Сьогодні у світі нараховується близько 6 тисяч мов. Однак тотальна глобалізація поступово витісняє маловживані та нерозвинені варіанти комунікації, замінюючи їх натомість мовами, які мають визначальний характер у геополітичних відносинах, сфері високих технологій та шоу-бізнесі. У такому «природному доборі» зникають численні діалекти й мови «малих народів», а також скарби тих, хто не зумів відстояти власну пам*ять та самоідентичність. Щоб бодай привернути увагу до мовних проблем, ЮНЕСКО започаткувала «День рідної мови», який у всьому світі відзначають 21 лютого (ініціатива Національної комісії Бангладеш у справах ЮНЕСКО). Україна також вже другий рік поспіль долучається до загального святкування. Різниця ж напевне в тому, що у світі цей день є акцією з метою щось змінити або чомусь запобігти, у нас — зайвий раз послухати пісні у виконанні «вишиваних» дівчаток у червоних чобітках та зі стрічечками.
Втім, «українці мають повне право пишатися відкритою мовною політикою, що може слугувати зразком для багатьох країн світу», — вважає голова Національної комісії України у справах ЮНЕСКО, заступник голови Адміністрації президента країни Анатолій Орел. У інтерв’ю агентству Інтерфакс- Україна він, зокрема, зазначив: «В Україні надані рівні можливості для викладання, вивчення і використання рідних мов представникам численних народів, що населяють нашу багатонаціональну державу. Підтвердженням цього є, зокрема, існування освітніх установ по вивченню іноземних мов, проведення тижнів культур світу в Україні, видання книг і створення культурних центрів. Право на вивчення мов гарантується Конституцією України, різноманітними національними і міжнародними нормативно-правовими актами, до яких приєдналася наша держава». Пан Орел також відзначив, що «український народ на власному досвіді переконався, як важливо зберегти свою культурну ідентичність».
«День рідної мови» передусім спрямований на «захист мов, що зникають». І як не парадоксально це звучить, але гасло для нас дуже актуальне. Про ситуацію, що складається на постімперському просторі, красномовно свідчить інформація, яку оприлюднив поет та екс-дипломат Дмитро Павличко, завітавши на свято до дитячого видавництва «Веселка»: у революційній Росії 1917 року нараховувалось 193 мови — на момент розпаду СРСР лише 40. Щороку зникало близько двох мов. Теперішня ситуація з книговиданням також лише уявно пристойна: торiк в Україні видано більше найменувань книжок, ніж рекордного 1980 року — щось близько десяти тисяч (з них понад третина російською). Це без врахування офіційної та контрабандної продукції сусідів. Але тиражі сягають сміховинних вершин — менше, ніж одна(!) книжка на людину.
Отож, «День» поцікавився думкою фахівців гуманітарної сфери, поставивши їм запитання: «Наскільки актуальним сьогодні в Україні є питання «рідної мови»?
Рефат ЧУБАРОВ , народний депутат України, перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу:
Якщо брати всю Україну, то проблема навчання дітей рідною мовою актуальна. В окремих регіонах — це проблема розширення шкіл з українською мовою навчання, в інших, зокрема в Криму, до української додається питання кримськотатарської школи. Важливо те, що немає проблем з точки зору законодавства — українське законодавство досить ліберальне, можливо, одне з найліберальніших в Європі щодо прав батьків навчати дітей рідною мовою. Є проблеми соціально-економічного характеру та, на превеликий жаль, наприклад, у Криму є протидія місцевої влади щодо відкриття шкіл з іншими, але для багатьох людей рідними мовами навчання.
