Сьогодні у Брюсселі відбудеться чергове засідання Комісії Україна — НАТО і Ради Євроатлантичного партнерства на рівні керівників зовнішньополітичних відомств. Українську делегацію очолюватиме міністр закордонних справ Борис Тарасюк. Згідно з офіційними повідомленнями, він ознайомить членів Комісії із соціально-економічною ситуацією в Україні, ходом демократичних реформ і зовнішньополітичними пріоритетами держави. Також учасники зустрічі оцінять результати виконання Плану дій Україна — НАТО, зокрема, щорічного Цільового плану Україна — НАТО. Обговорять також проект відповідного документа на наступний рік.
На цю зустріч у свій час покладалися великі сподівання. Існували навіть такі, що Україна зможе підвищити свої відносини з Альянсом до рівня виконання Плану дій щодо членства в НАТО. Схоже, що з цим доведеться зачекати. Причин цього чимало, і вони полягають найшвидше в невпевненості членів Альянсу у зовнішньополітичній послідовності Києва. А саме: чи не станеться поворот у пріоритетах України після парламентських виборів. До них, вочевидь, Україні не слід розраховувати на суттєве просування на своєму шляху євроатлантичної інтеграції. Однак це не означає, що керівництво має сидіти склавши руки. Власне, від дій влади і залежатиме, кому дістанеться голос на виборах. «Натівський» шлях України справді ускладнений багатьма чинниками: і внутрішньополітичними, і зовнішньополітичними. Росія, попри офіційне незаперечення вступу Києва до Альянсу, своїми діями доводить, швидше, протилежне. Від зусиль і готовності до цих зусиль української влади для вирішення усіх інтеграційних бар’єрів залежить немало. Напередодні брюссельського візиту «День» звернувся з низкою запитань на тему євроатлантичного руху до міністра закордонних справ Бориса ТАРАСЮКА.
— На які результати можна розраховувати від вашого візиту до Брюсселя?
— Мій візит до штаб-квартири НАТО складатиметься з двох основних елементів: засідання Комісії Україна — НАТО та засідання Ради євроатлантичного партнерства на рівні міністрів закордонних справ.
Передбачається, що в рамках засідання Комісії Україна- НАТО обговорюватимуться перспективи розвитку відносин між Україною і НАТО в контексті реалізації Інтенсифікованого діалогу з питань членства і відповідних реформ, започаткованого у квітні цього року в Вільнюсі. Будуть також розглянуті результати виконання Плану дій Україна — НАТО у 2005 році. Крім того, планується обговорити внесок України у підтримання миру та стабільності на євроатлантичному просторі.
Особливої уваги з нашого боку надається підготовці проекту Цільового плану Україна — НАТО на 2006 рік, в рамках якого проводитимуться спільні заходи на підтримку демократичних реформ у нашій державі. Наступного року цей документ за своєю філософією та структурою буде наближений до Плану дій щодо членства в НАТО. У проекті Цільового плану на 2006 рік враховані рекомендації НАТО, висловлені під час консультацій у рамках Інтенсифікованого діалогу, щодо досягнення Україною критеріїв членства в Альянсі.
Щодо другої складової мого візиту — засідання Ради євроатлантичного партнерства, то ми очікуємо, що у центрі уваги міністрів закордонних справ країн-учасниць РЄАП будуть питання спільних цінностей партнерства, дотримання прав і свобод людини на євроатлантичному просторі. Українська сторона вважає, що дотримання прав і свобод людини, вирішення правовими засобами усіх спірних питань сприятиме зміцненню безпеки на Європейському континенті і реалізації цілей євроатлантичного партнерства. Розгляд цих питань главами зовнішньополітичних відомств країн-учасниць Ради є важливим кроком у напрямі пошуку взаємоприйнятних шляхів вирішення проблем на шляху демократії, яка є загальнолюдським здобутком.
— Чи буде порушено питання підвищення рівня відносин України і НАТО?
