Очевидно, удар по ліванському селу Кана або будь-який тактично подібний крок рано чи пізно мав відбутися. Світовій спільноті була потрібна так звана хвилина мовчання — кілька годин перепочинку, щоб визначитися зі своїми подальшими позиціями в питанні близькосхідного конфлікту. Таку можливість політикам надав оголошений Ізраїлем акт «вибачення» — припинення повітряних атак ізраїльських ВПС на територію Лівану на 48 годин.
Якщо ще кілька днів тому Ізраїль мав чимало прихильників, то після удару по Кані Велика Британія ослабляє дипломатичну підтримку позицій Вашингтона, а Китай дебютує в партії, що почала розігруватися в Раді Безпеки ООН. До цього моменту близькі до Заходу арабські країни уникали відвертої критики Ізраїлю, щоб не сприяти зміцненню позицій проіранської «Хізбалли» в Лівані, але Єгипет і Йорданія одразу ж змінили тон, а слідом за ними — Алжир і Марокко. Першим виступив президент Єгипту Хусні Мубарак, який звинуватив ізраїльську армію в здійсненні «безвідповідального бомбардування», і майже одночасно з ним виступив король Йорданії Абдалла, який наголосив: «Йдеться про злочинну агресію, явне порушення міжнародних законів і жахливий злочин, скоєний ізраїльськими силами». Аналогічною була реакція президента палестинської адміністрації Махмуда Аббаса: за його словами, в Кані «Ізраїль здійснив злочин, на який ООН повинна відповісти оголошенням про негайне припинення вогню». Попри те, що Каїр, Амман і Рамалла вкотре уникли демонстрації підтримки «Хізбалли», тон відносно Ізраїлю вказує на рішучість зайняти іншу позицію у зв'язку з кризою, виступаючи на захист суверенітету Лівану, що «став жертвою агресії з боку Ізраїлю». Зміна позиції лідерів арабських країн свідчить про їхній страх перед можливими масовими виступами. Так, наприклад, головний імам мечеті «Аль-Азхар» у Каїрі шейх Мохаммед Сайед Тантауї назвав зрадниками всіх мусульман, які «підтримують відносини з країнами, що нападають на іслам», явно натякаючи на зв'язки між Єгиптом Мубарака та Ізраїлем. Подібними настроями пояснюється і крок генерального секретаря Ліги арабських держав Амра Муси, який закликав до початку «міжнародного розслідування цього масового вбивства й інших воєнних злочинів, які Ізраїль здійснив у Лівані та, зокрема, по відношенню до мирних ліванців». Що стосується Європи, то міністр закордонних справ Маргарет Беккетт нарікав на те, що удари по Кані були завдані, «попри наші неодноразові вимоги, звернені до Ізраїлю, про необхідність діяти пропорційно». До цього моменту британський уряд не звинувачував Єрусалим у «непропорційному застосуванні сили в Лівані», на відміну від урядів Франції, Італії й Іспанії. Крок Беккетта спрямований на те, щоб уберегти уряд від критики всередині країни, скоректувавши позицію Лондона по ліванській кризі. Китайська дипло матія, що до цього моменту не висловлювалася з приводу зіткнень між Ізраїлем і «Хізбаллою», заявила про засудження ізраїльського удару та приєднання до вимоги Парижа про «негайне припинення вогню» з очевидними намірами посилити тиск на Вашингтон, який виступає проти цієї формули, вважаючи, що припинення бойових дій може настати лише тоді, «коли для цього складуться довготривалі умови».
На жаль, китайські «демократії», як і багато інших, не розуміють або не хочуть розуміти кореня проблеми. Йдеться про не нову тактику ведення терористичної діяльності — ховаючись за спини пересічних громадян, «Хізбалла» намагається тиснути на ізраїльські та західні жалощі. І цього разу їм удалося. Ізраїль просив вибачення за те, що в будинку, по якому було завдано удару Армією оборони Ізраїлю, з невідомих причин сконцентрувалася велика кількість дітей. Хоча тут переважала не кількість, а «якість» — чим більше мирних громадян загинуло, тим більший Ізраїль агресор. Дивно, адже будівля не була дитячим садком або школою, яким, до речі, не соромляться користуватися бойовики для обстрілу північних районів Ізраїлю.
