— Тату, а нас світова фінансова криза торкнеться?
— Ні, синку, це тільки олігархів вона «торкнеться», а нам — гаплик.
Так традиційно з гумором українське суспільство реагує на виклики часу. Разом з тим у такій народній творчості великою мірою проявляються переживання наших громадян. Повідомлення в ЗМІ, що часто межують з істерикою, швидко викликали у пам’яті українців ще дуже свіжі спогади початку 1990-х, коли масово скорочували робочі місця, а тим, хто залишався «при ділі», місяцями чи навіть роками не платили зарплати. Ці асоціації небезпідставні, українська економіка справді у скрутному становищі — одностайно погоджуються як урядовці, так і підприємці. Проте роботодавці закликають не хоронити підприємства завчасно. Мовляв, безвихідних ситуацій не буває, але вихід потрібно шукати професійно.
Федерація роботодавців України, що об’єднує понад 500 підприємств у 48-ми секторах економіки — від металургійних комбінатів-гігантів до виробників дверей — відстежує зміни на українському ринку, намагається завчасно їх спрогнозувати та надати пропозиції уряду. Проте, за словами генерального директора федерації Володимира Грищенка, уряд рідко дослухається до зауважень чи ініціатив роботодавців. З іншого боку, хто ж, як не реальні власники, знає, в чому корінь проблеми і що треба зробити, щоб нормалізувалася робота на підприємстві?
Європейські країни досить складно переживають фінансову кризу. Скорочення, невиплати зарплат там теж неминучі. Але в цій ситуації, на диво для українців, не організовують страйки завжди активні європейські профспілки. В чому справа? В тому, що вони спільно з роботодавцями та урядовцями сидять за столом переговорів і спільно напрацьовують план дій з подолання наслідків кризи, стверджує Володимир Грищенко. Цікаво, чи запитував хтось українських працівників, розробляючи так званий антикризовий закон?
У Федерації роботодавців намагаються з оптимізмом дивитися в майбутнє вітчизняної економіки. Кажуть, за класикою жанру, найпершими фінансові проблеми відчувають будівельники, але вони ж найпершими й починають відроджувати свої підприємства. Володимир Грищенко має всі підстави вважати, що за умови адекватної урядової політики вже за три-чотири місяці будівельники знову почнуть брати людей на роботу. А це означатиме — економіка житиме!
Не робити різких рухів працівників закликають і в Державному центрі зайнятості. Тут, безперечно, готуються до збільшення кількості безробітних, проте паніки радять не створювати. В будь-якому разі Центр зайнятості готовий надати консультації всім бажаючим. Про відносини роботодавець —працівник в умовах економічної кризи детальніше читайте в інтерв’ю з Еллою ЛІБАНОВОЮ, директором Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України.
Що ж насправді стало причиною кризи в Україні? Сьогоднішні проблеми — це кінець чи початок економічного занепаду? Чи справді безробіття стане масовим, як це прогнозують деякі експерти? І головне — як вирішити ці проблеми? Про це «День» говорить з генеральним директором Федерації роботодавців України, членом Адміністративної ради Організації праці від Європи Володимиром ГРИЩЕНКОМ.
— Українські політики, посадовці неправильно ставлять діагноз і неправильно розставляють акценти в українській економіці, що дуже небезпечно. Не хотілося б використовувати медичну термінологію, але саме так найкраще зрозумілий масштаб проблеми. Помилкове визначення діагнозу тягне за собою помилкове лікування.
Насправді ж в Україні збіглися у часі вітчизняна та світова економічна кризи. Українська спричинена певними діями влади. Ускладнення в реальному секторі економіки починалося набагато раніше, ніж про це почали масово говорити. З цього приводу Федерація роботодавців попереджувала уряд ще навесні. Друге — світова фінансова криза, яка вдарила, в першу чергу, по торгівлі, що відчули наші експортери. Зараз же відбувається мультиплікація: наші внутрішні проблеми наклались на загальносвітові. А в Україні говорять (і, що особливо небезпечно, ми чуємо це з вуст прем’єр-міністра) лише про світову кризу, для вирішення внутрішніх проблем нічого не робиться, і це все більше ускладнює ситуацію. Як далі розвиватиметься економічна ситуація, залежить тільки від того, наскільки адекватними цій ситуації будуть дії уряду.
— Минулого понеділка Президент все-таки підписав так званий антикризовий закон. Як ви оцінюєте його ефективність?
