Ось тоді, стверджують фахівці, викиди газу й нафти в оточуюче середовище відбуватимуться скрізь по нафтогазовій карті України, і держава ризикує перетворитися на зону екологічного лиха.
Довжина українських газопроводів складає близько 185 тисяч кілометрів. Переважна більшість труб була сконструйована й виготовлена на Харцизькому заводі в 1960—1970 роках, коли антикорозійне покриття у виробництві ще не застосовувалося. А з 1983 року, коли таке покриття стало стандартом, точаться суперечки, чи варто міняти труби на споруджених магістральних ділянках.
Іще десять років тому йшлося про те, що всі нафто- і газопроводи будуть модернізовані, коли закінчиться передбачуваний термін їхньої експлуатації. Нині ж час реконструкції та заміни труб настав, але держава не має на те коштів. Наприклад, фахівці «Укргазпрому» стверджують, що застаріли і стали небезпечними для експлуатації, за різними оцінками, 30 — 50% довжини трубопроводів. Щороку виникає нагальна потреба замінити 400 — 500 км труб. А ще до того треба додати аварійно небезпечні ділянки трубопроводів, прокладених територією Західної України, де ерозія металу через природні умови та географічне положення відбувається набагато швидше. Усе це коштувало б державі сотні мільйонів доларів. І зрозуміло, що держава таких коштів не має. Про це не один раз повідомляло пресі керівництво Держнафтогазпрому. За словами представників цього галузевого відомства, зазначена проблема схожа на замкнене коло: держава не має коштів на реконструкцію трубопроводів, але не може допустити приватизації стратегічних об’єктів і перекласти свою проблему на плечі інвесторів, а тому експлуатація існуючих нафто- і газопроводів стає щороку небезпечнішою. Один із працівників Держкомнафтогазпрому, який попросив не називати його імені, стверджує, що, за статистикою відомства, локальні аварії на «трубі» дедалі частішають, проте така інформація є закритою, ніби державна таємниця.
Інформація про шкоду, якої завдають довкіллю і населенню України аварії на трубопроводах, не є засекреченою. Як виявилося, такої статистики просто... не існує. Так повелося з радянських часів, що ніхто особливої уваги не звертав на «дурниці», на кшталт розлитої на кілометри нафти або пожеж через вибух газу. Мета, як відомо, виправдовувала будь-які засоби. А нині збирати й опрацьовувати інформацію про екологічну загрозу через аварії на трубопроводах нікому. Держава не спроможна навіть спланувати роботу фахівців, які повинні обстежувати стан трубопроводів на предмет безпеки їхньої експлуатації. Планові ремонти на ділянках завдовжки 40 — 60 км щорічно проводяться на підставі заздалегідь розробленого графіка, а не з огляду на реальний стан тієї чи іншої ділянки. Щоправда, державні експлуатуючі організації ще час від часу «латають дірки» на тих ділянках, де аварія вже сталася. Цілісної і повної картини стану мережі трубопроводів, прокладених територією України, не існує на сьогодні в жодному відомстві. Перший крок у цьому напрямку зробив новостворюваний НАК «Нафта і газ України», але й ця організація не спромоглася навіть почати заплановане обстеження нафтового і газового господарства держави, бо навколо НАКу почалися політичні чвари.
Коли заходить мова про екологічну небезпеку через експлуатацію застарілих трубопроводів, то чиновники і народні депутати Верховної Ради поблажливо усміхаються і починають говорити про «нагальніші проблеми і набагато серйозніші біди». Такої думки дотримуються навіть деякі члени Партії зелених України. Насправді, згадана проблема просто ніким не вивчалася: не доходять руки. Ось це і є доказом того, що наша влада досі вражена радянським «вірусом гігантоманії». В усьому головним є масштабність, розмах, а на «дрібниці», подібні до екологічних аварій, ніхто уваги не звертає. Один із народних депутатів навіть зазначив, що преса, на його думку, «морочить людям голову», бо нібито намагається порушувати другорядні проблеми в той час, коли громадяни бідують, голодують і переймаються пошуками шматка хліба.
Насправді Чорнобильська проблема навчила громадян серйозно ставитися до екологічних катастроф. Як свідчать результати недавнього опитування громадської думки, проведеного фірмою «СОЦІС-Геллап», 77% населення України стурбовані забрудненням довкілля, майже стільки ж громадян обурені тим, що, на їхню думку, нічого не робиться для поліпшення екологічної ситуації. Чи не в цьому криється причина втаємничення інформації про небезпеку аварій на трубопроводах? Скажімо, щодо екологічної небезпеки через експлуатацію ЧАЕС поінформовані всі, про це охоче говорять відповідальні чиновники, коли мова заходить про можливу іноземну фінансову допомогу Україні. Що стосується нафто- і газопроводів, то про закордонні гроші тут не йдеться, а тому, вочевидь, немає в чиновників потреби говорити про існуючу небезпеку. Але ж не довелося б самим, без сторонньої допомоги, вживати заходів для запобігання нафтовим і газовим аваріям. У цьому питанні бездіяльність дорівнює злочину, але карної відповідальності за таку недбалість не передбачено.
№177 17.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