Йшлося про понад 50 осіб, загиблих у злощасному будинку, 37 із яких — діти. Але водночас, за даними Червоного Хреста, впізнали 28 осіб. Безумовно, рахувати загиблих — неблагородна справа. Але чи мусив Ізраїль перепрошувати за те, що проводив воєнну операцію? Адже ні для кого не є новиною, що кожного разу, готуючи черговий удар по точках терористів, Армія оборони Ізраїлю попереджає мирний ліванський народ. Утім, депутати від «Хізбалли» вважають, що 48 годин повітряного затишшя — це дуже мало. Дуже мало для чого? Невже не для перевезення ракет із Сирії й Ірану?.. Як повідомили джерела в ізраїльській розвідці, для останньої операції Іран дав «Хізбаллі» 12 мільйонів доларів. Адже ще невідомо, за що саме просив вибачення Ізраїль. Тим більше залишається туманним сам випадок у Кані. Адже повідомлення про обвалений у селі будинок прийшло лише вранці, тоді як безпосередньо бомбардували його близько першої години ночі. Ізраїль завжди поспішає принести вибачення. І це завжди закінчується погано для нього. Ізраїльтяни добре пам'ятають операцію 1996 року «Грона гніву», коли після подібних вибачень і відступу, на Ізраїль як «лебедина пісня» полетів увесь арсенал «Хізбалли». Не виключено, що цього разу повториться та сама помилка ізраїльтян, на яких із дня на день почне тиснути своїм авторитетом шанована міжнародна спільнота, котра зараз ще більш-менш підтримує їх.
Питання лише в тому, чому Ізраїль завжди крайній у подібних ситуаціях? Так, закиди в тому, що «Хізбалла» протягом шести довгих років готувала своєму ворогу «подарунок» — 40-метрові бункери та мережу пускових установок в археологічному серці країни — місті Тирі, а ізраїльська розвідка Моссад «проморгала» весь цей процес і дозволила в потрібну для Ірану мить (коли на саміті «Великої вісімки» мали обговорювати його ядерну програму), спровокувати цей конфлікт, укравши двох солдатів Армії оборони Ізраїлю.
Але ж залишається ще факт невиконання Ліваном своїх обіцянок. Зокрема, йдеться про резолюцію 1559 Ради безпеки ООН, в якій йшлося про встановлення на кордоні Лівану з Ізраїлем «щита» з ліванської армії, а також повне роззброєння «Хізбалли». Чого ж тоді варті всі ці рішення, якщо їх не виконують? Навіщо потрібна така Рада Безпеки в такій солідній організації, як ООН? Можливо, тут йдеться про боязнь світової спільноти вчасно «цикнути» на мусульманський світ? Полковник ЦАХАЛу, резервіст Олів'є Рафович розказав кореспонденту «Дня», що загроза поширення терору на весь світ не така вже й далека від істини. «Багато хто каже, що Ізраїль перебільшує свою проблему, — зазначає він. — Але це війна на виживання, що загрожує перерости в більший конфлікт».
Хоч як дивно, воюють в Ізраїлі не з Ліваном, адже немає до цієї держави жодних територіальних або інших претензій, а саме з «Хізбаллою». Хоча провина за терористичну спроможність цього угруповання лежить саме на Лівані, що повністю та цілком залежить від Сирії з Іраном. Можна сміливо припустити, що ліванському народу абсолютно однаково, хто стоятиме при владі. Але краще нехай це будуть люди з грошима. За розміщення ракетних установок у своїх будинках, як відомо, ліванському населенню платять чималі гроші. Крім того, Ліван — країна небагата. Їхні діти також хочуть їсти.
Насралла, «катюша», бомбосховище — найбільш ходові слова в Ізраїлі протягом останніх трьох тижнів. Суттєва частина населення півночі країни переїхала в центр і на південь. Готелі переповнені. Багато ізраїльтян приймають у себе своїх північних співвітчизників, розміщуючи їх у своїх квартирах. Житель Нагарії Алекс розповів «Дню», що залишився удома тільки через дух суперечності. Черговий ракетний обстріл міста оминув його лише дивом. «Катюша» залетіла у ванну кімнату його квартири через три хвилини після того, як він вийшов звідти. Таких випадків в Ізраїлі — безліч. І багато хто, виїжджаючи в центральні частини Ізраїлю, не знають, чи застануть вони свої оселі в тому ж стані після повернення, в якому вони їх залишили.
