Валерій Чайка народився у селі Нові Граблі Калинівського району Вінницької області. У матері синів було четверо: двоє від першого шлюбу і двоє від другого. Правда, свого справжнього батька Валера не знає, татом він називав тільки вітчима. Але говорити про сім’ю юнаку важко. Коли хлопчиковi було сім років, через постійне пияцтво матір і вітчима позбавили батьківських прав, і в результаті він опинився у дитячому будинку. Пізніше сільрада конфіскувала у батьків житло, вони поїхали, і відтоді про них нічого не відомо. Найбільш яскраві і приємні дитячі спогади у Валери пов’язані лише з його бабусею, яка, як ніхто, розуміла і підтримувала хлопчика. Бабусю Лізу досі з ніжністю згадує Валера, для нього вона була втіленням добра, ніжності і материнського тепла.
Після дитячого будинку хлопчик потрапив у Ситковецьку допоміжну школу-інтернат для дітей-сиріт. Там він на життя не ремствував. Звичайно, хотілося відчути батьківське тепло і увагу, але якщо «не судилося, то й нічого не поробиш», говорив сам Валерій. Правда, іноді нишком плакав, коли ніхто не бачив, але потім, з віком, і це пройшло. В інтернаті юнак знайшов справжніх друзів, які до цього дня — поруч з ним. На своєму горі, яке, проте, об’єднувало всіх мешканців школи-інтернату, він намагався не зосереджуватися. У вільний від занять час Валерій читав книги, особливо любив історичні, тому що в них «можна було дізнатися багато цікавого». Після закінчення дев’яти класів юнак поступив в Ольгопольське ПТУ, де майже два роки, до дня, коли з ним трапилася біда, освоював спеціальність будівельника.
Жити у гуртожитку і отримувати стипендію 17 гривень було досить складно, і тому і Валері, і його товаришам доводилося підробляти. Слава Богу, можливість була, адже у райцентрі зайва робоча сила нікому не зашкодить. Завжди потрібна допомога на городі, під час будівництва, під час заготівлі дров на зиму. Останнє і стало для Валерія фатальним.
Дрібний підприємець Валерій Лiсницький попросив (безумовно, не безкоштовно) юнака і ще двох його друзів допомогти нарубати, а потім і навантажити на машину дрова. Невдалий рух — і зрубане дерево падає прямо на Валерія, вдаряє його по спині і відкидає хлопця на декілька метрів уперед. Переляканий «роботодавець» доставив хлопчину на своїй машині в Ольгопольську лікарню, з якої його тут же переправили в інший районний центр — Чечельник, де лікарі і винесли свій вирок: зміщення хребців і внутрішня кровотеча, необхідна операція.
Після дуже складної операції, яку зробили у Київському інституті нейрохірургії, у хлопчика з’явилася надія. Зі слів директора інституту Анатолія Ткача, операції такої складності звичайно закінчуються для пацієнта довічним сидінням у інвалідному кріслі. У Валери ж є всі шанси ходити і бути фізично повноцінною людиною, але тільки у тому випадку, якщо йому буде забезпечене реабілітаційне лікування, на яке, як відомо, потрібні чималі гроші. Операція і багато з необхідних медикаментів були оплачені Валерієм Лiсницьким, а лікування перше спинальне відділення Інституту нейрохірургії проводить безкоштовно.
Зi слів завідуючого першим спинальним відділенням, кандидата медичних наук Євгена Слинька, ситуація ускладнюється зараз ще і тим, що у Валери, крім проблем з хребтом, виявилися ще і супутні захворювання — урологічні. Тільки після повного їх лікування можлива реабілітація, яка полягає у ряді фізіопроцедур і курсі масажу. Урологи, яких лікарі Інституту нейрохірургії запрошують з інших лікарень і інститутів Києва, не поспішають надавати допомогу сироті.
