За останні півроку в нас стало хорошим тоном лаяти на чому світ стоїть депутатську недоторканність. Начебто це джерело всіх бід чи якась ганебна хвороба, якої треба неодмінно позбутися. Насправді це норма європейського парламентаризму, яка чітко прописана в конституціях усіх демократичних держав. У Німеччині на будь-яку форму обмеження особистих свобод депутата необхідно отримати згоду бундестагу. Така ж сама норма діє для французьких депутатів. І, більш того, навіть якщо французький парламент погоджується на вживання обмежувальних заходів проти одного з депутатів, то на час сесії виконання цих заходів відкладається. Але Україна в цьому питанні пішла своїм шляхом.
Як відомо, скасування депутатської недоторканності — це ключове гасло, з яким блок «Наша Україна — Народна cамооборона» йшов на вибори. З виконанням обіцянки у НУ-НС до вчорашнього дня все ніяк не складалося. Спікер Арсеній Яценюк неодноразово ставив це питання на голосування, але жоден законопроект не зміг набрати потрібної кількості голосів. «Ми сварилися, сварилися й показали своє істинне обличчя», — цю знамениту фразу виголосив спікер 7 березня, коли депутати вкотре не змогли винести законопроект на порядок денний.
І от учора крига скресла — 226 народних депутатів проголосували за початок процедури скасування депутатської недоторканності й відправлення відповідного документа до Конституційного Суду. «За» проголосували всі депутати від коаліції НУ-НС і БЮТ, інші фракції не дали жодного голосу.
Потім Яценюк поставив на голосування альтернативний законопроект опозиції про зняття недоторканності з усіх вищих посадових осіб, включаючи Президента. Йому забракло двох голосів — проголосували 224 народні депутати.
У кулуарах лідер НУ-НС В’ячеслав Кириленко давав коментарі: «Після цього голосування цей процес (скасування недоторканності. — Ред. ) став безповоротним».
Проте насправді процес дуже навіть можна повернути назад. Адже після висновків КС (які ще не відомо, коли будуть) за цей законопроект мають проголосувати не менш як 300 парламентаріїв. А з цим великі проблеми — 300 голосів немає і в цьому скликанні не передбачається.
— Це голосування нічого не означає. Так і запишіть, — сказав кореспонденту «Дня» регіонал Олександр СТОЯН. — Для того, щоб зняти депутатську недоторканність, треба внести зміни до Конституції, зміни до Конституції — це 300 голосів. Якби вони серйозно хотіли, щоб парламент зняв депутатську недоторканність, то вони б погодилися включити й суддів (з приводу Президента можна було б іще поторгуватися), тоді цей закон набрав би 300 голосів. Конституційний суд побачив би, що є конституційна більшість, і ухвалив би рішення щодо депутатів і суддів. І тоді ми б знову для скасування цієї статті набрали 300 голосів. Але їм це не треба, їм треба прокукурікати. Сказати: дивіться, ми виконали свою обіцянку. А насправді проголосували й відправили якнайдалі. Конституційний суд розглядатиме рік, два. А вони всім розповідатимуть, що зняли недоторканність».
«Нунсівець» Тарас СТЕЦЬКІВ усе-таки вірить, що так чи інакше його політичній силі вдасться виконати передвиборну обіцянку. У розмові з «Днем» Тарас Степанович припустив, що це питання буде вирішене разом з ухваленням нової редакції Конституції.
— На осінній сесії ми цей закон ухвалимо простою більшістю. А на весняній сесії, наступного року, прийматимемо 300-ми.
— А буде 300 голосів?
— Гадаю, що 300 голосів у цьому парламенті навряд чи буде. Але коли справа вийде на ухвалення нової Конституції або внесення змін до Конституції, то в такому пакеті ця недоторканність може пройти. Більше того, я можу вам сказати, що редакція Лавриновича в частині народних депутатів краща за редакцію, яку винесла наша фракція.
— Те, що ви зараз сказали, — це просто сенсація. Чого ж ви не голосували за такий добрий закон?