Помічник Авігдора Лібермана, лідера партії «Наш дім Ізраїль», колишній киянин Давид Годовський розповів «Дню», що не лише його партія займається розселенням людей із півночі в центр країни. Є багато добровольців. «Ми вивезли вже близько трьох тисяч осіб», — каже він. Але процес переселення — безперервний. Якщо люди звертаються з проханням зняти квартиру, партія відправляє їх до маклерів. Але для людей цієї професії не настав зоряний час, оскільки люди знімають квартири ненадовго — буквально на кілька тижнів, а таких пропозицій на ринку житла тісного Ізраїлю небагато. «До нас також звернулися дві арабські сім'ї, — продовжує Д. Годовський. Ми знайшли їм готель у Натанії, що за десять кілометрів від ліванського кордону, але вони відмовилися, аргументувавши це тим, що в місті часто відбуваються теракти». «Я сподіваюся, що їх насправді не повідомили, що в Натанії готується якийсь теракт», — міркує він, гірко посміхаючись. На самій же півночі люди не ходять на роботу — все закрите. Хоча завжди такі міста, як Хайфа або Нагарія, вважалися основними промисловими містами. По всьому Ізраїлю розвішені банери з гаслами «Ізраїль переможе», «Ми сильні», «Дайте ізраїльській армії перемогти». На півночі країни кожні п'ять хвилин оголошують: «Не чіпайте руками залишків «катюш», вони гарячі»! Це попередження вже стало приводом для численних жартів серед місцевого населення. І хоч у центрі країни війна поки що не відчувається, люди повсюди говорять про це. Численні ліванські кафе порожні. Туди ніхто не ходить, незалежно від того, турист ти чи громадянин держави. На запитання «Дня», чому так відбувається, перехожі відповідають приблизно так: «Немає бажання фінансувати «Хізбаллу».
Виходець із Кишинева Давид Рабінович уже звик до постійного напруження в Нагарії. «У нашому місті від початку конфлікту ховають померлих двічі на тиждень, хоч у євреїв заведено ховати якнайшвидше», — пояснює він. «У нас є багато «доброзичливців», які крутяться у великих скупченнях людей й одразу ж повідомляють куди слід — у Ліван, куди треба запустити чергову «катюшу». Мій народ страждає не менше за ліванський», — каже він у відповідь на закиди про те, що ліванці страждають більше. «Коли в 1976 році я приїхав у Ізраїль, то не замислювався, погано тут чи добре: принаймні я вдома, й іншої батьківщини в мене немає. Існує гігантський християнський світ, мусульманський світ, а в євреїв немає нічого, крім Ізраїлю, і ми захищатимемося».
Голова партії «Наш дім Ізраїль» Авігдор Ліберман багато в чому передбачав подібні події. «Моя основна претензія до екс-прем'єр-міністра Ізраїлю Арієля Шарона полягала в односторонньому розмежуванні: ти створюєш монолітну палестинську державу, а Ізраїль перетворюєш на двонаціональну державу, в якій 23% — араби, казав я йому». Тобто в палестинців є право на самовизначення, а в євреїв — немає. «Мій план вирішення проблеми полягав в обміні територіями та населенням за моделлю Кіпру, — каже А. Ліберман. — Я досі не чув відгуків, хіба що лише від арабського населення нашої країни, які не хочуть втрачати солідну ізраїльську допомогу та соціальну інфраструктуру». Справді, в Ізраїлі на території Іудеї та Самарії є компактні поселення палестинців на суміжних із палестинською автономією кордонах. А. Ліберман пропонує віддати «трикутник» у районі Ум аль-Фахм, але приєднати Гуш Ецион до Ізраїлю. Однак усе це має доволі туманний вигляд із погляду перспективи. Депутат від партії «Кадіма» («Уперед») Кнессета Михайло Нудельман, який займається питаннями репатріації, абсорбції та діаспори, говорить, що ідея А. Лібермана нездійсненна. Не можна обміняти громадян Ізраїлю, якими є арабське населення, на території. Це, на його думку, суперечить усім законам. До того ж, як уже зазначалося, самі араби будуть проти. Вони тут живуть як у бога за пазухою. М. Нудельман натомість пропонує збільшити розміри арабського соціального «пряника». «Тоді вони побачать, що в Ізраїлі вони житимуть набагато краще, ніж у Палестині або Лівані», — сказав він у відповідь на запитання «Дня».