Валеру постійно відвідують керівник Громадської організації інвалідів-спинальників Шевченківського району «Аріс» Ніна Сьєдіна та її колеги, які в міру своїх можливостей намагаються допомогти хлопчику. «Моє основне завдання — це повернути до активного життя людей, які отримали травму спинного мозку, — говорить Ніна Михайлівна. — Майже десять років тому така біда прийшла і у мій дім — важку травму отримав син. Після того як лікарі інституту нейрохірургії зробили практично неможливе, я вирішила, що повинна присвятити себе допомозі інвалідам-спинальникам. Зараз я безпосередньо займаюся проблемою Валерія Чайки і думаю, що його майбутнє однозначно залежить від директора Ольгопольського ПТУ, адже на даний момент юридично за хлопчика відповідає тільки він. Офіційного оформлення на роботу до підприємця Лiсницького у Валери немає, а отже, юридично не може бути оформлена і виробнича інвалідність, і гроші на реабілітацію ніхто не в праві вимагати. На сьогоднішній день найдешевший реабілітаційний центр для спинальників створено у Югославії, де перебування обходиться пацієнтам 250 доларів на добу. У інших же країнах розцінки сягають 1500 доларів. В Україні хороша реабілітація коштує 500 гривень. Але з свого досвіду я знаю, що спинальникам, крім медикаментів та процедур, необхідні, насамперед, догляд і турбота, саме вони часто вiдiграють першу скрипку у видужанні хворих. Ми намагаємося забезпечити Валері необхідний догляд: до нього постійно ходить медсестра, яка прибирає, готує їсти... Намагаємося заповнити пропуски у його раціоні, адже відомо, що видужання неможливе без повноцінного вітамінізованого харчування. На наше прохання про допомогу відгукнувся Борщагівський фармзавод, який безкоштовно забезпечив хлопчика ліками, а в недалекому майбутньому вони обіцяють сплатити йому барокамеру».
Після проходження реабілітаційного лікування Валерій Чайка повернеться в Ольгопольське ПТУ-35, і подальша доля юнака багато у чому залежить від керівництва цього навчального закладу. Кореспонденти «Дня» звернулися за коментарями до заступника директора училища з виховної роботи Анатолія Костянтиновича Довгополого. У заступника директора як головного вихователя проблем більш ніж достатньо. Він нарікає на те, що група дітей-сиріт (серед них був і Валерій) з Ситковецької школи-інтернату (там в основному перебувають діти з психічними відхиленнями) своєю появою порушила звичний ритм життя училища і специфічною поведінкою викликала невдоволення «місцевих жителів». Сам Валера, зi слів Анатолія Костянтиновича, досить флегматичний, спокійний і доброзичливий. «Біда, яка трапилася з ним, могла трапиться і з будь- ким іншим, — вважає пан Довгополий. — Хлопці поїхали без відома дирекції. Їх попросив допомогти заготовити дрова місцевий бізнесмен Валерій Лiсницький, який, до речі, допомагав і допомагає Валері. Після повернення юнака в Ольгополь йому буде присвоєно третій розряд штукатура з врученням відповідного диплома. Але оскільки Валерій не зможе працювати за будівельною спеціальністю, йому необхідна легка робота. Звичайно, ситуація складна, але Валерій Лiсницький запевнив усіх, що допоможе юнаку з працевлаштуванням. У біді ми Валеру не залишимо. У нього у Калинівському районі Вінницької області живе тітка, з якою ми найближчим часом маємо намір зв’язатися».
Не залишає Валеру сам на сам з горем і Свято-Макарівська церква, настоятель якої Анатолій Затовський та його помічники часто бувають у юнака. Отець Анатолій звернувся до своїх парафіян з проханням допомогти сироті. Також він направив відповідне прохання і у Вінницьку єпархію.
Валерій читає Біблію, яку йому приніс отець Анатолій, і вірить, що все у нього буде добре. І ходити він буде, і працювати, і сім’я у нього буде — справжня. А поки потрібні кошти на реабілітаційне лікування.
Усіх, хто хоче і може допомогти Валерієві повернутися до нормального життя, просимо перерахувати кошти на такий рахунок: Центр реабілітації «Аріс» Спiлки організацій інвалідів України Код ОКПО Центру: 23704666 р/р 26009270043001, МФО 321574 у Лук’янівському ТБВБ Київської дирекції АК АПБ «Україна» для Чайки Валерія Вікторовича e-mail: aris@dax.ru, web: http:\\aris.dax.ru
