— Анатолію Івановичу, чому так довго не приїжджали в Київ?
— Це було пов’язано з цілою низкою обставин. Передусім через щільний гастрольний графік, розписаний на декілька років наперед. Річ у тім, що нам, співакам колишнього Радянського Союзу, дуже важко входити в темп роботи за кордоном. А якщо потрапив у круговерть і тобі поталанило увійти в обойму, коли запрошують брати участь у спектаклях і виступати з концертами, то пауз практично немає. Мене досить часто запрошували виступити в Україні, але треба дзвонити хоча б за рік, щоб коригувати плани.
— Чи можливо таке, що ми скоро вас побачимо на сцені Національної опери?
— З Петром Чуприною, генеральним директором Національної опери України, ми вчилися разом у консерваторії. Як адміністратора я його абсолютно не знаю, але від своїх колишніх колег чув дуже схвальні відгуки щодо його організаторських здібностей. Можливо, ми зможемо домовитися, і я виступлю на київській сцені. Ми маємо обговорити з ним різні деталі, узгодити плани театру й мої особисті, але про це говорити поки передчасно. Я чув, що наших артистів, які виступають за кордоном, умовляють виступати на благодійницьких засадах. Я не був ніколи ні Санта Клаусом, ні Дідом Морозом. Я артист, я за своє життя зробив чимало подарунків й відспівав таку кількість шефських концертів, що тепер можу сам ставити умови. Якщо співаю, то маю отримувати гонорар. У мене зовсім не солодке життя. Я вірю, що Україна стане на ноги й економічно поступово зміцніє. Розмовляв з економістами на саміті країн СНД, що проходив у Зальцбурзі. Фахівці вважають, що наша країна досягне європейського рівня не раніше, ніж через 39 років. Якщо додати до них мій вік — 51 рік, — то це буде вже 90. Навряд чи доживу до світлого майбутнього. Адже актори згорають рано. Що ж до виступу в Києві, то поки до 30 серпня 2001 року я зайнятий. А вересень — початок театральних сезонів у всіх театрах світу. Далі треба дивитися у записнику — напам’ять не пам’ятаю, адже я прилетів у Київ всього на три дні за особистим запрошенням генерального продюсера Олександра Роднянського, щоб виступити на гала-концерті, присвяченому п’ятирічному ювілею каналу «1+1». Дуже хочу восени наступного року до 60-річчя Бабиного яру привезти в Київ «13 симфонію» Д. Шостаковича й щоб диригував Ростислав Ростропович. Принаймні ми з Роднянським обговорювали це питання. Але це поки лише наші з ним добрі наміри.
Продовження на стор. "Особистість"
