Кінофестиваль закінчився серед листопадової сльоти та холоду, якi несподівано для середини літа навалилися на Москву. У зв’язку з цим традиційний прохід килимовою доріжкою до основного фестивального залу «Пушкинский» перетворився на випробування, особливо для преси, яка висвітлювала цю церемонію. Більш удачливі колеги по перу і об’єктиву спостерігали за тим, що відбувається, за допомогою прямої трансляції в Манежі.
Власне, і перші призи — ще до основних журі — вручили саме критики та журналісти. Вже вдень стали відомі володарі призів ФІПРЕССИ, російської кінокритики, а також Федерації кіноклубів, глядацьких уподобань і (вперше в історії фестивалю) — віртуальний аналог останньої нагороди — за підсумками глядацького голосування на сайті Rambler.
У безперечні фаворити першої хвилі нагороджень вибився дансько-шведсько-британський «Скагерак» Серена Крагх-Якобсена. Нова стрічка одного з соратників Ларса фон Трієра за проектом «Догма» здобула визнання журі ФІПРЕССИ (приз за глибокі й добре спрацьовані характери, чудове почуття гумору, оригінальний сценарій і талановитий акторський ансамбль), Гільдії кінокритиків і кінознавців Росії (спеціальний диплом за несподіване поєднання елітарного і масового) і Федерації кіноклубів Росії. Цілком традиційна мелодрама з абсолютно щасливим кінцем про молоду сурогатну матір, яка потрапила до кримінальної круговерті, пройняла, хоч як це дивно, критичний цех. Ще одна мелодрама, цього разу іранська — «Танцюючи в куряві» (режисер Асгар Фархаді) — дістала «Слона» від російської критики. А ось глядачі віддали перевагу такому ж традиційному, але набагато поетичнiшому іспано-італійському «Божественному вогню» Мігеля Ермоси — драмі про пристаркуватого Федеріко Гарсіа Лорку, який дивом вижив.
Удостоївся спеціальної згадки журі ФІПРЕССИ і диплому Російської кiнокритики «Коктебель» дебют молодих фільммейкерів Олексія Попогребського і Бориса Хлєбникова. Красиво знята, хоча й не дуже вдала щодо сценарію історія про хлопчика і його безпутного батька, який перебирається на перекладних до теплого Коктебеля, практично всі дні фестивалю називалася одним із фаворитів. Нарешті, на сайті Rambler найбільше голосів отримав напіванімаційний «Петербург» Ірини Євтєєвої.
Основна інтрига, звичайно ж, розгорталася навколо рiшення основного журі. Забігаючи наперед, можна сказати, що результати боротьби за статуетки святого Георгія сенсаційними не стали.
Отже, приз за кращу жіночу роль отримала Синобу Оотаке, яка чудово зіграла відьму-гейшу в фільмі японського патріарха Кането Сіндо «Сова». При всій повазі до заслуг 91-річного майстра, робота Оотаке була чи не єдиною безперечною перевагою затягнутого й композиційно крихкого фільму. Своєю чергою, кращим актором визнали іранця Фарамаза Гарібяна. У соціальній драмі «Танцюючи в куряві» він зіграв юного азербайджанця, неуспішливого в коханні і в кар’єрі. Темпераменту цьому акторові, дійсно, не позичати — часом його навіть забагато.
Срібного Георгія за кращу режисуру забрав кореєць Чан Чжун Хван, і це рiшення, мабуть, можна назвати найбільш спірним. Фільм «Врятувати зелену планету!» розколов фестивальну аудиторію на дві нерівні частини. Більшість вважає повнометражний дебют молодого постановника претензійною, маячною роботою, на грані «сміттєвого» кіно категорії «Б». Менша частина публіки оцінила невгамовну фантазію Хвана, його сінефільську самовідданість і безмежну пристрасть до кіно, помітну за любовним обіграванням цитат зі стрічок великих майстрів минулого.
Цілком закономірно «георгіївських» почестей удостоївся той же «Коктебель» — єдиний із російських конкурсантів. Причому Агнєшка Голланд, яка вручала Хлєбникову та Попогребському спецприз журі, порадила молодим режисерам частіше користуватися ножицями, тут же й вручивши названий інструмент. Останнє зала зустріла з розумінням — «Коктебель» місцями надто затягнуто й не завше добре змонтовано.
Вердикт щодо Золотого Георгія за кращий фільм також зустріли зі стриманим схваленням. Безсумнівно, серед усіх фільмів конкурсу саме «Божественний вогонь» був найбільш зрілою, точно зробленою та образно насиченою працею. Те кіно, яке прийнято називати «міцним» чи «добротним». При відвертій слабкості більшості картин конкурсу рiшення журі не можна не назвати оптимальним.
Завершився ж ММКФ-25 під грім оплесків на честь Фанні Ардан, якiй вручили відносно новий приз — «Я вірю!» — Костянтин Станіславський» — певний аналог загальноприйнятих почесних призів за заслуги в мистецтві.
Більш докладний аналіз результатів фестивалю — звичайно, тема окремої статті. Однак можна твердити, що ММКФ продовжує дотримуватися не дуже виграшної традиціоналістської лінії, уникаючи будь-яких крайнощів, роблячи ставку на усередненість, із повною байдужістю до будь-яких експериментів, новацій. У результаті переважає або відверто нефестивальний мейнстрим, або млявий псевдоавторський арт-хаус. При такому розкладі знайти своє власне «лица необщее выраженье» — що є необхідним для будь-якого кінофоруму — практично неможливо.
Більш докладний звіт про Московський кінофестиваль читайте в найближчих числах нашої газети.
