Учора на прес-конференції, присвяченій майбутньому ювілею податкової (30 жовтня цiй установi виповнюється п’ять років), глава ДПАУ Микола Азаров вкотре повідомив громадян про лібералізацію відносин свого відомства з підприємцями. Було підкреслено величезне значення органів податкової у процесі поповнення державного бюджету, боротьбі не на життя, а на смерть, iз незаконним відмиванням грошових коштів та тіньовою економікою. За даними ДПАУ, минулого року кожен податківець забезпечив надходження до скарбниці на суму 524 тис. грн. (на 274 тис. більше, ніж у 1996 роцi). При цьому кількість перевірок скоротилася практично втричі, а також послідовно зменшувався податковий тиск на підприємців. Якщо в 1996 році через платежі, які контролює ДПАУ проходило більше ніж чверть ВВП (26,3%), то у 2001 — менше п’ятої частини (17,1%). За п’ять років співробітники податкової міліції вилучили з тіньового обігу 10,7 млрд. грн. У півтори рази скоротилося й число працівників податкової (на сьогоднішній день у 463 інспекціях працює 61 тис. чоловік). Проте, за словами М. Азарова, існує ще ряд проблем, які потрібно вирішити. Мабуть, найбільш важливою з них є тінізація української економіки. Як відповів «Дню» М.Азаров, «однією з причин цього є високі ставки оподаткування, які в ряді випадків не дають можливості українським підприємствам отримувати нормальні прибутки». «Але це тільки одна з причин. І, напевно, останнім часом, не найголовніша. Адже наші бізнесмени нерідко прагнуть отримувати не просто прибуток, а надприбутки. За відсутності серйозної системи стягнення таке бажання переходить в реальність. Для будь-якого західного бізнесмена норма прибутку 2-5% — абсолютно нормальна. У нас нормальною нормою прибутку є 100-300%. Навряд чи ви знайдете таких, які готові щороку копітко накопичувати капітал за рахунок нормальної господарської діяльності, відображаючи свої результати, сплачуючи податки. Не сплачуючи податки, отримуєш наймогутніший прибуток», — підкреслив він. Безумовно, у словах головного податківця є резон. Але є й інший бік проблеми. Частка «тіні», як визнав нещодавно у «Дні» міністр економіки Олександр Шлапак, становить 60%. І в цьому не тільки проблема, але й «перемога» держави ( і податкової в тому числі). Чи тільки через «надприбутки» у глухому селі під Кременчуком було налагоджено підпільне виробництво КРАЗів!? У цьому епізоді — як у краплі води — всі проблеми і нашої економіки взагалі, і податкової системи — зокрема.
Сьогодні до різноманітності і великої кількості промислових товарів і продуктів харчування на українському ринку ми вже звикли. Більшість громадян України ніяк не може і не бажає звикати до відсутності потрібних на їх придбання грошових мас в своїх гаманцях. І пояснень останньому більше ніж достатньо: заводи стоять, зарплати, в основному, невисокі, та й не завжди вчасно виплачуються, явне і приховане безробіття, скромні пенсії і таке інше. А втім всі ми — покупці. Більш або менш активні — питання інше. І головне, що нині більшість громадян України — грамотні споживачі. Практично всі знають про наявність фальшивих вино-горілчаних виробів і продуктів харчування. Про існування підпільних цехів і заводів з їх виробництва. Знають, куди треба дивитися і що робити, щоб визначити фальсифікат. Правоохоронці ведуть з горе-виробниками постійну боротьбу. І проте «підпільники» процвітають.
На початку цього року до вищезгаданих «виробників» приєдналися і виробники українських важких ваговозів. Наприкінці вересня в ході проведення спецоперації податкова міліція Полтавської області виявила в селі Гориславці під Кременчугом підпільний цех з виробництва машин знаменитої української марки «КрАЗ».
«Обвал» основного виробництва на Кременчуцькому КрАЗі почався в серпні. Пояснення цьому серйозне і одночасно просте. З введенням в Росії нового податку на ввезення української продукції з конвейєра зійшло вдвічі менше машин...
