На пострадянському просторі з’явилася нова організація. Принаймні, ініціатори так хотіли подати її створення. Хоча, швидше, може йтися про певне переформатування вже існуючого об’єднання ГУАМ з майже десятирічною історією.
Оновлене утворення матиме назву «За демократію та економічний розвиток — ГУАМ». Згідно з офіційними заявами організація переважно займатиметься питаннями транспортування енергоносіїв. До того ж вона може стати майданчиком для подальших ініціатив з врегулювання заморожених конфліктів (саме під час торішнього саміту ГУАМ Віктор Ющенко представив український план придністровського врегулювання). Крім іншого, Грузія, Україна, Азербайджан і Молдова збираються координувати свої інтеграційні дії. Насамперед це, очевидно, стосується питання членства в НАТО. «Нас об’єднують спільні цінності, спільні цілі, прагнення зайняти гідне місце в об’єднаній Європі», — підкреслив учора Віктор Ющенко. Присутній як гість на саміті президент Литви Валдас Адамкус, у свою чергу, звернув увагу: «Я тут для того, щоб виразити моє глибоке відчуття, що одного разу наші країни будуть пов’язані не тільки динамічним економічним і культурним співробітництвом, а й зв’язками всередині євроатлантичних інститутів». Віце-президент Болгарії Ангел Марін також висловив думку про те, що діяльність організації сприятиме інтеграції країн, що входять до цієї організації, до євроструктур.
ГУАМ переживав у своїй історії не найкращі часи. Коли декілька років тому Узбекистан оголосив про припинення своєї участі в деяких проектах організації, експерти відразу заговорили про можливу загибель об’єднання. Починаючи з 1997 року, «гуамівці» не могли дійти порозуміння у багатьох питаннях. Якщо для Грузії пріоритет в організації вбачався насамперед у миротворчій сфері, то в Україні віддавали перевагу енергетичній складовій. Часто перешкодою подальшому існуванню проекту ставали внутрішньополітичні труднощі в країнах-членах. Ослаблене президентство Леоніда Кучми призвело до того, що про ГУАМ вголос майже не згадували, а якщо й говорили, то цілі ставилися завжди не найбільш амбітні. У минулі часи увага українського керівництва була більш прикута до головування в СНД.
Помаранчева революція «реанімувала» ГУАМ. Свою роль, можливо, видіграла й політика Росії. Хоч би як намагалися лідери чотирьох країн переконати, що ГУАМ не є альтернативою СНД або свого роду реакцією на домінування Росії на пострадянському просторі, історія розвитку об’єднання чотирьох країн свідчить про протилежне. Власне кажучи, саме створення ГУАМ у жовтні 1997 року стало своєрідною відповіддю на створення союзу Росії й Білорусі. Навряд чи випадково відбувається посилення ролі ГУАМ і сьогодні, коли Росія відкрито застосовує різного роду важелі впливу на пострадянські держави. Насамперед це стосується України, Грузії та Молдови. Азербайджан не відчуває на собі такого тиску через об’єктивні причини (хоча свого часу участь Баку в ГУАМ була зумовлена фактично тим, що Росія постачала озброєння до Вірменії).
Очевидно, що чотири країни вирішили активізувати свою співпрацю далеко не для того, щоб «насолити» Росії. І можна в цьому сенсі довіряти президенту Азербайджану Ільхаму Алієву, який заявив: «Наша організація — вона не конфронтаційна. Вона не спрямована проти когось. Ми не зібралися тут товаришувати проти когось. Ми зібралися співробітничати, просувати спільні проекти». Але в цьому саме полягає суть проблеми: чи зможуть чотири держави в обставинах, що склалися, врахувати помилки минулого й створити реально діючу організацію, яка б стала впливовою в регіоні.
Поки нічого нового в заявах президентів немає. Є бажання, є об’єктивні труднощі, що примушують держави згуртуватися для їх вирішення. Чи зможуть? Президент Грузії Михаїл Саакашвілі цілком виправдано учора заявив, що ГУАМ створено для розв’язання спільних проблем, наявних у чотирьох держав на шляху їхнього розвитку: «Ми не спрямовуємо свої зустрічі проти будь-кого, у нас є конкретні проблеми, ми намагаємося їх вирішувати з іншими або один з одним, якщо з іншими не виходить».
Як ставляться до ГУАМ у Москві, чи вірять в її ефективність — про це «День» поцікавився у експерта Центру Карнегі.
КОМЕНТАР
Емоції в сторону
Микола ПЕТРОВ, Центр Карнегі, Москва:
— Я б не сказав, що в Росії звертали велику увагу на саміт ГУАМ. Москва, скорiше, більш нервозно реагує на активну участь і присутність на засіданнях ГУАМ представників США і ЄС, розглядаючи це як спробу внесення розкол у СНД. Чи стане ГУАМ ефективним у таких умовах? Не дуже віриться. Наші країни економічно досить сильно залежать одна від одної, й хочуть того чи не хочуть (і Росія зокрема) — повинні будувати відносини між собою не лише на базі особистої приязні або неприязні, а й на базі колосальної взаємозалежності, яка походить ще з радянських часів. Щодо цього надмірна політизація відносин не принесе користі (особливо якщо ці відносини роздратовані, як часто буває між керівництвом українським і російським, грузинським і російським). Об’єктивно країнам-учасницям ГУАМ є про що говорити — є економічні, енергетичні питання, які вони можуть намагатися вирішити спільно. Але я б особисто застеріг від надмірної політизації і якихось радикальних заяв на адресу Росії, які у будь-якому разі не грають ніякої позитивної ролі.
Найбільш радикальні заяви робить Михаїл Саакашвілі. Він перебуває, мабуть, у найскладнішій ситуації з усіх лідерів, представлених у ГУАМ. Частково його дії мають вимушений характер. Адже Україна собі цього не дозволяє, хоча відносини Києва та Москви більш збалансовані в силу хоча б того, що це порівнянні за своїми масштабами, а отже й за взаємозалежністю, країни. Щодо цього мені здається більш розумною позиція молдовського керівництва, хоча й там також часто емоції переважають раціональні мотиви. Емоційний чинник сьогодні є переважним.
У діях Росії набагато більше реактивності, ніж ініціативи у відносинах з пострадянськими країнами. Газова війна, гадаю, стала реакцією Росії на ту позицію України, яку російське керівництво вважає не досить відповідною національним інтересам Росії. Природно, що країни використовують у міждержавних відносинах усі можливі важелі впливу. Але мені здається, що можливість досягнення раціонального компромісу існує.
