24 березня — Міжнародний день боротьби з туберкульозом. Битви з цим захворюванням — це не лише низка незчисленних втрат, а й літопис великих прозрінь. Одним із перших в такому ланцюзі, вочевидь, є геній Франції Рене Лаеннек, який жив на стику XVIII—XIX століть. Саме він винайшов стетоскоп і ввів діагностичне поняття «туберкульоз» (або інакше, бугорчатка), об’єднавши цим терміном руйнівні прояви недуги. Лаеннек прожив сорок п’ять років, і сам помер від туберкульозу. Раніше за Чехова, Лесю Українку, Надсона, Платонова, Ільфа...
Та колесо відкриттів і розчарувань оберталося. В 1882 році Роберт Кох виділив мікробіологічний збудник невблаганної хвороби — паличку або бацилу, названу його ім’ям. Зростав, як здавалося, абсолютно переможний хід бактеріології й імунології. Великі надії в цьому покладалися на туберкулін — токсичний екстракт паличок Коха у вигляді імунного засобу, своєрідного щита проти інфекції. Він виявився лише обоюдогострою зброєю, зберігши діагностичну значущість... Втім вакцина А. Кальметта і К. Герена — результат багатолітнього пересівання культури бацил з їхнім ослабленням, вживана для бецежирування, формування у дітей первинної опірності туберкульозу, — з 1921 року повсюдно використовується.
Україна стараннями вітчизняних учених-подвижників у цьому довготривалому оборонному пориві посідає помітне місце. Символічно, що товариство боротьби з сухотами й бугорчаткою, зусиллями Ф. Яновського та інших лицарів медицини, було організовано в Києві 1900 року з вірою в можливості нового століття. Справді, в 1952 році З. Ваксману, американському мікробіологові, який народився в Україні, була присуджена Нобелівська премія за створення стрептоміцину, й засилля хвороби дійсно вперше відчутно похитнулося. Проте в нинішнє століття ми вступили в умовах епідемії туберкульозу. У чому причини, які напрями приборкання інфекційної небезпеки?
Україна стараннями вітчизняних учених-подвижників у цьому довготривалому оборонному пориві посідає помітне місце. Символічно, що товариство боротьби з сухотами й бугорчаткою, зусиллями Ф. Яновського та інших лицарів медицини, було організовано в Києві 1900 року з вірою в можливості нового століття. Справді, в 1952 році З. Ваксману, американському мікробіологові, який народився в Україні, була присуджена Нобелівська премія за створення стрептоміцину, й засилля хвороби дійсно вперше відчутно похитнулося. Проте в нинішнє століття ми вступили в умовах епідемії туберкульозу. У чому причини, які напрями приборкання інфекційної небезпеки?
— До 90-х років минулого століття показники захворюваності на туберкульоз, його поширеність і смертність від нього, на тлі значних організаційних, лікувально-профілактичних і соціальних заходів, виглядали досить оптимістично, — говорить завідувач кафедри фтизіатрії з курсом пульмонології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, доктор медичних наук, професор Василь Іванович Петренко. — Тенденції — своєчасно виявляти й наполегливо лікувати туберкульоз, не спокушаючись першим успіхом, — діяли як вірний компас. На жаль, економічні негаразди наступних років, соціальні стреси не просто загальмували ефективність, а й призвели 1996 року до неабиякого зростання в Україні захворюваності на туберкульоз.