— На необхідності підвищення рівня відносин наголошував Президент України Віктор Ющенко ще у лютому цього року під час саміту Комісії Україна — НАТО. Відповідно, у квітні під час засідання Комісії у Вільнюсі було прийнято рішення щодо започаткування Інтенсифікованого діалогу з питань членства та відповідних реформ. Ми позитивно оцінюємо результати нашого співробітництва з НАТО в рамках Інтенсифікованого діалогу. Разом з тим ми вважаємо Інтенсифікований діалог важливим, але проміжним етапом у відносинах України з НАТО. На нашу думку, період Інтенсифікованого діалогу має бути відносно коротким з урахуванням того, що ми співпрацюємо з НАТО з 1994 року в рамках Програми «Партнерство заради миру», з 1997 року (після Мадридського саміту) — в рамках Хартії про особливе партнерство, а з 2002 року (після Празького саміту) — в рамках Плану дій Україна — НАТО. Всі згадані програми співробітництва з НАТО спрямовані на досягнення критеріїв членства в НАТО. За підсумками засідання буде, я сподіваюся, прийнята Спільна заява, яка надасть чіткий сигнал щодо подальшого піднесення рівня відносин.
— Як ви оцінюєте виконання Києвом Плану дій Україна — НАТО?
— За три роки імплементації Плану дій Україна — НАТО зроблено багато. Разом з тим слід відзначити, що деякі заходи принципового характеру вдалося реалізувати виключно завдяки політичній волі нового керівництва держави.
Наприклад, ідея запровадження «єдиного вікна» на митницях була закладена ще у Цільовому плані Україна—НАТО на 2003 рік, але лише завдяки особистій принциповості Віктора Ющенка реальні результати маємо в цьому році. Така ж ситуація стосовно перетворення наших прикордонних військ у підрозділи правоохоронних органів за європейським зразком. Ця трансформація є вкрай необхідною з огляду на те, що, за оцінками експертів НАТО, нелегальна міграція в Україні зараз на рівні, що у 20—25 разів вищий, ніж середній показник по країнах ЄС.
Що стосується Плану дій «Питання безпеки і оборони та військові питання», то він, здебільшого, присвячений реформуванню Збройних Сил України. Цього року прийнято рішення про започаткування огляду всього сектору безпеки на кшталт проведеного оборонного огляду.
Разом з тим, є речі, передбачені Планом дій, виконання яких ще триває. Ми, наприклад, i досі продовжуємо реалізовувати зобов’язання, взяті Україною під час вступу до Ради Європи у 1995 році. Незважаючи на те, що вже підписано і ратифіковано майже всі міжнародно-правові документи та виконано переважну більшість зобов’язань, які стосуються реформування законодавства України та практики його застосування, невиконаними залишаються такі заходи, як ухвалення нового Кримінально- процесуального кодексу; реформування органів прокуратури; ратифікація європейської соціальної хартії; передача до Мін’юсту пенітенціарної системи, а також відповідальності за реєстрацію осіб, які прибувають до країни або від’їжджають з неї. Втім, це не зіпсує загального позитивного тону обговорення подальших відносин між Україною та НАТО. Зміни в нашій державі настільки разючі, що їх не помічати просто неможливо.
— Якою була реакція з боку НАТО на нератифікацію 2 листопада Верховною Радою України Меморандуму про взаєморозуміння між Україною та НАТО щодо використання стратегічної транспортної авіації України в операціях та навчаннях НАТО? Чи позначиться цей факт на використанні Альянсом української транспортної авіації?
— Обговорення у Верховній Раді 2 листопада питання ратифікації Меморандуму щодо використання стратегічної транспортної авіації України в операціях та навчаннях НАТО є яскравим прикладом намагання певних політичних сил напередодні виборів використовувати проблематику відносин України з Альянсом у власних кон’юнктурних цілях.
