«Дуже багатообіцяючим планом» назвав генеральний секретар Північноатлантичного альянсу Джордж Робертсон пропозиції українського міністра оборони Володимира Шкідченка щодо поглиблення відносин з НАТО. План, озвучений на Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів оборони, не містить нічого сенсаційного або непередбачуваного. Але пропозиціями представники Альянсу залишилися задоволеними — адже у відносинах з Києвом, який нещодавно заявив про стратегічний намір вступити до НАТО, почали вимальовуватися віхи.
Заяв про те, що Україна не сьогодні-завтра збирається вступити до НАТО, від Шкідченка не очікували — такі твердження виглядали б, м’яко кажучи, передчасними. Але вчорашня Комісія Україна—НАТО мала б бути незвичайною хоча б тому, що відбувалася вперше після рішення РНБОУ про намір рухатися в натовському напрямку. Отже, що почули представники Альянсу від українського міністра? По-перше, готуючи реформу збройних сил, будь-якій країні слід визначити, де й що їй треба змінювати — і Україна вважає, що цю ревізію за допомогою натовських експертів слід розширити. Завдяки цьому Київ може підготувати програму розвитку Збройних сил, які б краще відповідали сучасним стандартам. По-друге, Шкідченко заявив, що Україна прагне розробити з Альянсом угоду щодо збереження інформації. По- третє, силовий міністр вже не вперше говорив, як українським військовим потрібні курси англійської мови за підтримки НАТО. Як стало відомо з джерел в Альянсі, Шкідченко говорив і про те, що в Місії України при НАТО має працювати більше співробітників.
«Досвід країн НАТО свідчить, що для проведення оборонних реформ необхідний відповідний рівень ресурсів та постійна відданість ідеям змін... Але це зовсім не означає, що ці реформи й зміни будуть дуже популярними в країні, — заявив генсек Альянсу Джордж Робертсон. — Відтак країни-члени НАТО готові запропонувати Києву підтримку й допомогу, але, звичайно, основна відповідальність за проведення цієї роботи лежить на уряді України... Головна мета реформ — щоб українські платники податків отримали найкращу якість за ті гроші, що вони сплачують». Робертсон сказав, що він був, звичайно, дуже радий отримати від Президента Кучми листа, в якому йшлося про бажання Києва тісніше інтегруватися в євроатлантичні структури. Нині, каже Робертсон, слід «зосередитися на вже існуючих робочих програмах». Загалом у НАТО задоволені тим, що Україна не тільки заявила про свої наміри, а й привезла конкретні пропозиції. «Тепер почекаємо, як плани виконуватимуться», — зазначив один із представників Альянсу. Вважається, що свого роду моментом істини стане Празький саміт, до якого Україна має довести здатність швидко перейти від рішення до дії. Втім, і до листопадового саміту в Києва й Альянсу буде кілька гарних нагод промацати серйозність намірів. Дев’ятого липня в українській столиці відбудеться Комісія Україна—НАТО на рівні послів, присвячена 5-річчю Хартії про особливе партнерство між Києвом і Альянсом. На цю подію завітає керівник НАТО Робертсон, який наступного дня відправиться в Донецьк — де стане свідком знищення 400 тисяч протипіхотних мін.
А в жовтні на українській території відбудеться спільна робоча група з реформи оборони. «Зустріч відбулася на тлі підтверджень Україною своїх сподівань на тісну євроатлантичну інтеграцію, — говориться в заяві генерального секретаря НАТО за результатами вчорашньої зустрічі. — Ці сподівання знаходять сильну підтримку НАТО». У документі говориться, що деталі пропозицій щодо поглиблення співробітництва буде вироблено до Празького саміту НАТО в листопаді. Отже, наступний термін – 9 липня. Саме тоді буде проаналізовано сучасний стан відносин між Україною й НАТО, на засіданні Комісії Україна — НАТО в Києві, сказав заступник державного секретаря МЗС України Ігор Харченко на засіданні прес-клубу МЗС. За його словами, він би не зовсім погодився, що відбувається пожвавлення відносин між Україною й НАТО, оскільки рішення РНБОУ від 23 травня — випливало з усього попереднього курсу зовнішньої політики країни.
Причини, з яких відбулося прийняття рішення про розробку стратегії, кінцевою метою якої повинно стати приєднання України до системи колективної безпеки, яка базована на НАТО, теж добре відомі. По-перше, жодна країна не може відтепер почуватися в безпеці, і робота з протистояння новим загрозам, тим, що виникли після 11-го вересня, може проводитися тільки колективно. І до того ж, участь у колективній системі безпеки обійдеться національному платникові податків значно дешевше, ніж спроба вибудувати самодостатню систему. Україна отримала шанс — саме таким чином оцінюють ситуацію, яка складається навколо міжнародної безпеки, і українські, і закордонні дипломати. Питання в тому, яким чином цей шанс буде використано.
Часті слова про те, що двері НАТО залишаються відкритими для будь-якої країни Північноатлантичного простору, яка висловить бажання вступити й відповідатиме необхідним для вступу критеріям, між тим, залишаються формальністю. Сьогодні дуже важко стверджувати, що на Україну в НАТО чекають, або ж що в Брюсселі є стійке розуміння того, що сам рівень відносин, який існував досі, вирішено дійсно підняти.
Зокрема, незважаючи на мажорний тон офіційних заяв, сьогодні серед 19-ти країн-членів НАТО немає консенсусу щодо перспектив відносин між Альянсом і Україною. За словами одного з добре поінформованих дипломатів, лише «півтора члени» НАТО сьогодні готові підтримати максимально повне наближення України, велика група країн-членів ще знаходиться в процесі вироблення рішення з цього приводу, і ще одна група країн прямо чи не непрямо протистоїть можливому зближенню НАТО з Україною, оскільки небезпідставно вбачає в Україні конкурента відразу в багатьох сферах. «Російський фактор» при цьому в Києві вважають сприятливим — незважаючи на те, що Росія продовжує заявляти про негативне ставлення до подальшого розширення НАТО, що підтвердив днями російський колега Шкідченка Сергій Іванов. У Києві, до речі, не приховують, що питання базування Чорноморського флоту Росії залишається надзвичайно вразливим. Є дуже обережні дипломатичні вислови про те, що зараз ведеться робота з відповідності знаходження ЧФ на українській території до законодавства, яке передбачає тільки його тимчасове базування, з української сторони. Є поведінка Росії, яка не розглядає питання про те, що ЧФ рано чи пізно доведеться виводити з України. Ця проблема, безумовно, заважатиме Україні, якщо дійде до питання про подачу заявки на вступ до НАТО. Заступник помічника держсекретаря США Стівен Пайфер уже говорив, що Україні доведеться на практиці доводити серйозність своїх намірів щодо зближення з НАТО. Дійсно, перед Україною стоїть величезний обсяг роботи — передусім, внутрішньої (військова реформа, на чому роблять особливий акцент в НАТО, демократизація політичного життя, економічні реформи). Але й зовнішньої, чисто дипломатичної. Потрібно шукати підходи. Потрібно створювати «проукраїнське лобі». Потрібно домогтися спокійного обговорення проблем з Москвою. Потрібно досягти консенсусу у власному суспільстві і серед усіх провідних політичних сил. Часу на все це — зовсім небагато. Якщо ми дійсно прагнемо використати унікальний шанс.