— Негативно. У Федерації роботодавців неоднозначне ставлення до надання займу від МВФ, проте ми не беремо на себе відповідальність коментувати його необхідність, оскільки в нас немає експертів, які б розумілися на проблемах монетарної політики на національному рівні. Тут ми більше довіряємо фахівцям, які працюють в Національному банку і які, до речі, єдині, хто адекватно реагував на ситуацію, можливо, не зовсім своєчасно, але досить професійно. Якщо в Нацбанку вважають, що ці кошти необхідні Україні для стабілізації фінансового ринку, ми з цим погоджуємося. Закон, з одного боку, покликаний виконати вимоги МВФ, з іншого — в нього «напхали» пункти, які не мають жодного стосунку до кредиту. В цьому законопроекті здійснено спробу надати преференції деяким галузям — преференції абсолютно безсистемні. Наприклад, високопосадовці в парламенті, яким ми всі, до речі, платимо зарплату і яких ми, по суті, найняли на роботу, абсолютно серйозно, без будь-якого гумору, розглядають законопроект, в якому йдеться про преференції підприємствам, що вирощують жаб. Проти жаб особисто я нічого не маю. Але в умовах економічної кризи, коли зупиняються підприємства, переходять на неповний робочий тиждень чи день, коли через місяць почнуться офіційні скорочення працівників, ми всім парламентом вивчаємо проблему розвитку виробництва жаб і устриць! Це просто абсурд! Якщо говорити про кредит, то давайте розглядати це питання і приймати конкретне рішення, а не попутно лобіювати чиїсь інтереси. Що ж стосується економічної кризи в Україні, то тут одним законом не зарадиш. Потрібна системна розробка заходів, які б насправді мінімізували наслідки занепаду економіки.
— Як професіонал і роботодавець ви бачите цю систему заходів?
— Ми уряду надали свої пропозиції. Є порядок Генеральної угоди, підписаної урядом, всеукраїнськими об’єднаннями роботодавців та профспілок. Ми запропонували створення трьохстороннього комітету — уряд, Федерація роботодавців і представники профспілок, який розробить комплексну програму подолання кризи. Досвід Європи, досвід подолання проблем Великої депресії 1930-х років (на яку в нас люблять посилатися, не розуміючи, про що говорять) однозначно показує: всіх потрібно садовити в один човен. Підкреслюю, що ми не можемо ігнорувати позицію профспілки, яка виконує функцію захисту найманого працівника. Але профспілки, які захищають інтереси людей, часто не розуміють об’єктивних економічних процесів. Вони можуть розпочати акції протесту, висуваючи вимоги, які не в змозі осилити роботодавець. Тому треба сідати за один стіл і разом мінімізувати наслідки. Вже навіть європейці визнали: попереду на нас чекають мільйонні скорочення. В цій ситуації представники європейських профспілок не думають організовувати протести, а діють спільно з роботодавцями. Тому ми наполягали на створенні дієвого комітету. І комітет, до речі, днями було створено. Але в цей комітет увійшли виключно урядовці. І що далі? А ми — роботодавці — знаємо, як не допустити звільнення людей.
— Саме про це хотілося б поговорити детальніше.
— В української економіки сьогодні з’явилося дуже багато «гробовщиків», які хоронять економіку, прогнозують катастрофічні скорочення. Насправді ці цифри першими назвали ми. Але для чого? Ми знаємо рецепт зменшення можливих утрат, знаємо, як не допустити ефекту снігової лавини. Для цього потрібно елементарно дати можливість підприємству мати оборотні кошти. Натомість Юлія Володимирівна обіцяє народу націоналізовувати підприємства, які не виплачуватимуть працівникам заробітну плату. Що ж виходить: людина, яка своїми силами, своїми мізками створила десять робочих місць, щоб не йти в Центр зайнятості з простягнутою рукою, внаслідок неграмотних дій уряду повинна віддати своє підприємство державі? А хто керуватиме цим підприємством замість власника, який у нього вклав свої кошти? Це не просто авантюризм — це страшні речі.
Після заяви, яку Тимошенко зробила в п’ятницю, мені в суботу було три дзвінки: запитували, як легітимно вивести кошти з України. А ми не можемо не відповідати на запитання наших членів. Наприклад, днями ми відповіли на запит — надіслали методику легалізації підприємства в Латвії. Наші підприємці сьогодні підуть найлегшим для себе шляхом: відкриють підприємства, для прикладу, в тій же Латвії, а завтра прийдуть в Україну як імпортери. Цього добивається уряд? Та тим підприємцям, які створюють робочі місця в Україні, в селах, в районних центрах, потрібно медалі давати!
Все, що сьогодні потрібно, — ухвалити декілька рішень. Просто ухвалити рішення, і ситуація почне потрохи покращуватись.