— Тому що Лавринович додав Президента. А це неправильно. Бо щодо Президента виписана процедура імпічменту. Президента не можна притягнути до відповідальності простою більшістю. Ніде у світі такого немає. Не може ненависть до Ющенка руйнувати інститут влади. Це абсурд. Але в частині «депутатів» редакція Лавриновича краща в тому плані, що там прописано, що депутата не можна заарештувати до виголошення звинувачувального вироку судом. Тобто можна порушувати справу, можна проводити слідство, можна судити, але поки суд не ухвалив рішення депутата чіпати не можна.
— Але, все-таки, було б логічно, щоб два законопроекти відправили до КС. І вже суд вирішив би, який законопроект конституційний, а який — ні.
— Якби Лавринович прибрав із закону Президента, тоді так. Але він Президента не прибрав, чим підтвердив, що насправді це політична спекуляція в їхній версії. Вони не хочуть скасовувати депутатську недоторканність. Це очевидний факт.
— А от регіонали кажуть, що ви «прокукурікали» про недоторканність, а далі нічого з цього не вийде, бо немає 300 голосів. Вони не проголосують за ваш законопроект, ви — за їхній. Виходить глухий кут?
— Це вони в черговий раз заганяють себе в глухий кут. Вони вже один раз себе в глухий кут загнали — блокадою. І ми їх витягли з цього глухого кута. Тепер вони недоторканністю заганяють себе в інший глухий кут. Граблі є граблі. Якщо вони не проголосують 300 голосами за скасування недоторканності, то вони втратять електорально. І вони вже собі самі цю мишоловку зробили. Але я все-таки думаю, що це питання вирішиться комплексно, коли ухвалюватиметься нова редакція Конституції або коли вноситимуться зміни до Конституції. Ось тоді це питання буде вирішене. І там, до речі, може, буде спрощена процедура імпічменту.
КОМЕНТАРI
Ми запитали в експертів «Дня»: які, на їхній погляд, плюси та мінуси зняття депутатської недоторканності?
Сергій БІЛОШИЦЬКИЙ, кандидат історичних наук, м. Хмельницький:
— Парламентська боротьба навколо питання про скасування депутатської недоторканності має два важливі аспекти. Перший — популістський, пов’язаний з тим, що НУ-НС і БЮТ активно використали цю тезу в період виборчої кампанії. Другий — технологічний — передбачає бажання Секретаріату Президента напередодні президентських виборів посилити адміністративно-виконавську гілку влади порівняно із законодавчою, щоб створити сильну пропрезидентську вертикаль.
Однак конституційним шляхом досягнути вирішення цього завдання неможливо. У сьогоднішньому парламенті закон про скасування недоторканності не має шансів набрати 300 голосів. Тому правляча коаліція ухвалила рішення рухатися «дрібними кроками» — підвісити питання як своєрідний «дамоклів меч» над опозицією, продовжуючи пошуки механізмів просування цього законопроекту до легалізації.
Саме по собі це рішення має право на існування. Однак мені, не як політологу, а як абстрактному громадянинові демократичної, правової та європейської країни, так і залишилося незрозумілим, чому парламент не відправив на експертизу Конституційного Суду України альтернативний законопроект про зняття недоторканності з усіх високопоставлених чиновників, включаючи Президента.
Крім того, серйозні питання виникають у зв’язку з інформацією нардепа О. Зарубінського, який заявив громадськості, що під час вирішального голосування 30 депутатів коаліції не було в сесійній залі, з яких 5 офіційно перебували у відрядженні.
Усе це наводить на сумні роздуми — український політикум продовжує грати в «бої без правил». Наступні президентські вибори й геополітичні амбіції деяких світових гравців, які санкціонують подібну поведінку національної еліти, продовжують руйнувати легітимність української державності.