Тут знову ж таки є суб’єктивні та об’єктивні фактори — скажімо, відкриття школи з кримськотатарською мовою навчання дозволить влаштувати вчителів, які знають її, але це забере учнів у російських шкіл та вдарить по штату вчителів цих шкіл. І ми відчуваємо, окрім протидії ідеологічної — «не дамо скоротити російськомовні школи», — протидію окремих педагогічних кадрів. Вони не хочуть перенавчатися, щоб працювати в школах з іншими мовами навчання. На території Криму 10 шкіл з кримськотатарською мовою навчання, але це умовно кримськотатарські школи, тому що не вистачає підручників і значна частина предметів викладається російською мовою. Є дуже великі проблеми з українськими школами — ми маємо тільки 6 шкіл, хоча в Криму живе понад 600 тисяч етнічних українців… І якщо де-факто йде скорочення шкіл з російською мовою навчання це означає лише одне — відновлюються школи з іншими мовами навчання. Сьогодні за бажанням батьків у 60 населених пунктах треба створювати кримськотатарські школи, якщо для цього будуть належні економічні умови. Тоді б дійсно в Криму стало на 60 російських шкіл менше, бо ми б забрали своїх діточок. Проблема підручників також має ще одну сторону — багато шкіл на території України навчається за підручниками, зробленими у сусідній державі. Це не питання мови — у нас мають бути російськомовні підручники для відповідних шкіл, але підготовлені в Україні. Мають бути румунські, кримськотатарські тощо підручники, але підготовлені у нас.
Лесь ТАНЮК , народний депутат України, голова Комітету ВР з питань культури й духовності
— Очевидно, що ЮНЕСКО має рацію — мусять бути дні, коли люди згадують, що таке рідна мова. Але у нас є свої національні парадокси: у центрі Києва існує Український Дім або потреба святкування дня української мови — ніби у всі інші дні треба розмовляти корейською чи китайською. У вживанні української мови ми сьогодні вернулися до рівня 1958 року. Сама поява в парламенті шести проектів законів про мову дуже характерна, тому що п’ять з них зроблені соціалістами й комуністами і вони вимагають перегляду української Конституції для того, щоб ввести якусь іншу мову окрім конституційно-державної. Хочуть офіційну мову — однак немає жодної людини в Україні, яка мені могла б пояснити різницю між офіційною і державною мовою. Що таке офіційна мова на міждержавному рівні зрозуміло — англійська, німецька, французька, російська, італійська — а що таке офіційна мова в межах однієї держави? Дуже важко зрозуміти. Що тоді будуть робити мови інших національних меншин — вони що, будуть як «осетрина не первой свежести»? Це є проблема перетворення мови на боксерський ринг і на захист прав людей, які цього захисту насправді не потребують. Сьогодні в Україні 56 російських книжок на одну українську. Піднімати питання про утиски чи заборону, збільшення якихось прав — це нонсенс. Щодо ЗМІ: близько 70% від усіх назв мають російські видання, від тиражів — ще більше. Російські наклади навіть експортованих до нас газет набагато більші.
Треба дуже делікатно зволити кінці з кінцями — допомагати тим, хто потребує цієї допомоги і не робити бешкету з провокаційною метою. В нас існує задавнена проблема української мови — колись І. Дзюба про це писав у монографії, за яку його посадили («Інтернаціоналізм чи русифікація». — Авт. ). Сьогодні ми вернулись на той рівень, коли була створена ця праця. Це статистика.
Георгій КРЮЧКОВ , народний депутат, член фракції КПУ:
— Питання є гострим принаймні у двох моментах: воно є предметом дуже гострих політичних спекуляцій, а по-друге, у цілком закономірному процесі утвердження української мови як державної, розумного нічого не робиться! Літератури видається набагато менше, ніж видавалося за радянських часів, практично знищені дитячі садки, де повинна прищеплюватись любов до мови. Водночас російську мову витісняють, російську літературу оголосили іноземною. Хоча навіть Іван Драч, який у цих питаннях займає войовничу позицію, нещодавно визнав, що російська є рідною для більшості населення України і що примусово нав’язувати мову не потрібно. Потрібна зважена, розумна політика по утвердженню дійсно державного статусу української мови, але робити це не за рахунок ущемлення інтересів інших мов.
В Україні йде агресія «огаличанення» мови — мова псується. Це ми бачимо на радіо, на телебаченні, скрізь... Українська мова не зайняла ще належного місця. Пройдіть по Хрещатику — ви побачите там десь вивіску українською мовою? Англійською мовою або набрані кирилицею «шоп» і т.п.
Іншим нацменшинам також потрібно створювати всі умови для вільного розвитку мов. Хіба це нормально що на УТ-1 немає жодної години, яка б надавала слово росіянам, євреям, полякам, грекам, гагаузам, яких у нас багато? На УР-1 та сама ситуація. У нас же близько сотні народів проживає. Але при цьому я наголошую — українська мова не зайняла ще належного місця, як державна. Виною цьому бездарна діяльність уряду і політика тих, хто визначав цю сферу.