Гориславцівські «комерсанти», напевно, передчуваючи розвиток подій, організували своє виробництво заздалегідь. І встигли до візиту податкової міліції скласти 9 машин, дві з яких реалізовували. По-перше, міні-завод, розташований на 1,7 га родючої землі, орендованої в одному з колективних сільгосппідприємств, міг скласти серйозну конкуренцію автомобільному заводу-велетню. На цій території було змонтован о з розбірних конструкцій п’ять виробничих приміщень, в яких розмістилися 11 цехів зі складання автомашин «КрАЗ». Нелегальне складання забезпечували всього 12 робітників. Всі вони — мешканці сусідніх сіл. На даний момент, «трудівники цехів» розійшлися, хто куди. Спроби дізнатися щось докладніше про їхню долю, хто або що привело їх на згаданий заводик, успіху не мали. Місцеві мешканці від спілкування з пресою відмовлялися під будь-яким приводом. Так, був заводик, хтось там працював. А конкретніше — нічого не знаємо. По-друге, в «офшорній зоні», вільній від всіх і всіляких податків, в тому числі і підвищеного на 20% російського, ціна готового «КрАЗу» коливалася від 150 до 230 тис. грн., що набагато менше середньоринкової по Україні. Полтавська податкова міліція, крім семи вилучених і готових до реалізації ваговозів, знайшла в селі Гориславці, в підпільному цеху, ще на півмільйона гривень запчастин і комлектуючих до автомашин. За твердженням горе, а не комерсантів, ці деталі вони купували за готівку у місцевого (!) населення. До речі, «підпільний» завод належав одному з місцевих приватних підприємств. За документами, воно спеціалізувалося на вирощуванні зернових і технічних культур, а також практикувало обслуговування і ремонт сільгосптехніки і автомобілів. До речі, необхідні запчастини і комплектуючі бізнесмени оформляли як товар, який купили в київських фірмах. Ці фiрми виявилися при перевірці фіктивними.
У підпільного цеху з виробництва КрАЗів, якби його не виявили компетентні органи, були непогані перспективи. Правоохоронці вилучили рахунки і договори на реалізацію ще двох готових машин, а також сім автомобілів на суму понад 500 тис. грн.
Факт існування «підпільного виробництва» в селі Гориславці серйозно зацікавив слідство. Що змушує серйозно задуматися. По-перше, ці українські важкі ваговози виготовляли не випадкові перехожі, а майстри своєї справи. Таким людям місце на державних виробництвах, тим більше діючих, завжди є. А проте вони віддали перевагу «стороні». Мотиви? Дуже прості: грошей реальних набагато- набагато більше. І величезними податками керівництво не пояснює наявність проблем на виробництві. По-друге, покупці задоволені. І дешевше, і податки на стороні. І скільки ще інстанцій отримають незадекларований прибуток. І головне — це матеріальна і дуже істотна допомога тим, хто надає землю, приміщення і створює інші умови. По- третє, якщо у населення є така кількість запчастин, потрібних для виготовлення вантажних машин, чому б i не надати допомогу ближньому? По-четверте, а може, вчинити, простіше і наслідувати приклад китайських економічних реформаторів 60-х років, тобто розпочати розвиток важкої промисловості на кожному колгоспному дворі?
Але раніше, на мій погляд, треба скасувати непосильні податки і упорядкувати ринок збуту хоча б у тій самій «норовливій» Росії.
КОМЕНТАРI
Олександр ГРИЦЕНКО , головний інженер заводу КрАЗ:
— КрАЗ переживає сьогодні не найкращі часи. 1986 року, наприклад, коли в СРСР будували БАМ, за рік було випущено 30 тисяч 680 автомобілів. Нині ми працюємо тільки на замовлення. Тобто одного місяця з конвейєра сходить 150 ваговозів, іншого — 300... Останнє велике замовлення виконали для Анголи — 100 машин. Конвейєр практично не зупиняється. Головний покупець КрАЗів — Росія. Це 90-95% продукції. А Україна? Це 5%, що залишилися ... Чому поруч з велетенським конвейєром, підприємством, чисельністю працівників — сім з половиною тисяч, виник сільський «підпільний цех»? До речі, подібні «цеховики» є і в Росії. Я не бачу в цьому явищі нічого незвичайного. По-перше, як на мене, це перебільшена сенсація. «Цеховики» в Гориславцях не випускали продукцію самостійно, а переоснащували так звані «конверсійні» автомобілі. По-друге, якість складання — найнижча! Мене запрошували оглянути цех, як експерта. Можу з усією відповідальністю заявити, що подібні цехи не конкурентні. «Сарайна технологія», якщо і знайде свого споживача, то дуже швидко «прогорить»... Мене непокоїть інше: галузь переживає глибоку кризу. Не тільки в Україні, але і в Росії: там випуск саме важких ваговозів впав на 12%. Сьогодні, на КрАЗі, справи не такі вже й погані: ми здійснюємо реконструкції заводу, конвейєр не стоїть (раніше і таке бувало), у підприємства є і постійні замовники.