Рішення з цього питання блокувалося цілком свідомо тими політиками, які добре розуміють вигоди від застосування угоди, зокрема у вигляді забезпечення роботою працівників нашої транспортної авіації, фінансових надходжень до Державного бюджету України. Зрештою, йдеться про перспективу української авіації, забезпечення майбутніх ринків для українського військово-промислового комплексу. Політичні наслідки такого рішення для України є негативними. Нератифікація цієї угоди шкодить авторитету України як активного суб’єкта міжнародного співробітництва у галузі безпеки, ставить під сумнів нашу налаштованість дотримуватись взятих на себе міжнародних зобов’язань.
На жаль, цього разу державні інтереси були принесені у жертву політичним уподобанням. Про те, що ця угода відповідає нашим інтересам, свідчить той факт, що її підтримали три уряди України — у 2004 році уряд В.Януковича уповноважив Є.Марчука, міністра оборони України на той час, підписати цей Меморандум; уряд Ю.Тимошенко вніс цей документ на розгляд парламенту, уряд Ю.Єханурова підтримав цю угоду у ході ратифікації у листопаді ц.р. Хотів би нагадати, що інша угода між Україною та НАТО — Меморандум щодо підтримки операцій НАТО з боку України, підписаний у 2002 році урядом В. Януковича, була ратифікована нинішнім складом парламенту у 2004 році.
Така непослідовність викликає жаль. Сподіваюся, що у даному питанні переможе здоровий глузд, і ця угода, яка потрібна, насамперед, Україні, буде ратифікована.
— Які пріоритети у співпраці України і НАТО ви б визначили на наступний рік?
— Це, перш за все, проведення внутрішньополітичних демократичних перетворень. Цій меті підпорядкований Цільовий план Україна—НАТО на 2006 рік. Разом з тим серед пріоритетів такі конкретні питання, як проведення огляду сектору безпеки, реформи ЗСУ, що триває; програми перекваліфікації і адаптації військовослужбовців, звільнених у запас; а також знешкодження небезпечних надлишкових озброєнь та сумішей ракетного палива; ініціатива оцінки впливу військової діяльності на екологічну безпеку тощо.
Іншим, надзвичайно важливим завданням є донесення правдивої інформації про НАТО до суспільства. На превеликий жаль, стереотипи щодо «агресивного блоку НАТО» все ще сприймаються на віру. А насправді, наші громадяни дуже мало поінформовані про те, що НАТО сьогодні — це, перш за все, політична організація найбільш розвинутих демократичних країн Європи і Північної Америки, мета якої — колективний захист від нових небезпек і загроз, які несе глобалізація, передусім — від тероризму. Міністерство закордонних справ активно працює над тим, щоб донести громадянам України об’єктивну інформацію про НАТО.
— Чи не здається вам, що Росія почала на практиці реагувати на рух України у бік Заходу — до ЄС та НАТО? Зокрема, чи не можуть про це свідчити наміри Москви підвищити ціну на газ та припинити військово-технічне співробітництво?
— Ми вважаємо, що поширення демократичних цінностей, забезпечення верховенства права, захисту прав людини, свободи слова, підвищення добробуту наших громадян та зміцнення регіональної і світової безпеки є основними завданнями нашої держави. І у цьому контексті вступ до ЄС та НАТО не є для нас самоціллю. Ми розглядаємо набуття повноправного членства в цих організаціях як інструмент реалізації поставлених цілей.
Водночас цей стратегічний курс не спрямований проти будь-кого, тим більше проти наших найближчих сусідів, з якими ми прагнемо будувати конструктивні ділові стосунки. Те, що Україна хоче жити у «спільному європейському домі», не має заважати їй розвивати співробітництво з Росією, яка безперечно є одним із наших найпотужніших партнерів.
Так, Україна хоче бути членом НАТО, а Росія — ні. Але це не заважає останній вести поглиблений і предметний діалог з широкого спектру питань. З 1991 року Альянс і Росія спільно працюють над різноманітними питаннями безпеки і оборони. Підписавши у травні 1997 року «Основоположний акт НАТО — Росія про взаємні відносини, співробітництво і безпеку» (до речі, Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО була укладена пізніше), НАТО і Росія офіційно оформили свої відносини партнерства. Вони зобов’язалися розвивати ці відносини на ґрунті спільних інтересів і для досягнення цієї мети створили новий форум: Постійну спільну раду НАТО — Росія.
