— Андрію, ти знав заздалегідь, що перемога в Трофеї
Берлусконі приносить невдачу в національному чемпіонаті? (Згідно з
італійською «традицією», команда, яка перемагає в цьому передсезонному
Кубку, обов'язково програє скудетто. «Мілан» програв «Ювентусу» в нинішньому
Кубку. — Прим. ред. ).
— Я в ці справи не вірю. І взагалі, мені не зрозуміло,
як це перемога може мати негативний ефект. Мені особисто з усіх традицій
важлива лише одна — моя команда, виходячи на поле, повинна перемагати.
— А що ви можете сказати про атаку «Мілана»?
— Ми працюємо разом ще дуже недовго, можна сказати, що
ми лише знайомимося один із одним. Але вже найближчим часом можна чекати
від нас перших ознак якогось взаєморозуміння.
— Бірхофф сказав, що для нього Андрій Шевченко — ідеальний
партнер.
— Бірхофф — великий гравець, я дуже радий, що «підходжу»
йому й можу бути корисним.
— Чию атаку ви б назвали найсильнішою в чемпіонаті Італії?
— З цього приводу я можу лише сказати, що всі клуби, які
претендують на скудетто, безумовно, мають дуже сильних нападаючих. І «Мілан»
тут — не виняток. Нас багато в команді й усі ми різні: вибір у тренера
досить великий.
— Великий вибір і велика конкуренція, чи не так?
— Нічого страшного. Команда є команда. Я готовий не лише
конкурувати, але й шукати підхід до партнерів за атакою як на полі, так
і поза його межами.
— Минулого сезону майже всі клуби в Італії спробували
грати з трьома нападаючими, «Фіорентіна» вже говорить про трьох нападаючих
і одного диспетчера. На ваш погляд, така схема життєздатна?
— Життєздатна будь-яка схема, головне — щоб гравці були
здатні втілити її в життя. Футбол — дуже динамічна гра, й нападаючий не
повинен перебувати в якомусь певному місці попереду, чекаючи на гольовий
пас. Нападаючий повинен обов'язково працювати в захисті, а захисник — атакувати.
— Чи не лякають тебе очікування болільників, керівництва
«Мілана», якi чекають від тебе забитих голів ледве чи не в кожному матчі?
— Мене взагалі нічого не лякає, страх — це негативне почуття.
Я знаю, що всі в Мілані чекають від мене негайних успіхів, але Лобановський
давно привчив мене робити тільки те, що треба моїй команді, що вимагає
від мене тренер. Моя мета тут одна — щоб «Мілан» перемагав. І оскільки
це залежить і від мене, від мого внеску, я зроблю все, щоб ми виграли скудетто.
— Я ніколи ще не бачив такого фаталіста, який би біг
так швидко в своє прекрасне майбутнє...
