С. Ніязов відвідає Київський судноремонтно-суднобудівний завод, разом з Президентом Л. Кучмою огляне у виставковому центрі селища Чубинське Київської області зразки сільськогосподарської техніки, що виготовляється на Україні. Потім глави двох держав вилетять до Одеси, де заплановане відвідування Іллічівського торгового порту й відкриття президентами контейнерного термінала на поромній переправі Іллічівськ — Поті — Батумі. У вівторок С. Ніязов вилетить з Одеси в Ашгабат, повідомляє Інтерфакс-Україна.
З яким настроєм залишить президент Туркменістану землю України, залежатиме від ходу переговорів. Але, хоч між керівниками двох країн склалися на теперішній час дружні стосунки, зазделегідь передбачити пiдсумки переговорiв зовсім не просто. Як повідомляла напередодні візиту Інтернет-газета Turkmenistan.Ru, посилаючись на відомості з поінформованих джерел, в ході візиту передбачається підписання міждержавного українсько-туркменського договору про співпрацю в нафтогазовій сфері (поки ще не визначено, на який термін він буде укладений — на п’ять чи десять років). Минулого тижня в зоні уваги багатьох ЗМІ опинилася тема повернення боргів Туркменістану, що є другим після Росії кредитором в рамках СНД ($800 млн.). За поставлені в різні роки природний газ та електроенергію йому заборгували Україна, Грузія, Казахстан, Азербайджан, Вірменія. Та й сама Росія, за оцінками Ашгабата, має заборгованість $107 млн., що з’явилася за рахунок активів туркменських юридичних осіб у Зовнішекономбанку СРСР.
Судячи з практики останніх місяців, Туркменія задоволена діями Києва як щодо виплат минулих боргів, так і з розрахунків за газ, що поставляється сьогодні. Принаймні, впроваджений С. Ніязовим у листопаді минулого року принцип продажу палива на умовах попередньої оплати поки виправдовує себе. Глава Туркменістану, зустрічаючись в Ашгабаті з головою правління компанії «Нафтогаз України» Вадимом Копиловим, не тільки позитивно оцінив обов’язковість партнерів у взаєморозрахунках, але й запропонував Києву взяти в концесію одне з туркменських газових родовищ. Повідомляючи про це журналістів, Вадим Копилов припустив, що незабаром буде підписано відповідну угоду. Щоправда, ситуація в Україні вимагає від президента Туркменістану істинно східної обачності. Вести переговори йому доведеться з виконуючим свої обов’язки і тому дещо обмеженим у повноваженнях урядом. Тим паче, що й у період свого «повноправного господарювання» він, м’яко кажучи, дещо свавільно розпоряджався борговими зобов’язаннями України перед Туркменістаном за постачання газу в 1993—1994 роках. Реструктуризацію цих боргів було оформлено міжурядовою угодою від 5 листопада 1994 р., згідно з якою борг України становив $723,44 млн., в тому числі пеня — $51,54 млн. Останній платіж має бути здійснений 25 грудня 2001 р., однак у січні 2000 р. Україна припинила обслуговування як цього боргу, так і інших боргів суверенним кредиторам — членам Паризького клубу. У підсумку борг України Туркменiстану складає на сьогодні, за різними даними, від $282 до $380 млн. Нову відстрочку для його погашення Київ сподівається отримати під час нинішнього візиту С. Ніязова. За словами прем’єр-міністра України Віктора Ющенка, український уряд вніс «урегулювання боргової проблеми з Туркменією до складу загальної проблеми врегулювання своїх боргів суверенним кредиторам у рамках Паризького клубу на загальну суму $1,007 млрд.». При цьому Ющенко пояснює: «Хоча це вельми умовна позиція — ми розуміємо, що Туркменістан не є членом Паризького клубу. Але в цьому випадку ми хотіли продемонструвати, що весь пакет боргів такого типу ми б хотіли вирішити уніфіковано, стандартно і зберегти рівні принципи і основи політики реструктуризації». Чи знайде така позиція українського уряду розуміння Туркмен-баші? До речі, в книзі С. Ніязова «Рухнама», що виховує громадян країни в дусі національної ідеї, один з постулатів вчить, що справжній туркмен не дозволить себе образити.
Проте в Туркменістані сьогодні дуже цінують співпрацю з Україною і, мабуть, С. Ніязов, виходячи з цього, налаштований на конструктивні переговори.
Під час підготовки до візиту в Україну, зустрічаючись з українською делегацією, що прибула до Ашгабата на чолі з президентом НАК «Нафтогаз України» Вадимом Копиловим, С. Ніязов високо оцінив роботу українських партнерів з виконання контракту на постачання в Україну туркменського газу (30 млрд. куб. м протягом 2001 року за ціною $40 за тисячу кубометрів з 50-відсотковою оплатою у валюті, а другої половини — товарами, послугами й інвестиційними проектами). Вже завершене прокладання п’ятикілометрового газопроводу — перемички через Аму-Дар’ю, що дозволило забезпечити газом низку населених пунктів, які раніше отримували за валюту узбецьке паливо. Серед інших об’єктів, що будує Україна в Туркменістані, — газокомпресорні станції, залізничні й автомобільні мости. Досягнуто домовленість про участь української сторони в здійсненні проекту пониження рівня грунтових вод на території столиці Туркменістану, для чого на глибині 12 — 17 метрів буде споруджено 12-кілометровий дренажний тунель діаметром понад п’ять метрів. За даними Ашгабата, тільки Сумське НВО ім. Фрунзе та Українське акціонерне товариство освоїли на об’єктах нафтогазового комплексу Туркменістану $400 млн.
Тому слова С. Ніязова про те, що якнайшвидше погашення боргів для Туркменістану не самоціль, які прозвучали на нещодавній зустрічі з казахською делегацією, можуть бути використані і на переговорах у Києві. «Ми просто хочемо, — сказав тоді президент Туркменістану, — щоб ця проблема не заважала нам рухатися вперед у нашому взаємовигідному партнерстві з країнами СНД на двосторонній основі».
Для України такий підхід дуже важливий, оскільки «Нафтогаз України» провадить переговори з Туркменістаном про збільшення обсягів постачання природного газу в 2002 році, домагаючись збереження ціни й умов оплати газу. Крім того, «Нафтогаз України» планує взяти під розробку п’ять нафтогазоносних ділянок на території Туркменістану. Проблема тут полягає в тому, що Туркменістан потребує постійних ринків збуту для свого газу і зацікавлений у довготривалій співпраці з Україною. За деякими даними, він розраховує довести постачання газу Києву в 2020 році до 50 млрд. куб. метрів на рік. Питання лише в тому, куди Україна подіне таку кількість палива і чи зможе за нього сплатити. Проблема може бути вирішена позитивно лише за умови, що Росія погодиться оплачувати послуги України з транзиту свого газу в Європу не бартером (тобто тим же газом), а валютою. Проте такий підхід був би вигідний (внаслідок необхідності нарощування постачання газу в Європу) і для самої Росії, яка звільняється таким чином від необхідності будівництва обхідних газопроводів навколо України. І ця думка може надати додаткового імпульсу українсько-туркменським переговорам у Києві.
