Уже в кінці цього місяця Україну можуть запросити до НАТО. Таку сенсаційну заяву в інтерв’ю Бі-Бі-Сі зробив цими днями міністр закордонних справ Литви Антанас Вальоніс. «Рішення про запрошення до Альянсу у Вільнюсі може очікувати лише Україна», — сказав дипломат. Якраз у столиці Литви 21 квітня відбудеться саміт міністрів закордонних справ країн НАТО. Тоді ж відбудуться переговори у рамках Комісії Україна — НАТО. Вальоніс розповів, що одним із завдань, які він отримав від генсека НАТО, стосувалося України. «Тобто на Комісії ми маємо затвердити цілком конкретний план дій членства України. Так само будемо розмовляти про перспективи Грузії», — сказав він. Чи відповідає це дійсності? Наскільки реалістичною виглядає можливість підвищення рівня співпраці України з НАТО? Так високопосадовий чиновник НАТО в розмові з кореспондентом «Дня» повідомив, що Брюссель узгоджує поки що всі рішення з Києвом, які можуть бути прийняті на зустрічі в Вільнюсі. Не секрет, що Литва належить до послідовних прибічників членства нашої держави в Альянсі. А тому зовсім не виключено, що литовський глава дипвідомства ретранслював скорiш думку певної групи країн, але не всієї організації НАТО, яка налічує 26 держав-членів. Утім, перешкоди лежать не лише в політичній площині. Чи готова сама Україна. У травні цього року виповнюється три роки відтоді, як Україна оголосила про своє прагнення приєднатися до НАТО. Зроблено було справді багато. Однак про справжню готовність нині не відважиться заявити жоден урядовець. Це стосується найрізноманітніших сфер — і політики, і збройних сил, і економіки. У будь-якому випадку рішення про підвищення рівня співпраці з НАТО виглядатиме як політичний крок, оскільки поки що нова влада не довела жодними конкретними кроками свою відданість євроатлантичному курсу. За роз’ясненнями з приводу готовності України до членства в НАТО «День» звернувся до першого заступника міністра закордонних справ України Антона БУТЕЙКА.
— Чи готова реально Україна до підвищення формату співпраці з НАТО?
— Якщо брати до уваги нормативну базу, яка нині існує в Україні, то наша держава готова до підвищення рівня співпраці з НАТО аж до членства. Це питання врегульоване Основами зовнішньої політики України, які були схвалені Верховною Радою ще в 1993 році. Зокрема, ними передбачено, що Україна буде забезпечувати свою безпеку в рамках загальноєвропейської системи безпеки, важливими складовими якої є ОБСЄ і НАТО. Далі говориться про те, що членство в цій системі відповідає національним інтересам України. Звичайно, бути в системі безпеки, не будучи членом її конкретних складових, неможливо. Тому це є правова основа для підвищення рівня співробітництва між Україною і НАТО аж до членства.
— Що саме мав на увазі міністр закордонних справ Литви Антанас Валіоніс, говорячи про запрошення України до НАТО? Це лише підвищення рівня співпраці до Інтенсифікованого діалогу чи щось інше?
— Мені було б некоректно коментувати міністра дружньої до нас держави. Єдине, що я можу сказати, що будь-які дії, які будуть спрямовані на інтенсифікацію відносин між Україною і НАТО, можна лише вітати. Такі дії будуть відповідати і нормативній базі України, і національним інтересам.
— Чи існує зараз консенсус в НАТО щодо членства України?
— Ми працюємо над тим, щоб серед усіх членів НАТО був консенсус для підвищення рівня відносин із Україною.
— Для вступу до НАТО потрібен високий рівень підтримки населенням. В Україні згідно з соцопитуваннями він надзвичайно низький. Чи не стане це на заваді підвищенню рівня співпраці з НАТО? Яка робота проводиться в цьому плані?
— Соцопитування демонструють значною мірою рівень не підтримки, а непоінформованості українського населення стосовно Альянсу. У цьому зв’язку можу сказати, що цей рівень років вісім тому був набагато вищий. Я можу згадати одну історію: свого часу після дострокового відкликання із посади посла України в США я коментував на одному із телеканалів можливі плюси та мінуси потенційного вступу України до НАТО — я ще не здогадувався тоді про певні «нові віяння» у цьому сенсі. Дуже багато говорилося про вірність України європейському і євроатлантичному руху, а водночас видавався таємний циркуляр, який забороняв міністерствам і відомствам України обговорювати речі, пов’язані з потенційним вступом України до НАТО. Зараз нова влада буде робити все для того, аби донести правду про переваги вступу України до НАТО. Тоді ті стереотипи, які вироблялися у людей протягом десятків років радянської влади, будуть однозначно змінені й з’явиться розуміння справжньої ролі НАТО. Так як це сталося в народів Польщі, Угорщини, Чехії, Румунії, Болгарії і наших колишніх союзників по СРСР — балтійських державах...
— Що означає для України приєднання до Інтенсифікованого діалогу? Скільки може тривати термін співпраці в цьому форматі, аби потім перейти до Плану дій щодо членства?
— Він означає більш інтенсивну підготовку України до тих критеріїв, які дають можливість вступити до НАТО. Говорячи про критерії, маю на увазі здійснення реальних кроків по повній демократизації України і по приведенню Збройних сил до тих високих стандартів, які існують в країнах НАТО.
— Існує інформація, що проти вступу України до НАТО виступають Франція і Німеччина, нібито побоюючись, що це може негативно позначитися на відносинах ЄС із Росією. Наскільки це відповідає дійсності?
— В Україні відбулася кардинальна зміна багатьох речей. Президент і значна частина керівництва є прихильниками активного руху до членства України в НАТО. Помаранчева революція продемонструвала, що українське суспільство хоче жити саме за стандартами, які сповідують держави НАТО. Уперше на політичній палітрі України появилася програма Української народної партії, в якій чітко записано, що вона працюватиме над забезпеченням членства України в НАТО. Тобто у нас з’явилися політичні сили, які зможуть донести правду про те, що членство України в ЄС і НАТО — величезний плюс для сучасної Росії. У цій ситуації Україна як член НАТО матиме винятково позитивний вплив для Росії, тому що наявність багатьох сімей, які мають родинні зв’язки із російськими сім’ями, означатиме, що Україна буде тим фактором, який ніколи не дозволить, аби в рамках НАТО проявлялися якісь необгрунтовані антиросійські настрої. Якраз така філософія має утверджуватися — на засадах співробітництва, а не конфронтації, як було колись.
