За останню добу наш Президент зробив одне правильне зауваження і дав одну правильну оцінку. Він завважив, що «Україна не Італія» і виставив «незадов» попередньому виступу прем’єра на засіданні Кабміну в понеділок.
Генеральна битва у вівторок із самого ранку підтвердила й те, й інше. І справа не в тому, що Валерій Пустовойтенко, як і раніше, впевнений: «Економіка вийшла на траєкторію стабілізації» та тут, хай йому грець, світова фінансова криза не до речі, а в тому, що ні звіт прем’єра, ані криза загалом і в цілому нікого не цікавили. Обговорювалися в кулуарах абсолютно конкретні речі: який розклад сил і кому що вигідно в ситуації, що склалася.
Одні вважали, що відставки не буде тому, що вона потрібна сьогодні тільки Президентові, який усі подальші невдачі спише на парламент, що влаштував урядову кризу.
Інші вважали, що Президентові сьогодні відставка не потрібна — зарано. А «якраз» буде в лютому-березні, після найважчої зими, й Президент сам вижене уряд. А в нового Кабміну з’явиться кредит довіри, якого вистачить до осені — тобто до виборів: зелена травичка, перехід народу на підніжний корм — дачі, городи, сонце, свіже повітря і природне оновлення спрацюють як «заспокійливі» чинники.
Треті підсумовували голоси — і вийшло «fifty-fifty». При цьому робилися спроби обчислити: чи впаде важок президентського благословення на шальки терезів «за відставку»? Як ознака можливої «здачі» уряду Президентом розглядалася деякими членами НДП його відсутність у парламенті: «це ж його уряд, міг би підтримати своєю присутністю, якби хотів, а якщо ні — це знак». За іншими версіями, Президент, навпаки, дізнавшись про підступи деяких складових «політичного холдингу», пообіцяв декого «вислати з країни», якщо до «червоних» додасться щось «зелене» і «бурякове»...
До речі, газета «Столичные новости» вийшла з дуже відвертою першою шпальтою: фотографія Пустовойтенка і цитата з його виступу на Кабміні 12 жовтня: «...стало страшно за ту лавину світової фінансової кризи, що насувається на Україну». А зверху, великими літерами — «Дійшло...». Розшифровується це двояко: або «холдинг» відверто кидає виклик Президентові, або на момент підготовки матеріалу до друку була впевненість в тому, що Кучма, нарешті, здає Пустовойтенка. Якщо перше, то залишається почекати, кого вишлють із країни. Якщо друге, то все знайоме і все нормально: після одних з Президентом поговорили інші, і хто був останнім — той і правий... У розмові з кор. «Дня», між іншим, депутат Олександр Волков у відповідь на прохання зробити прогноз — чи втримається уряд — уточнив: «Вам сказати, як мені хотілося б чи як буде?» У результаті з’ясувалося: «Рано ще для відставки». При цьому Олександр Михайлович висловив побажання, щоб «парламент розділив з Президентом відповідальність» і направив в економічний блок таких «знаючих людей, як Юлія Тимошенко...»
А в «Громаді» ситуація вимальовувалася складна: як звичайно, «у дні сумнівів, у дні тяжких роздумів» біля стін парламенту виявилися вкладники «Денді», які прагнули зустрічі з паном Бродським. А відтак прийшла й звістка про те, що редакцію «Киевских Ведомостей» виселяють. Павло Лазаренко спілкувався з Володимиром Горбуліним і, здається, нервував. Олександр Мороз пояснював у кулуарах пресі: байдуже, залишиться цей уряд чи буде новий — головне, щоб він робив те, що треба. Ходили чутки, що ряди комуністів трохи рідшають...
Оскільки Олександр Ткаченко вмить об’єднав питання про звіт і про відповідальність уряду, отримавши підтримку в 296 голосів, можна було передбачати — якщо спікер щиро підтримує Президента і якщо Президент щиро підтримує уряд, то все враховано, і поіменне голосування закінчиться на користь Валерія Пустовойтенка.
Так і сталося. За недовіру урядові висловилося всього 203 депутати. Чи треба робити висновок про те, що Україна уникла політичної кризи, або про те, що уряд (не з власної волі) виявився «невловимим Джо», бо насправді на нього ніхто не посягав? Опозиція виходить на волю, тобто до народу, з чистою совістю, пред’являючи результати поіменного голосування. Уряд за засвідченої підтримки Президента йде в холодну голодну зиму з повною відповідальністю і тягарем нагромаджених проблем (а буряки і кукурудза, як відзначив спікер Ткаченко, не зібрано). Всі залишилися при своїх. Очевидно, це й був шуканий результат заслуховування «урядового питання».
№196 14.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