Сергій СТЕПАНОВИЧ, прес-офіцер Управління Державної податкової адміністрації Полтавської області:
— Податковою міліцією досі з’ясовуються канали надходження запчастин на нелегальний конвейєр в селі Гориславці. Те, що комерсанти ніби скуповували деталі «у населення» (про це були вже повідомлення в пресі) виглядає непереконливо...
Справу було поставлено «на потік». У п’яти змонтованих із розбірних конструкцій спорудах функціонували 11 боксів, по суті, міні-цехів (складальний, зварювальний, фарбувальний, піскострумної обробки і таке ін.). Ваговози реалізовувалися під виглядом запчастин. Ті ж запчастини за документами «купували» у фіктивних київських фірм. За матеріалами перевірки порушено кримінальну справу. Йде слідство.
Нам нічого не відомо про те, що основою для підпільного складання слугували так звані «конверсійні» (куплені у військових) автомобілі.
ДО РЕЧІ
«Сарайна технологія», термін, який вжив головний інженер КрАЗу О.І. Гриценко, звичайно, звучить жорстко. Але «підпільне виробництво» не могло виникнути на порожньому місці. На думку найдосвідченішого «кразівця» (Олександр Іванович пропрацював на заводі 32 роки з своїх 52-х), Україна має потребу у важких ваговозах, але нині вони нам не по кишені. Головний інженер пригадав у розмові і такий сумний досвід: на КрАЗі свого часу намагалися випускати італійський мікроавтобус «ІВЕКО». Але, відпускна ціна виявилася надто високою — $22 тис. за одну одиницю. І український ринок завоювала російська «Газель» (8 тис. у.о і навіть менше). Про ціну теперішніх КрАЗів О. Гриценко нічого не сказав — комерційна таємниця (те ж саме сказав, точніше, не сказав і про середню зарплату на заводі). Але якщо порівняти вартість мікроавтобуса «ІВЕКО»; невдалий проект КрАЗу, і ціну за тільки випущений у вересні цього року важкий ваговоз — то вони практично збігаються! 22 тис. у.о — це приблизно 130 тис. грн. А «підпільний» важкий ваговоз «поїхав» до Івано-Франківська усього за 150 тисяч! Так, тут залишається без відповіді питання про якість «доморощених» КрАЗів. Але, не бажаючи уразити професійну гордість кразівців, хочу саме тут навести цікавий приклад.
У Полтаві нещодавно було цілком легально створене СП «Полтаваавтомаш», яке випускає... автобуси фірм «Вольво» і «Сканія». Проте, «випускає» — це голосно сказано. Цей маленький полтавський заводик займається капітальним ремонтом і переоснащенням машин, що вже відслужили (підкреслю, що відслужили в Європі) свій вік. Результати перевершили всі очікування. Кореспонденту «Дня» один з керівників спільного українського проекту, пан Алекс Рюсхольм (він же — президент фірми «Бусмаркет Свіден») повідомив наступне: «Ми дуже задоволені якістю роботи полтавчан. Автобуси сходять з цього маленького конвейєра практично нові, вони відповідають всім євростандартам. Ми плануємо їх продавати Росії, Білорусії і Узбекистану». А один автобус, сказав пан Рюсхольм, вже продано... Швеції! Адже комусь все це вигідно — незважаючи на митні бар’єри і великі податки!
Напрошується такий висновок. Нарівні з велетнями індустрії, що свого часу обслуговували і гігантські обшири «союзу непорушного», сьогодні мають право на існування невеликі гнучкі підприємства, що чутливо реагують на різний (в тому числі і на невибагливий) попит. Проблема в іншому, мале підприємство зразу обкладається великими податками, і під силу вони лише тим, хто вже міцно стоїть на ногах. В іншому випадку «феномен мікроцеху» з виробництва «макроавтомобілів» в селі Гориславці Полтавської області не здавався б таким курйозним.
І ще: керівники підпільного міні-заводу після відвідування їх виробництва правоохоронцями перебувають «у бігах». Робітники, в основному місцеві мешканці, також «розчинилися».
