Одній моїй знайомій запропонували шикарну посаду — помічниці генерального продюсера одного з найпопулярніших українських телеканалів. Вона підходила за всіма параметрами, фахом, професійними якостями та досвідом роботи. Залишалося зовсім небагато — пройти кілька десятків тестів на особистісні якості та психологічну сумісність із гіпотетичним шефом. «Мене мучили по кілька годин на день, — розповідає знайома. — Я не хотіла вже нічого, коли нарешті настала черга останнього тесту. На екрані почали дуже швидко миготіти різні обличчя, і мені треба було оперативно відповідати, яке з них мені подобається, яке — ні». І ось саме через цей тест після всіх мук «ідеальна» кандидатка отримала відмову. Як з’ясувалося, їм із великим босом подобалися люди абсолютно різних типів. Цього було досить для того, щоб перекреслити всі її численні «плюси».
Справді, серйозний, досвідчений менеджер із персоналу звертає увагу насамперед не на резюме претендента, а на його жести, міміку, стиль спілкування і навіть одяг. «Якщо людина підходить команді за особистісними якостями, але не має якоїсь із необхідних професійних навичок, ми візьмемо її й довчимо, — розповідає директор із персоналу компанії «Крафт Фудз Україна» Оксана Семенюк. — Головне — це особистість і потенціал. І навпаки. Якщо в Україні є лише один такий фахівець, який нам потрібен, але за психологічними параметрами він несумісний із колективом, ми не візьмемо його на роботу. Уже були такі випадки». Так, нам достеменно відомо, які професії найпотрібніші на ринку праці, але наскільки добре ми обізнані в тому, які особистісні якості потрібні сьогодні роботодавцям?
У моді — амбіції
Заступник директора Київського міського центру зайнятості Леонід Шиян дав однозначну відповідь на це запитання: «Звісно, всі хочуть, щоб у них працювали розумні, тямущі, порядні, керовані та передбачувані люди. Такі, від яких не доводитися чекати якихось коників. Викликає неспокій словосполучення «керовані та передбачувані», адже, як відомо, люди творчого складу характеру не відрізняються ні тим, ні іншим. «Саме тому геніям найкраще працювати на самоті», — пояснив Л. Шиян.
А ось на думку кандидата психологічних наук Ірини Головньової, генії — абсолютно легкотравний робочий «продукт». «Не всі керівники готові керувати так, як цього вимагає третє тисячоліття, — пояснює І. Головньова. — Головне завдання керівника нового типу — не віддавати накази, а шукати та розвивати таланти. Деякі просто не вміють цього робити, другі бояться конкуренції — як це зі мною працюватиме хтось розумніший за мене та висловлюватиме думки, яких я не розумію. Якщо ж через це переступити і розставити «зірок» у команді так, щоб вони не заважали одне одному і сфери їхніх обов’язків не перетиналися, — перемога забезпечена».
А загалом, більшість менеджерів із персоналу великих компаній сходяться на думці, що співробітники повинні бути відповідальними, дисциплінованими і компанійськими, любити свою роботу та проявляти ініціативу (на противагу радянському «ініціатива карається»!). А також вони зобов’язані виглядати охайно. «Наші співробітники не носять уніформи, — розповідає менеджер із підбору персоналу компанії «САН Інтербрю Україна» Тетяна Пільтяй. — Однак у Кодексі поведінки, прийнятому в компанії, вказані певні обмеження для гардероба персоналу. Наприклад, не можна носити рвані джинси. Співробітники повинні бути охайними та мати пристойний вигляд. А оцінки в дипломі, як і його «колір», не є основним критерієм при прийомі на роботу. Для компанії важливо, щоб претендент мав бажання працювати і досягати результатів, також цінують ініціативність і заповзятливість». Щоб з’ясувати, чи відповідає кандидат цим вимогам, компанія проводить кілька співбесід. При цьому на другому етапі відбору до співбесіди приєднуються менеджери тих підрозділів, під началом яких працюватиме майбутній новичок. Вони оцінюють професійні знання, пропонуючи вирішити практичні завдання.
До речі, класична вимога роботодавців «уміння працювати в команді» не завжди доречна. Важливе не абстрактне вміння працювати в якійсь команді, а сумісність із конкретними людьми, які в цій команді вже є. «Якщо говорити про якості, що необхідні людині для того, щоб саме «вжитися» в будь-якій команді, то це насамперед соціальний інтелект, або, як його ще називають, емоційний інтелект», — розповідає І. Головньова. Що це таке? Поняття емоційного інтелекту далеке від поняття IQ у чистому вигляді. Людина повинна вміти проявляти увагу до інших людей. Причому не просто співчутливо питати «Як здоров’я доньки?», а розуміти людину, визначати за її виглядом стан здоров’я доньки і її душевний стан. І, звісно, добре знати власні плюси та мінуси — щоб уміти спокійно сприймати критику, не втрачати самовладання та завжди «триматися в сідлі».
Нинішні роботодавці хочуть бачити у лавах своїх співробітників виключно амбіційних людей. «Ми дуже заохочуємо в людях прагнення до перемоги, — каже О. Семенюк. — Амбіційність цінуємо в співробітниках мало не передусім. Головне, щоб амбіціями підлеглого керували не амбіції його начальника, а власні. Але він також повинен відчувати, як його амбіції співвідносяться з інтересами підприємства». До речі, нинішні «розумні» керівники також вимагають від працівників уміння прямо і чесно висловити свою думку про той чи інший проект. На відміну від керівників старого типу, яким хотілося чути тільки «Так!» і «Буде зроблено!»
Утім, «старий тип» досі є дуже поширеним. І підприємства, які тестують кандидатів на роботу особистісними та мотиваційними опитувальниками, є винятками, а не правилами. Зайве підтвердження тому — слова заступника директора столичного центру зайнятості. Насамперед — покірність, а таланти колись згодом...
