Новина пройшла практично непоміченою, загубившись серед звичних реляцій про політичний балаган. Хоча насправді значущістю вона не поступається жодним кризам, імпічментам, відставкам тощо. Отже, минулого тижня підписано остаточну угоду про знесення новобудови перед Національним спорткомплексом «Олімпійський». Документ завізований у тому числі замовником будівництва, котрий у телевізійному коментарі зазначив, що безпосередньо до нього звернулися лише місяць тому, а до того вся історія не виходила за межі ЗМІ. Так воно було чи ні, з огляду на те що скандал триває заледве не цілий рік, — зрозуміти важко, та й не про те мова.
Загальновідомо, що стихійна забудова геть усього, котра триває з легкої руки занахабнілих від безкарності ділками, давно вже набрала масштабів національного лиха. Спотворений історичний центр Києва, будинки, залишені без сонячного світла щойно зведеними вежами, вимираючі дитячі майданчики, вирубані парки і сквери — список нескінченний. Здавалося б, зупинити цю епідемію неможливо. Але — почали зупиняти. Можна зараз чимало говорити про невдачі після Майдану, про зраду політиків, про тотальне розчарування, про реванш корупціонерів. Та саме після 2004-го кияни почали вчитися захищати своє місто. Почали ставати поперек шляху того бетонно-екскаваторного Молоха. Так само не завжди вдало, так само багато чого вчитися довелося на ходу. Але принаймні тепер заграбастати просто так шмат громадської землі вже трудніше, і тріумфальна хода зелених парканів трошки пригальмувалася. А основні невдачі якраз і пов’язані з тим, що як десь заклали вже фундамент або викопали котлован, або встигли забити бодай першу палю, — то, вважай, все пропало. З «Олімпійським» було саме так. Безнадійно. Вимоги якихось там президента країни чи УЄФА, чи Кабміну, чи усіх разом узятих — забудовника не обходили взагалі. І ось — прямо по назві знаменитої радянської телепередачі: «очевидне — неймовірне». Звичайно, казатимуть, що не все тут так чисто, що, мабуть, не обійшлося без відкату, що компенсацію інвесторам виплатять з міського гаманця (хоча повідомляють про обмін на не менш вигідний проект), що то лише через Євро-2012. Та все ж річ у іншому.
А саме в тому, що нарешті створено прецедент, причому загальнодержавний. Вперше за всю історію незалежності забудовник пішов на поступки. Вперше перемогла міська громада. Звичайно, в цієї перемоги буде немало батьків, хіба що вже геть ледачий чиновник не зробить на тому піару. Одначе головні тріумфатори — кияни. Ті, хто платить зі своїх податків на утримання всієї тої кабінетної зграї. Тобто ми з вами. Після цього будуть інші скасування та інші перемоги. І бюрократично-бізнесова камарилья ще не раз і щоразу болючіше дістане по носі — діставатиме доти, аж доки не навчиться поважати нас.