Володимир ПРИТУЛА, голова громадського комітету з моніторингу свободи преси в Криму:
— Нинішня необмежена недоторканність народних депутатів — це пережиток минулих часів накопичення первинного капіталу в Україні, вона — один зі способів зловживання. Вона приваблює підприємців та схильних до зловживання чиновників до походів в депутати — саме для уникнення відповідальності. З іншого боку, депутати повинні користуватись певним імунітетом, бути захищеними від переслідування при виконанні службових обов’язків. Отже, безмежна депутатська недоторканність має бути скасована. В той же час, має бути встановлений такий механізм імунітету, щоб за умови, якщо хтось з депутатів почне зловживати ним, суспільство могло захистись від них і не тільки позбавити зловмисника захищеності, але й притягнути його до адекватної відповідальності.
Разом з тим, усе це не стосується імунітету Президента України, бо він, по-перше, не є джерелом дестабілізації та політичної корупції в суспільстві, по-друге, Президент — це єдиний глава держави, і міра персональної відповідальності Президента та 450 депутатів зовсім різна. При цьому рівень загроз депутатам та Президентові при виконанні своїх обов’язків — теж не співмірний. Можна сказати, що захищеність Президента — це є одночасно захищеність держави від зовнішніх зазіхань, у той час як захищеність депутатів має зовсім інший характер.
Григорій ГРИНЬ, військовий історик, м. Донецьк:
— Перш ніж оцінювати плюси й мінуси депутатської недоторканності та її скасування, на мій погляд, необхідно спочатку чітко роз’яснити, яке значення вкладається в це поняття. Якщо під цим мається на увазі те, що депутатів не можна заарештовувати без відповідної постанови Верховної Ради, то це людям мало про що скаже, — малозрозуміло, що від цього зміниться. Тому передусім позитивним моментом у такій ухвалі є те, що це дійсно дуже добрий популістський крок — людям оголосять, що позбавили депутатів недоторканності, а пояснювати нічого не будуть. Негативним же є те, що якщо реально депутатську недоторканність буде скасовано — тобто депутатів зможуть притягувати до кримінальної відповідальності, затримувати, заарештовувати без дозволу Верховної Ради і до суду, то це може призвести до політичних репресій, неважливо, в який бік — помаранчевий чи біло-блакитний. У влади просто буде спокуса це зробити, якщо якийсь народний депутат чимось їй насолив чи може насолити — виступами, діями, пропагандою, критикою.
Тому насамперед, я вважаю, необхідно провести «роз’яснювальну роботу» — не лише пояснити значення цього терміну, але й розкрити, що в нього вкладає конкретно кожен депутат, який ініціює цей законопроект. Лише тоді може бути зрозуміло, чи реально насправді скасувати депутатську недоторканність, чи це лише красиве гасло, яке одержало хороший піар.
Юрій КУЖЕЛЮК, депутат Львівської міської ради, голова фракції Української народної партії:
— Коли ми говоримо про таке питання, як недоторканність, то чомусь обмежуємося депутатським корпусом (можливо, тому, що депутати найбільше «на виду»). Чомусь не говоримо про суддівську недоторканність. До речі, ця тема загалом зникла з газетних шпальт і майже зовсім із нашого буття, як і те, що говоримо сьогодні про формальну, а не реальну недоторканність. Скажіть, ну хто кого коли і за що притягнув з вищих ешелонів влади? Тому наразі проблема недоторканності викликає у мене змішане, складне почуття.
Чи має бути скасована депутатська недоторканність як така? Так, якщо трактувати це як відповідальність перед законом і відміну різного роду пільг. Чому депутати місцевих рад, як і всі інші — лікарі й вчителі, можуть їздити відпочивати своїм коштом, а депутати Верховної Ради — ні, вони за державний?! З другого боку, має бути якесь обмеження, щоб звичайний міліціонер не хапав депутата за грудки і не тягнув у відділення міліції. А загалом усю цю затію я вважаю великим передвиборним популізмом, який абсолютно не вплине на ситуацію в державі та в нашому українському суспільстві. Бо в першу чергу, мають бути усунені причини, можливості для корупційних дій та зловживань. Суди мають запрацювати не за принципом «як накажете», а за законом. Правоохоронні органи не повинні «кришувати» різні незаконні акції. Тому скажу: запустили механізм — і запустили собі... Змін, на мою думку, не буде. Повірте, до тих пір, поки не ліквідуємо телефонне право, зрушити ситуацію з місця неможливо. Наведу умовний приклад: затримали депутата, і вже за 15 хвилин почнуться, як водиться, телефонні дзвінки з Верховної Ради. Як будуть діяти правоохоронні органи? Питання риторичне... Допоки ми не проведемо реформи суддівської системи і не забезпечимо відповідальність суддів за прийняті рішення — до тих пір усі акції щодо недоторканності будуть лише передвиборними популістськими заявами.