Навесні цього року уряд прийняв абсолютно незаконне положення (і ми про це не лише попереджали, а й вимагали його скасування) з приводу заборони обігу податкових векселів. В Кабміні посилалися на те, що відбувається багато злочинних дій, пов’язаних з адмініструванням цих векселів. Але ж хто займається цими злочинними діями? Ті ж самі посадовці, які маніпулюють векселями. Українські експортери, які на першому етапі є імпортерами, потребують колосальних коштів для розрахунків. Такої проблеми немає у світі, тому що там ПДВ повертається. Це абсолютно нормальна форма розрахунку: я завожу імпорт, наприклад, деталі для виробництва товару, даю вексель, через місяць товар вивожу — вексель закривається. Коли скасували систему векселів, ми попереджали, що у вересні почнуться серйозні проблеми, адже уряд ні при якому розкладі не зможе повертати ПДВ. Так і відбулося. У вересні бюджет для повернення ПДВ закінчився. ПДВ не повертається, застосовувати векселі немає можливості, кредитів не дають — немає обігових коштів. Що залишається? Скорочувати виробництво, звільняти людей. Це штучно створена проблема. Скасувати цей наказ Держмитниці — й піде робота. А з приводу зловживань нехай розбираються у своїй кухні державної служби, яка є цілковито корумпованою.
Друга наша вимога — офіційно рішенням уряду обмежити «хабарний» відсоток, який вимагає чиновник за свою роботу. Це абсолютно серйозно. Ми вважаємо, що 15% хабара держслужбовцю вистачить і на власні потреби, і на потреби його родини. А вони сьогодні вимагають 30%! Якщо взяти для прикладу будь-яке державне замовлення, то фонд оплати праці на нього буде менше, ніж сума хабарів, які вимагають чиновники!
— Але офіційне обмеження відсотку хабарів означає визнання корупції в органах державної влади на державному рівні...
— Всі ж про це знають. Існує загальновизнаний факт так званих відкатів. Всі знають відсоток цього відкату. Тож давайте це визнаємо і обмежимо ненажерливість чиновників! А кошти ще ж треба відмити. І тоді виходить не 30%, а 38 —40% вартості, які потрібно комусь віддати. Третє. Некредитоспроможність банків внаслідок фінансової кризи тягне за собою проблеми з обіговими коштами на підприємствах. Тобто необхідність закупити товар є, а коштів, щоб розрахуватися за нього, немає. Тоді підприємець домовляється з постачальником: дай мені товар, а я розрахуюсь пізніше. Виробник товару в цьому випадку для себе вирішує дилему: зупиняти виробництво і звільняти працівників чи віддати товар без своєчасної оплати. Як підприємець, я запевняю, що він вибере другий варіант. Він буде безоплатно поставляти товар доти, доки в нього вистачить обігових коштів. Зупинка виробництва — це трагедія. Звільнення людей, повірте, для роботодавця — катастрофа! Бо це працівники, яких він навчив, які мають відповідну кваліфікацію, але вони не обов’язково повернуться після налагодження виробництва. Будь-який роботодавець чіплятиметься до останнього, щоб тільки не звільнити людину.
Але ж українське законодавство передбачає зовсім інше. Як тільки я відвантажив продукцію, я повинен заплатити податок. Ми не говоримо про скасування цієї абсолютно абсурдної норми і про розробку системних методів, але поки існують глибокі економічні проблеми, можна на рік-два змінити порядок адміністрування, так званий касовий метод: кошти отримав — заплатив. Чому сьогодні починаються звільнення? Тому що замість зарплати ми сплачуємо податок. Рідна держава оббирає нас до нитки і штучно створює ситуацію, коли ми вимушені звільняти людей.
Крім того, ми запропонували уряду накласти мораторій на збільшення ціни на електроенергію, яка росте кожного місяця, і на зростання тарифів на залізничні вантажні перевезення. Це питання, які можна вирішити на державному рівні. Що робить уряд? Він погоджуються на наші пропозиції. Але поширюють їх лише на підприємства хімічної та металургійної промисловості. Не можна виокремлювати якусь галузь, тому що вони всі пов’язані між собою. На металургійний комбінат працюють 500—600 підприємств різної спеціалізації: від постачання спецодягу до обслуговування засобів автоматизації. Ось тут працює малий і середній бізнес — основна маса зайнятого населення в державі. Ми надаємо переваги тим, хто і так наближений до трону. А як бути з рештою? До того ж, металурги уже перестали перевозити продукцію — їм сьогодні немає що возити.
Ми зробили звернення до Кабміну щодо системних проблем хімічних комбінатів, таких велетнів, як Сєверодонецький, Черкаський, Рівненький «Азоти». Ці великотонажні хімічні підприємства сьогодні на межі зупинки. Зараз відбувається спроба створити такі умови, щоб аналогічні мінеральні добрива заходили від російських виробників, які газ купують вдвічі дешевше, ніж українські підприємства. Уряд таку політику обѓрунтовує підтримкою сільгоспвиробництва. Мовляв, селянам потрібні дешевші добрива. Гарна упаковка. Але за нею стоїть таке запитання: що ми будемо робити із сотнями тисяч людей, які працюють на хімкомбінатах? Вартість газу, між тим, тільки зростатиме. Треба, напевно, щоб комусь в уряді спало на думку зробити по-іншому. Це підручник третього курсу будь-якого економічного університету — нашим «професіоналам» в Кабміні не завадило б його почитати.