Після підписання Римської декларації про створення Ради Росія—НАТО президент В. Путін, зокрема, заявив: «Хоча погляди Кремля і НАТО не завжди збігаються, Росію та Північноатлантичний Альянс поєднує набагато більше факторів, аніж розділяє». Росія активно співпрацює у ключових питаннях сучасної безпеки — боротьба з тероризмом, антикризове регулювання, протиракетна оборона театру військових дій, військова реформа, управління використанням повітряного простору, цивільне надзвичайне планування, наукове співробітництво і екологічна безпека тощо. При цьому при розгляді цих питань і виробленні рішень має статус де-факто члена НАТО. Крім цього, президент Росії в інтерв’ю голландському телебаченню наприкінці жовтня заявив, що Росія «стандартизує деякі речі під натівські зразки, так зручніше працювати на зовнішніх ринках озброєнь».
Або приклад контексту — надання авіатранспортних послуг для потреб Альянсу. З відмовою Верховної Ради України від можливостей, які відкриває згаданий вже Меморандум, цю «нішу» може швидко заповнити третя сторона, приміром та ж таки російська компанія «Волга— Днепр», яка доволі успішно надає транспортні послуги НАТО.
Вступ до НАТО не зумовлює автоматичного переходу на зразки озброєнь, які є у держав — членів Північноатлантичного Альянсу, на чому також спекулюють українські політики. Єдиною умовою для збройних сил держави — члена НАТО є сумісність виділених сил та засобів для виконання спільних операцій. І Росія в цьому напрямі також конструктивно співпрацює з Альянсом.
Зокрема, на неформальній зустрічі міністрів оборони держав —членів та партнерів НАТО у Вільнюсі у квітні ц.р. Росія підписала Угоду про правовий статус збройних сил країн НАТО і держав — учасниць програми «Партнерство заради миру», яка, за визначенням глави російського зовнішньополітичного відомства, «підвищить оперативну сумісність військ Росії та НАТО,.. а також закріпить правові можливості для спільних дій з Альянсом».
Представники російського керівництва не раз наголошували, що партнерство Росія—НАТО стало вагомим чинником європейської стабільності, і також виступають за те, щоб це співробітництво не залежало від коливань політичної кон’юнктури.
Що стосується нафтогазового питання, то хотів би наголосити, що держава не може бути незалежною у політиці, якщо вона є залежною в економіці. З цього треба виходити при вирішенні питання диверсифікації джерел енергопостачання. Сьогодні з питань постачання газу Україна веде переговори з Російською Федерацією, яка запропонувала з 2006 року збільшити ціну за природний газ більш ніж втричі. Позиція України полягає в тому, що наша держава готова перейти від бартерних схем на грошові розрахунки, але це необхідно робити поетапно та узгоджено, тим більше що існують і відповідні довгострокові двосторонні домовленості і міжнародні норми. Безперечно, що, з огляду на певну взаємозалежність, підвищення цін на енергоносії в Україні не може не відбитися й на Росії.
Хотілося б вірити, що озвучені наміри — це лише засіб підвищення власної позиції на переговорах, а не укладені рішення. Бо, на мою думку, і в Україні, і в Росії розуміють, що від створення проблем ніхто не виграє, це може лише негативно впливати як в прямому, так і в зворотному напрямку. Тому необхідно проводити переговори, утримуючись від поспішних рішень та різких односторонніх кроків. Я думаю, що врегулювання питань у сфері газового ціноутворення та військового співробітництва буде найближчим часом вирішено на двосторонньому рівні з урахуванням ситуації на євразійському просторі в цілому.
Хотів би також підкреслити, що ситуацію відслідковує Європейський Союз, який усвідомлює, що спроби «шокового експерименту» (з боку Росiї. — Ред. ) стосовно України можуть мати негативні наслідки для безпеки усього Європейського континенту.