Цікаво б через рік зробити аналіз, що змінилося після скасування недоторканності...
А загалом, щоб прагнути дійсних змін, треба вести мову дещо ширше, про ще одне дотичне до цього питання. До тих пір, поки буде діяти система закритих списків, депутати не працюватимуть, як належить. Адже їх наразі цікавить не як активніше обстоювати інтереси виборця, а як догодити партійному начальству і потрапити в списки. Тому й виникають «зрадники» та «перебіжчики». Вже пройшли два етапи виборів до Верховної Ради, і все з’являються і з’являються перебіжчики та люди, яких прийнято називати зрадниками. Тільки система відкритих списків до Верховної Ради і мажоритарні вибори до місцевих рад забезпечать прямий зв’язок депутата з виборцями і його відповідальність перед ними.
На мою думку, певною мірою можна говорити навіть про негативний бік скасування недоторканності. На жаль, ми ще не живемо у цивілізованій державі. На політичне замовлення можуть організовуватися незаслужені переслідування принципових депутатів. Можуть фабрикуватися справи тим, хто «пішов проти течії». За Кучми, до речі, якби не було недоторканності, то багато помаранчевих депутатів опинилися б за гратами. Чи хтось гарантує від рецидивів сьогодні? Тут знову ж повертаєшся думками до потреби реформи суддівської системи — інакше хоч би яким було рішення, ефекту воно не дасть.
Позитив, звичайно, хочеться побачити. Можливо, депутати будуть побоюватися робити протиправні дії заради власного збагачення. Через рік, повторюю, підведемо підсумок — чи когось і за щось притягнули? Час покаже, чи туди коні запрягали...
Олександр ЗАГЛАДА, завідувач кафедри філософії, політології та історії Державного агроекологічного університету, м. Житомир:
— Депутатський імунітет є у більшості демократичних країн світу, в США, Італії, наприклад. Проте в Італії він діє в сенсі ставлення до парламентаря як політика — в парламенті він має право висловлювати свої думки, але десь на весіллі чи хрестинах імунітетом не користується. У нас же депутатська недоторканність практикується в сенсі вседозволеності. Нібито це «біла каста» на кшталт палати лордів у Великій Британії. Тобто у депутатів Верховної Ради України є великі права, а відповідальності немає ніякої. Можливості у них великі, а, образно кажучи, братський депутатський корпус не дасть образити свого колегу. І матеріальні можливості у них великі. Особливо, якщо зважити на корумпованість судів і суддів, вони можуть уберегти себе від покарання. В названому сенсі треба вести мову, що слід зняти їхні привілеї, матеріальні пільги і таке інше. Але необхідно залишити за ними певний блок політичних повноважень. Проте урівняти в плані недоторканості і пільг треба всі гілки влади. Бо, за Конституцією, всі у нас мають рівні права. Хоча розумію, що можуть бути питання щодо Президента. Тому вважаю, що ті, хто подав і проголосував за поданий нині проект, не проявив послідовності. А Конституційний Суд хіба буде зацікавлений розповсюдити подібні норми на всіх? Тому, якщо дивитися стратегічно, цей закон слід розповсюдити на всіх високих посадовців. Але ми такі, як є. Отже, можливо, сенс названого законопроекту в тому, щоб просуватися крок за кроком до конституційної рівності всіх перед законом. Це ліпше, ніж нічого не робити. Але у даному разі логіка суспільних і політичних дій не є завершеною.
