклади, то шанс вийти переможцем має й Україна. Прийнявши єдину правильну ухвалу про батальйон, поліпшивши стосунки зі США (а не поліпшувати було б помилкою), не полаявшись при цьому з арабським світом (виняток — приречений уряд Іраку), який із розумінням поставився до неї як до позиції держави з послідовною політикою, Україна об’єктивно виграла.
