На вчорашній прес-конференції Юлії Тимошенко складалося враження, що сьогодні прем’єр- мiнiстр не має іншої турботи, крім як узяти на себе захист українських селян, які страждають від несправедливих цін і, зокрема, на зерно. І, більш того, що вона зможе це зробити. Визнаємо, у Тимошенко все викладається просто, дохідливо та без голосних фраз, для тлумачення яких потрібен перекладач. Ось, скажімо, теза про те, що віднині селянам треба продавати весь свій хліб не трейдерам-посередникам, а виключно на біржах. Хто б заперечував? Але при цьому глава уряду не сказала, а скільки в країні сьогодні працюючих бірж... особливо з сільгоспухилом. Подейкують, їх можна перерахувати на пальцях однієї руки. Отже, можна припускати ознаки монополізму. І ніхто не знає, які ціни заламають ці «герої дня» за допуск селян на аукціони. Надія на те, що зроблять свою справу новостворений Аграрний фонд із Держрезервом. Але їм під силу викупити з ринку не більше трьох мільйонів тонн зерна. А на ринку його цього року буде з урахуванням залишків минулого року небувала кількість — не менше 45—47 мільйонів тонн. При цьому прогноз експорту фахівці зменшили з 10—12 мільйонів до менше нiж 10 мільйонів тонн.
Тут би й вклонитися зернотрейдерам, створити їм всі умови для співпраці з селянами. Але держава заборгувала їм величезні суми з ПДВ, та ще й закидає в тому, що вони хочуть завалити ринок зерна. У результаті перед ними (через прес держави) сьогодні альтернатива: залишитися або піти? А як бути із зерном? Гноїтимемо?
Комсомольське завзяття Тимошенко успішно проявляється і на ринку м’яса. Усім пам’ятна нещодавня криза в цій галузі, а також обіцянки знизити ціну, як і ручне втручання з відповідною метою, що забезпечило прямо протилежні результати. Учора прем’єр відрапортувала про те, що вже є якась політика в цій сфері, а через два тижні з’явиться й «прекрасна» програма, спрямована на стабілізацію оподаткування в цій чутливій для економіки кожної сім’ї сфері. Повторимо за прем’єром: чудово! Ось тільки, схоже, йдеться про те, щоб усе- таки створити для тваринників, які користуються сьогодні, як і все сільгоспвиробництво, суттєвими пільгами, новий податок. Як утіху їм запропонують спрощену систему оформлення землі під тваринницькі комплекси. Це, звісно, добре, особливо для інвесторів, у тому числі й потенційних іноземних, але чи достатня така компенсація для українських селян?.. І що ми побачимо після цієї прекрасної програми на базарі?
Тим часом найвиразніше «вийшло, як завжди» виглядає сьогодні у сфері інвестування. Думається, настане час, коли нинішню владу можуть закликати до відповіді на цю тему за навмисний зрив усіх її планів і невиконання красивих обіцянок недоторканості приватної власності. При цьому влада без будь-яких озирань на Конституцію демонструє не лише неповагу до судів і нерозуміння того, що це самостійна та незалежна гілка влади, а й відвертий тиск на них, враховуючи прямі загрози. Ці оцінні думки просто тьмяніють порівняно з наступним висловлюванням прем’єра, що прозвучало у відповідь на запитання «Дня». «У мене є дві емоції в останні дні... Друга — абсолютно нова — нічна емоція. Ви можете сказати, якими нічними емоціями я живу? Це Нікопольський феросплавний завод. Любі друзі, ці події відбувалися вночі. Учора Апеляційний суд Київської області ухвалив рішення про те, що 51% Нікопольського феросплавного заводу, незаконно переданий зятю колишнього президента Віктору Пінчуку. І практично суд учора повернув у власність 51% Нікопольського феросплавного державі. Я володію інформацією про те, який тиск чинився на цих суддів. Їх і батогом, і пряником, і їжаковими рукавицями брали так, що, я думаю, не кожен суддя витримав би такий тиск. Я можу вам сказати, що пишаюся тим, що після нашої революції з’являється дедалі більше суддів, які є справжніми суддями та справжніми громадянами України. І тому я хочу подякувати тим суддям, і взагалі той суд: він здатний був набратися мужності і за такого тиску ухвалити рішення на користь держави і на користь права, абсолютно законних підстав і законних аргументів. Це свідчить про те, що аж ніяк не все в нашій державі втрачене. Але... те, що розгорталося потім, — це вже окрема детективна історія. Коли один із нових нещодавно призначених керівників Вищого господарського суду пан Хандурін вихоплював і м’яв півсправи по Нікопольському феросплавному заводу, вихоплював практично вночі абсолютно незакінчене та неоформлене рішення суду (тобто частково — резолюційну частину без мотивуючої), розуміючи, що сьогодні будуть збори акціонерів Ні копольського феросплавного заводу, — там, де держава мала ввійти практично в права своєї власності — вночі приймав рішення про припинення рішення суду на користь держави, порушуючи всі процесуальні норми, порушуючи взагалі, я не знаю, навіть якісь елементарні поняття, які суспільство має відносно системи правової, що діє сьогодні. Я хочу сказати, що ця людина усвідомлювала, що вона дискредитує всю судову систему України, але мені дуже цікаво, яка мотивація була у Хандуріна, щоб вночі так діяти проти держави та проти закону?». Цей потік емоцій можна було б цитувати і далі. Звичайно, колишня влада провадила процес приватизації не бездоганно. Але правила гри визначала держава, а не інвестор, якого тепер роблять крайнім. Але можна сміливо припустити, що з кожним новим словом прем’єра, сказаним у подібному руслі, потік інвестицій до України, як вітчизняних, так і іноземних, буде скорочуватися, а потік листів на підтримку інвесторів, у тому числі й за підписом американських конгресменів, що лягають на стіл уряду й Президенту, зростатиме. А починалося все так добре...
