Наш земляк Олександр Сомов, скульптор і лікар, жив і працював у Франції майже сім років. Заїздив там два автомобілі й зробив багато цікавих спостережень. Я записав його розповідь.
ПОЛІЦЕЙСЬКІ ТА ЖАНДАРМИ
Їх легко розрізнити за кашкетом: у перших він звичайний, у других - високий, циліндричної форми (згадайте численні кінокомедії про жандармів із Луї де Фюнесом у головній ролі). Поліцейські контролюють рух у містах, жандарми - у сільській місцевості й на позаміських дорогах. Якщо вас зупинили, виходити з машини не заведено - це може викликати підозру. Опустіть скло й чекайте. Перевіривши документи, правоохоронець може люб'язно сказати: "А зараз я прошу вас відкрити багажник. Сіль ву пле!" Французи спокійно і з розумінням ставляться до таких перевірок, викликаних активністю терористів.
Нашому добропорядному співвітчизнику контроль багажника нічим не загрожує, хіба що штрафом за провезення зайвого пального. У Франції з метою пожежної безпеки дозволяється везти в каністрі не більше 5 літрів. Втім, правоохоронець, швидше за все, вам вибачить. Він широко посміхнеться, тільки-но побачить на вашому посвідченні водія напис "Permis de conduire". І майже напевне запитає: "Що змусило вас, росіян, дублювати цей напис по-французьки?" У відповідь можна послатися на традиційні історичні зв'язки наших країн. А якщо добавити, що Америка далеко, так навіщо ж писати по-англійськи, поліцейський (жандарм) буде майже щасливий...
Йому взагалі не чуже ніщо людське. Пам'ятаю, мій московський приятель, з'ясовуючи стосунки з дружиною, проїхав перехрестя на червоне світло. За це належить штраф до 100 доларів. Але поліцейський, побачивши його посвідчення водія, вигукнув: "Сьогодні такий чудовий день - ми виграли у вас у футбол у Кубку кубків! Їдьте, тільки обережно!"
До речі, про штрафи. З півсотні доларів можна заплатити за те, що не пропустив пішохода. Наш земляк із незвички і не помітить цей свій гріх: адже у Франції пішоходу досить поставити на "зебру" ногу, щоб отримати перевагу. Тутешні водії поводять себе з пішоходами украй люб'язно. Пропустити їх навіть там, де немає "зебри", та ще зробити рукою запрошувальний жест, - це вважається найкращим тоном.
ТРИ КОЛЬОРИ ДОРІГ
Французькі шляхи поділяються на три категорії: "авторути", "рут насьональ" і "рут департаменталь". Супутні їм дороговкази мають, відповідно, темно-синє, зелене і жовте тло.
"Зелені" шляхи, як неважко зрозуміти без перекладу, - загальнодержавного значення, а "жовті" - місцевого. Тими й іншими проїзд безплатний: вони утримуються за рахунок податку з автовласників. Якщо ж ви хочете їхати "синьою" дорогою - "авторутом" - приготуйте гаманця.
"Авторут" розбитий на ділянки різної протяжності, викуплені приватними особами. На початку кожної ділянки заїжджаєш у "кишеню" з касою і шлагбаумом. Можна протягнути касиру у віконце готівку чи скористатися пластиковою картою, а можна кинути монети в автомат, який, порахувавши їх, відкриє шлагбаум. Існує й новітня форма оплати - "телепіяж", яка діє другий рік. Наразі її послугами користуються переважно найактивніші мандрівники. В автомобілі повинна перебувати спеціальна електронна карта, яку, на відміну від пластикової, нікуди не треба вставляти: система зчитує її данні на відстані у кілька метрів. Звучить "дзинь-дзинь!", шлагбаум піднімається - значить, телеоплату зроблено...
Вартість поїздки "авторутом" чимала. Я жив за 104 кілометри від Парижа в бік Реймса і щоразу платив на чотирьох ділянках загалом 130 франків (приблизно $22). Але власник ділянки аж ніяк не "стриже купони": він зобов'язаний невпинно утримувати свої кілометри шляху в зразковому стані. Державний контроль дуже суворий. Знаю випадки, коли власників позбавляли ліцензії за те, що вони не впоралися зі сніжними заметами на поворотах. Тільки не подумайте, що там намело кучугури, - ні, якихось 7-8 сантиметрів снігу...
"БЕРЕЖИСЬ АНГЛІЙЦІВ!"
Водій, котрий в'їжджає у Францію із боку Німеччини, повинен різко збавити швидкість: тут діють досить жорсткі обмеження швидкості, порівняно з нашими. На "авторутах" - до 130 км/год. за гарної погоди і до 110 - в сльоту (туман, дощ тощо). На "зелених" дорогах верхня межа залежить від регіональних умов: десь 110, а десь (передусім у горах) - 90 км/год.
У цілому, французи, якщо не рахувати мотоциклістів, їздять спокійно і не влаштовують на шляхах імпровізовані гонки. Якщо, скажімо, "Рено-Твінго" обжене "Рено-Сафран", водій останнього не відчує себе враженим і не натисне, палаючи помстою, на "газ". Він сприйме цей факт байдуже чи з гумором: ось, мовляв, маленький, а прудкий!
Як всюди, окрім писаних правил руху, існують неписані. Найперше з них: "Бережись англійців!" Автомобіль з розпізнавальними знаками GB запросто може поїхати проти руху, особливо на круговому перехресті.
Вирізняються на шляхах і швейцарці. Якщо автомобіль попереду плентається зі швидкістю трактора, створюючи пробку, можете битися об заклад, що він із Швейцарії, і навряд чи програєте. Швейцарський водій виріс у горах і з дитячого велосипеда привчений їздити повільно і обережно.
ЩО, ДЕ, ПОЧОМУ?
Чи варто їхати до Франції, щоб придбати автомобіль, який був у використанні? Певно, так, але купувати його слід не в "гаражі" (так тут називають станції техобслуговування й продажу), а безпосередньо у власника - наприклад, за оголошенням у газеті. Французів вирізняє, я б сказав, технічна помисливість: багато хто, злегка зім'явши передок, переживають через уявні мікротріщини й готові продати машину зі значною знижкою. Більшість французів із почуття патріотизму ("гроші повинні залишатися на батьківщині") купують вітчизняні автомобілі, які коштують тут дешевше, ніж аналогічні німецькі. Так, новий "Пежо-406"у базовій комплектації можна купити за 85 тис. франків (приблизно $14500).
Тут віддають перевагу економічним автомобілям, що легко зрозуміти, знаючи ціни пального. На "авторутах" бензин "Супер" продається за 1,05-1,10 долара за літр, а звичайний, що відповідає нашому 92-му, - приблизно за 0,90. Дизельне пальне (по-французьки - "газуаль") можна купити за 70 центів. На провінційних заправках ціни в середньому на 5 центів нижчі.
Незважаючи на патріотизм, французи неохоче користуються послугами своїх механіків і намагаються приурочити техобслуговування і дрібний ремонт до поїздки в Німеччину чи Швейцарію. Вважається, що там зроблять значно краще і дешевше, причому не візьмуть зайвого. Свій же ремонтник за прохання обслужити швидше здере втридорога. Зовсім як наш до болю знайомий автослюсар - з тією різницею, що висловлюється винятково французькою.
