Нова влада Югославії та Сербії офіційно попросила продовжити крайній термін, встановлений Конгресом США для арешту екс-президента Югославії Слободана Мілошевича. Як повідомляє белградська преса, це було однією з головних тем переговорів у Вашингтоні прем’єр-міністра Сербії Зорана Джинджича. Згідно з вимогою Конгресу, нова влада Югославії повинна була на практиці підтвердити свої наміри «слідувати демократичним цінностям», тобто — співробітничати з міжнародним Гаазьким трибуналом у військових злочинах до 31 березня. Саме тому мало не всі останні повідомлення стосовно Мілошевича закінчувалися висновком: скоро його буде заарештовано.
Президент Югославії Воїслав Коштуніца кілька разів пiсля свого не надто традиційного обрання на посаду заявляв, що про видачу Мілошевича до Гааги не йдеться, його судитиме югославський суд. В тому числі, можливо, й за військові злочини, якщо це звинувачення буде доведено демократичною судовою процедурою. Згідно з повідомленням британської «Дейлі Телеграф», США останнім часом вже не наполягали на видачі Мілошевича до Гаазького трибуналу, задовольняючись тим, що суд над Мілошевичем відбудеться в принципі. У разі ж невиконання Белградом навіть цих, досить м’яких, як вважають у Вашингтоні умов, Захід погрожує запровадити санкції. Югославія не отримає обіцяних $50 млн. фінансової підтримки, США відмовляються від своєї попередньої обіцянки підтримати Белград в процесі відновлення його членства в міжнародних фінансових інституціях (МВФ та Світовому Банку).
Тим часом Захід активно опікуються пошуком «мільярдів Мілошевича». Йдеться про секретні рахунки, які сам Мілошевич, його сім’я та найближче оточення начебто мали в закордонних (кіпрських, грецьких, швейцарських, російських тощо) банках. Офіційний Лондон навіть нібито висловлював готовність надати Белграду інформацію про ці рахунки, як повідомляв abc.news.com. Умови такого обміну інформацією залишилися таємницею. Але сумнівів у тому, що від Югославії вимагали якихось поступок, не виникає.
З усіх цих повідомлень можна зробити кілька висновків. По-перше, Захід дійсно зіграв певну роль у зміні влади в Югославії й тепер, очевидно, вимагає від президента Коштуніци платити за рахунками. Одночасно президент змушений рахуватися з тим, що будь-які різкі кроки проти Мілошевича викличуть дуже неоднозначну реакцію в сербському суспільстві. Без підтримки Заходу Коштуніца не зможе зберегти Югославію. Це — факт. Але надмірними поступками Заходу Коштуніца ризикує втратити підтримку власного народу — тим більше, що дуже значна частина сербів не збирається нікому вибачати бомбардувань Югославії 1999-го року.
