Вищезазначеному звертанню губернатора передувало ось що. 1996 року обласна адміністрація подала клопотання Президенту про виділення коштів із держбюджету для відновлення світової перлини архітектури. Було видано відповідний указ, а потім і постанову Кабміну про внесення витрат на реконструкцію театру окремим рядком до бюджетів на 1997—1999 роки. Для виконання першої черги відновних робіт було виділено 79,5 мільйона гривень. Із них — 68,5 млн. із держбюджету, 8,6 млн. — з обласного і 2,7 млн. — з інших джерел. Проте, як кажуть в Одесі, від «ось тобі» до «на тобі» — великий крок. Роботи з реконструкції театру, заплановані на два роки, розтяглися на шість років. З обіцяних сум держава виділила навряд чи 40 відсотків.
— І проте впродовж минулих років ми все ж багато встигли зробити, — говорить директор оперного театру Іван Волощук. — У 1998 році закінчили протиаварійні роботи. Потім розпочали роботу над зміцненням фундаменту: театр вагою в 52 тисячі тонн було пересаджено на 1800 паль. У травні 2000 року вперше за 113 років існування театру осадження будівлі припинилося, театр перестав «рухатися». Частково виконали роботи з дисків жорсткості другого і першого ярусів. На 80 відсотків замінили покрівлю театру. Наполовину вже виконали роботи з інженерного обладнання будівлі, обігрівальної, вентиляційної, протипожежної систем. Усе з урахуванням сучасних технологій і розробок. У приміщенні понад 4 кілометри тріщин, які слід розшити і закласти, в тому числі й ті, що вже зазнавали ремонту ще до того, як зупинили осадження будівлі.
— Якби ми закінчили роботи, як планувалося, до 1999 року, — розповідає начальник обласного управління охорони пам’ятників архітектури і культурної спадщини Наталія Штербуль, — то вони обійшлися б значно дешевше, ніж сьогодні, й обсяги були б меншими. Адже щороку у нас збиралися урядові комісії, які фіксували, що процеси руйнування випереджають обсяги відновних робіт. Проблеми накочувалися, як снігова лавина. Нам вдалося стабілізувати фундамент театру, але сама будівля продовжує «розкриватися». Стіни розпадаються під впливом підгрунтових вод, різних техногенних процесів. Будь-який землетрус при новому жорсткому фундаменті й аварійних стінах може стати для оперного катастрофою. Потрібен системний підхід.
Нинішня реставрація театру докорінно відрізняється від усіх попередніх саме комплексністю і конструктивністю вирішення проблем. Проводять її з урахуванням збереження історичних основ. Ми маємо ще одне «ноу- хау». Всі роботи проходять без зупинки діяльності трупи театру. Це, звичайно, вельми впливає на терміни. Доводиться зупиняти процес під час репетицій та вистав. Є й складнощі іншого роду. Наприклад, у кожному театрі згідно з нормами безпеки повинна бути протипожежна завіса, щоб у разі пожежі на сцені відрізати її від залу для глядачів. В оперному вона також була. Але її довелося зняти, оскільки він своєю вагою — 40 тонн — порушував стан і так аварійних стін та перекриттів будівлі. І, згідно з нормами безпеки, кількість глядачів у театрі нам довелося скоротити вдвічі. Раніше було 1600, а тепер 800 чоловік. Але, я думаю, ми вирішимо цю проблему. Важливіше сьогодні закінчити реконструкцію театру протягом найближчих року—двох. Якби на державному рівні були прийняті рішення, що сприяють розвитку меценатства, як на Заході, театр було б давно відновлено. І сотні інших унікальних архітектурних і історичних об’єктів.
По суті, поставити Одеський оперний театр на новий фундамент допомогли саме гроші українських, російських і зарубіжних меценатів. Ідея купівлі іменних паль, вбитих в основу театру, припала до душі політикам та артистам. Чотири палі купив Михайло Жванецький, дві — Сергій Шойгу, ще по парочці — мер міста і губернатор, 100 тисяч гривень виділив сирійський підприємець, 900 тисяч — компанія «Металзюкрейн»… У театрі вдячні всім і сподіваються, що спільними зусиллями незабаром одеський храм муз буде відновлено остаточно.