— Існує думка, що фінансову кризу, як світову загалом, так і українську зокрема, було створено штучно для перерозподілу великого капіталу, оскільки іншого способу не залишалось. Наскільки, на ваш погляд, таке твердження відповідає дійсності?
— Я не думаю, що це так. Спочатку відбуваються події, після подій хтось створює легенди. Який капітал у підсумку переділиться в Україні? Хто виграє від цієї ситуації? Програє в цілому Україна. Виграють рейдери, але вони нормально почувалися й до кризи. Всі ж бачили той «беспредел» (дуже популярне у нас в останні роки слово), який відбувається щодо перерозподілу власності. На очах у всієї держави проходять відкриті рейдерські захвати. І зараз знову поступають тривожні сигнали з Луганської області, з Києва. І знову діють уже відпрацьовані схеми захоплення. Я не хочу називати конкретні підприємства, бо поки це небезпечно, але в разі невирішення проблеми ми будемо заявляти про ці ситуації публічно. А це — три величезні підприємства в Києві й три в Луганській області. Але, повторюю, це не має стосунку до економічної кризи. Просто політики спільно з силовими структурами займаються перерозподілом.
— Рейдерство для Україні стало справді системним явищем. Існує механізм боротьби з рейдерами у Федерації роботодавців?
— Ми є першими в Україні, хто приєднався до Глобального договору ООН. Європейські країни протягом багатьох років виробляли механізм прийняття оптимальних економічних рішень для забезпечення соціальної злагоди — так званий соціальний діалог. Це перший блок пунктів Глобального договору. Другий блок — упровадження екологічно безпечного виробництва, що ми однозначно підтримуємо. А третій — боротьба з корупцією. Сьогодні в Україні в усіх гілках влади, в усій системі перевірок і контролю, в силових структурах є одне ключове слово — хабарі. На цьому ѓрунтується рейдерська система. Для того, щоб її побороти, потрібна політична воля, якої, на жаль, немає і не передбачається найближчим часом. Можливо, потрібен жорсткий закон для боротьби з тими, хто порушує закони... Це смішно, так? Але така наша дійсність.
Що казати, якщо законодавства не дотримується уряд. Відповідно, ставлення до нашого уряду в Європі, м’яко кажучи, негативне. Прем’єр-міністр приїжджає з Брюсселя і заявляє, що урядовий план антикризових заходів був розглянутий і затверджений на саміті Європейської народної партії. Ця інформація пройшла в ЗМІ. Нещодавно, коли ми були в Брюсселі на Форумі європейських країн з подолання економічної кризи, високопосадовці ЄС нам поставили запитання, чи всі пропозиції українських роботодавців враховані українським урядом. На що я дуже дипломатично відповів, що ми з урядовцями ще не зустрічалися з цих проблем. Там — шок. А далі я кажу: ваша ж Європейська народна партія схвалила наш антикризовий план дій. Виявилось, що один із моїх співрозмовників — функціонер цієї партії. І він був, м’яко кажучи, здивований: як може бути, щоб якась партія — європейська чи африканська — сунулась в проблеми іншої країни?! Він каже: ми не розуміємось на ваших проблемах, ми свої вирішуємо, як ми можемо давати вам поради?
Уряд не виконує взяті на себе міжнародні зобов’язання, як не виконує і положення Генеральної угоди, підписаної з профспілками і роботодавцями. Їх не виконує цей Кабмін, не виконували й попередні. Але ми діятимемо адекватно, і нехай урядовці не нас не ображаються. У нас є такі механізми: це судова гілка влади, це міжнародний арбітраж. І тут мова не йде про імідж України — імідж уже існує, повірте. Мова йде про те, як примусити український уряд виконувати українське законодавство.
— Від уряду — до звичайного українця. Що йому в цій ситуації робити: перечекати, підтримувати роботодавця, змінювати роботу, їхати за кордон... Ваша порада працівникам?
— Моя порада — це допомагати роботодавцю тримати під контролем ситуацію на підприємстві та не піддаватися на провокації, пов’язані з протестними діями. Для цього треба сідати за стіл переговорів. Не кожний роботодавець, до речі, до цього готовий. Але якщо наймані працівники діятимуть цивілізованим шляхом, вони змусять навіть психологічно неготового роботодавця до переговорів. За умови, якщо мова йтиме не про нереальні вимоги працівників, а про те, що треба зробити, щоб підприємство втрималося в цій ситуації й дало можливість заробляти гроші людям. Але дії мають бути прозорими та зрозумілими і керівництву, і найманим працівникам. Це те, про що ми вже говорили: в один човен — і разом гребти!