Його ідея теж мало обнадійлива. Хоч скільки араба годуй, він однаково на дружній Іран дивиться. Тим паче, що останнім часом ізраїльська економіка починає похитуватися. Збільшили прибутковий податок, ціни на бензин із 1 серпня піднялися, продовольство дорожчає. Вартість війни вже становить 7,5 млрд. шекелів: 2 млрд. — вартість воєнних дій, 2 млрд. — компенсація працівникам і підприємцям півночі, ще близько 1 млрд. — компенсація збитків, завданих будівлям і спорудам. Крім того, втрата доходів від податків становитиме близько 2,5 млрд. шекелів. За оцінками фахівців уряду, вартість воєнних дій становить приблизно 100 млн. шекелів на день. Досі було подано 5500 позовів про компенсацію прямого збитку будівлям, квартирам, машинам, сільськогосподарським угіддям і підприємствам. Загальна сума позовів перевищила 1 млрд. шекелів. Військові дії вже призвели до втрати 1% ВВП (6 млрд. шекелів). Затяжна війна призведе до втрати 2,3% ВВП, темпи економічного розвитку в 2006 році знизяться до 3% (прогноз міністерства фінансів передбачав 5,3%). Втрата 1% ВВП призведе до втрати 2,5 млрд. шекелів на доходах від податків. Втрата 2,3% ВВП спричинить втрату 6 млрд. шекелів у доходах від податків. Втрата ВВП спричинена здебільшого закриттям готелів і циммерів через війну та простоєм багатьох заводів і підприємств у Хайфі й на півночі країни через ракетний обстріл. Чим довше триватиме війна, тим складніше відновлюватиметься економіка, і тим менше інвесторів й іноземних туристів прибуватимуть у цей регіон. Вважають, якщо війна продовжиться в серпні, її вартість може дійти до 12 млрд. шекелів: 5 млрд. — пряма вартість воєнних дій, 3 млрд. — компенсації підприємствам, 1,5 млрд. — компенсація збитків від ракетного обстрілу та 2,5 млрд. — втрата доходів від податків. Хоча заступник директора Центру політичних досліджень міністерства закордонних справ Ізраїлю Дані Даган наголошує, що економіка країни готова до нестабільних процесів. У розпал війни Hewllet Packard придбала за 4,5 млрд. доларів ізраїльську компанію «Меркюрі» (глобальний лідер у галузі програмного забезпечення, оптимізації технологій для бізнесу), що доводить стабільність місцевих підприємств. За приблизно такі ж гроші американець Орен Баффер купив ізраїльську «Іскру» — підприємство з обробки металу. Багато експертів стверджують, що Україна також становила і становить для Ізраїлю економічний інтерес. Марк Сойфер, заступник директора міністерства закордонних справ Ізраїлю, який займається питаннями відносин Ізраїлю з Україною, каже, що відносини між двома країнами дуже хороші. Торгівля Ізраїлю з Україною й навпаки оцінюється в 1 мільярд доларів річного обігу.
Але війна може все зруйнувати, якщо її вчасно не зупинити. Причому постраждають усі, хто тримає свій бізнес як в Ізраїлі, так і в Лівані. Не варто забувати також про те, що одне людське життя дорожче за будь-які стратегічні амбіції всіх держав разом узятих. Про це знають в Ізраїлі, але не хочуть знати як на Заході, так і на Сході. Політика дедалі більше зафарбовується в кривавий відтінок. Хоч в Ізраїлі вона й продовжує зберігати обітницю мовчання аж до закінчення нинішньої кризи. З одного боку, це правильно — не можна дозволяти собі «ставати на диби», йдучи проти основної лінії уряду, коли навколо постійно летять кассами та «катюші». Адже невідомо, хто стане наступною ціллю терору. Було б добре, якби наші українські політики також навчилися вчасно замовчати. Можливо, саме відсутність спільної біди ніяк не може їх згуртувати.
