Здавалося б, в українській банківській системі сьогодні нічого або майже нічого особливого не відбувається. Але така оцінка, схоже, далека від реальності. Наприкінці минулого тижня в Києві було презентовано спільне дослідження українського Агентства фінансових ініціатив і компанії Standard & Poor’s за підтримки проекту USAID «Розвиток ринків капіталу». Автори проаналізували й оцінили інформаційну прозорість банків України 2010 року. Висновок цієї цікавої роботи свідчить про зниження прозорості на тлі фінансових труднощів і за умови недосконалої структури розкриття інформації. Як зазначають автори, вперше за п’ять років проведення досліджень помічено погіршення ситуації. І вперше результати провідних банків виявилися гіршими, ніж торік. Cередній бал щодо десяти банків-лідерів опустився з 61,3 минулого року до 54,9 нинішнього.
Старший банкір і керівник відділу фінансових установ Європейського банку реконструкції й розвитку в Україні Олександр Павлов має для цього явища досить просте пояснення. У розмові з кореспондентом «Дня» Наталією Білоусовою він зауважив, що банки не хочуть розкриватися, тому що зараз їм немає сенсу це робити. Раніше індекс прозорості зростав тому, що багато банків прагнули «продатися» й таким чином підвищували свій імідж. А зараз такі першочергові завдання перед ними не стоять. Індекс почне зростати після відновлення нормальної роботи банківської системи, коли з’явиться зацікавленість у виході на зовнішні ринки. Банкір упевнений, що це станеться наступного року, хоча й зараз банки розробляють стратегію роботи на післякризовому ринку, коли їм треба буде демонструвати інвесторам публічність і відвертість.
Утім, як пояснили, відповідаючи на запитання «Дня» на презентації згаданого дослідження, експерт Агентства фінансових ініціатив Олексій Куценко та директор служби рейтингів корпоративного управління Standard & Poor’s Світлана Бородіна, поняття прозорості та кредитної надійності — це абсолютно різні речі. При цьому було зазначено, що справа розкриття інформації в державних банків поставлена краще, ніж у приватних. Але, як вважає Бородіна, «сказати, що в мене головний акціонер держава не становить труднощів, у цьому немає нічого важкого й небезпечного. А сказати, що панові Іванову належить, скажімо, 35 відсотків акцій, що в перерахунку на гроші становить стільки-то, означає створити для Іванова реальну небезпеку».
Проте в стані постійної та реальної небезпеки все ж таки перебувають саме вкладники банків. І якщо раніше вважалося, що найбільші ризики несуть ті з них, хто довірився приватним фінансовим підприємствам, то нині загроза нависла й над людьми, котрі повірили державі. Тут варто сказати, що до першої десятки найбільш прозорих банків країни потрапив лише один державний — «Укрексімбанк». А що приховують решта, зокрема й один з найбільших у країні «Ощадбанк» і ще три інші («Родовід Банк», «Київ», «Укргазбанк»)? Адже в умовах кризи вони отримали рефінансування від держави, від бюджету й лише завдяки цьому залишилися на плаву. Кому, якщо не їм, бути тепер відкритими перед платниками податків? І чи не свідчить їхня закритість про те, що країні доведеться позичати їм гроші вдруге?
На жаль, така небезпека не виключена. Міжвідомча комісія на чолі з віце-прем’єром Сивковичем нещодавно визнала вкрай незадовільними заходи, що їх вживають державні, зокрема, й правоохоронні органи, державні банки й банки зі значною державною часткою для повернення кредитів рефінансування. Тим часом у пресу просочилися також відомості про те, що згадані банки повторно просять допомоги держави.
Але чи не їм директор-розпорядник МВФ Домінік Стросс-Кан нещодавно пояснив, що рекапіталізація банків державою є одноразовим заходом? Її він порівняв з річкою, в яку двічі не увійти, й зазначив, що просто неможливо знову звертатися по мільярди до парламенту, щоб витягнути фінансовий сектор. На його думку, слід шукати нових шляхів вирішення цієї проблеми, зокрема, за рахунок посилення нагляду, запровадження спеціальних податків, аби вони змінили ризиковану політику банківського сектору.
Вважають економічно невиправданою рекапіталізацію системних банків і вітчизняні експерти. На думку партнера юридичної фірми «Гвоздій і Оверкович» адвоката Сергія Оверковича, держава, як правило, є неефективним власником і навряд чи зможе повернути собі кошти, що були спрямовані на рекапіталізацію банків, при їхньому подальшому продажі.
За словами партнера Міжнародної юридичної групи AstapovLawyers Олега Мальського, існує чималий ризик того, що державні банки знову почнуть повторювати свої помилки, — видавати кредити під слабке забезпечення або з лишком, полюючи за долею на ринку. «Двічі рекапіталізувати банки буде вкрай важко як країні, так і державному бюджету», — впевнений експерт.
Відомий знавець банківського сектору Сергій Яременко в розмові з «Днем» назвав ще один державний, але маловідомий банк — Банк розвитку. За словами експерта, він ніяк не впливає на розвиток країни, але зайняв місце того, хто міг би цим ефективно займатися. Що ж до ефективності проведеного попереднім урядом рефінансування, то Яременко вважає, що це було необхідно для порятунку банківської системи України взагалі. Проте, за його словами, ці кошти були витрачені не лише на компенсацію вкладів населення: «Більша частина грошей пішла кудись. Куди? Це всім цікаво дізнатися...» Що далі? Експерт вважає, що ігнорувати цю ситуацію не можна. «Слід зафіксувати збитки й визнати, що нічого не вийшло, — каже він і продовжує: — Є й інший шлях: іще щось витратити. Але чого ми цим доб’ємося? Поліпшимо життєдіяльність цих установ. А чи виправдаються витрати?» Яременко порівнює державні й квазідержавні банки з «валізою без ручки»: мовляв, і кинути шкода, й нести важко. Мабуть, саме такий підхід держави й гальмує зараз ухвалення відповідних рішень. Можливо також, що якісь фінансові групи вже накинули оком на той чи інший банк, і ці різновекторні інтереси не дозволяють уряду прийняти системне рішення. «Загальний підхід, напевно, виключений, — говорить Яременко й передбачає: — Якщо держава кине ці банки напризволяще, то їхні клієнти буквально вибухнуть і почнуть вимагати повернути вклади, тоді як позичальники припинять повертати кредити». Утім, це не викличе, як розраховує експерт, колапсу банківської системи. «На цих аутсайдерів ніхто зараз на ринку не звертає уваги, їх розглядають як інвалідів, здатних лише виживати», — говорить Яременко.
Його непокоїть, що з поверненням до «нової» Конституції Нацбанк знову став суб’єктом законодавчої ініціативи. Дуже небезпечним стає прагнення НБУ позбавитися групи малих і середніх банків, а також закону про валютне регулювання, який зараз готується й, за словами Яременка, спрямований на те, щоб кардинально змінити поведінку суб’єктів ринку, що може викликати дестабілізацію фінансового сектору щонайменше на півроку. Чи дозволена така розкіш під час кризи?
