Трохи більше ніж за добу в опитуванні, яке ми розмістили на сайті «Дня», взяло участь понад тисячу відвідувачів. Цікаво, що така активність проявилася не в питанні соціальних пільг чи політичних ідеологій. Ми запитали: «Як ви ставитеся до того, що глава Російської православної церкви Московський патріарх Кирил очолить молебень у день інавгурації Президента України В.Януковича?» Хоча голосування ще триває, на час написання цього матеріалу загальна тенденція вже окреслилась досить чітко: майже 80% респондентів ставляться до такого кроку негативно. Понад 50% не схвалюють таке рішення з однієї простої причини — не може вступ президента на посаду освячувати іноземний ієрарх. Близько 20% респондентів вважає, що президента всієї України мають благословити предстоятелі всіх українських церков, і ще частина (близько 10%) побоюється, що участь Кирила в інаугурації може спровокувати міжконфесійну напругу. Позитивно до такої новини поставились близько 16% наших респондентів. І хоча опитування «Дня» не претендує на соціологічну репрезентативність, воно дуже яскраво окреслює факт, добре відомий соціологам і релігієзнавцям, — для українців питання релігії надто дражливі. І це не дивно. Бо за віру віками на українських землях лилася кров. Фактично релігійна ідентичність дозволила українцям Західної України зберегти зародки державності. Боротьба за православ’я рухала українцями в боротьбі з монголо-татарами. Православна віра стала вирішальним фактором у рішенні Богдана Хмельницького (правий він був чи ні) піти на союз із Московським царством.
Українці дуже цінують міжконфесійний мир. Тому в цій сфері треба бути особливо делікатним і тактовним. Тим більше сумно, коли релігійні питання загострюють гості України. До слова, Українська православна церква Київського Патріархату вже назвала участь московського патріарха в інавгурації українського Президента «некоректною». Тут, найперше, справа в політичному тлі такого рішення новообраного глави держави. Не секрет, що Російська православна церква давно є неформальною складовою дипломатичного корпусу РФ. Готуючись до інаугурації, Віктору Януковичу треба було б розуміти, як приїзд російського патріарха буде сприйнятий великою частиною українського суспільства. І навіть якщо Москва була не в міру заповзятою у цьому питанні, безперечно, можна було б знайти спосіб обійти таку «комісарську» наполегливість.
Усі ми розуміємо, що віра або приналежність українців до тієї чи іншої конфесії залежатиме не від того, хто приїжджатиме/від’їжджатиме. Інша справа, що ці візити мають завуальований (а часом і не дуже) підтекст...
Сергій ЖИЛЮК, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри релігієзнавства Національного університету «Острозька академія»:
— Як людині і громадянину України, мені неприємно від того факту, що президента моєї країни благословлятиме іноземний ієрарх. Вважаю, це просто зневага і наруга над українським народом. Як фахівець-релігієзнавець скажу, що такий жест не може бути прийнятним не тільки з точки зору дипломатичних відносин — він ще раз засвідчує слабкість України з політичної точки зору. Благословення президента України московським патріархом — це нахабна демонстрація зверхності Росії над Україною і, з точки зору Кремля, російської перемоги в геополітичному просторі. Ну, а що стосується результатів опитування на сайті «Дня», то воно ще раз підтверджує те, що показали і президентські вибори. Той відсоток, який позитивно ставиться до візиту Кирила на інавгурацію, — це та, досі доволі значна частина українців, яка не розуміє перспектив поступу українців до європейських стандартів. Приїзд Кирила не поліпшить українсько-російських відносин, а вкотре дасть можливість Кремлю зміцнити свої позиції в Україні. Не обов’язково вести збройну війну — свою експансію можна впроваджувати в мирний спосіб, посилюючи позиції своєї мови, своїх підприємств, своєї церкви на чужій території. Очевидно, що посилення позицій УПЦ МП, навпаки, тільки поглибить розкол в Україні, що дуже потрібно Росії. Такі маневри навряд чи можна розглядати як налагодження дружніх відносин.
Наталя ДЗЮБЕНКО-МЕЙС, письменниця, поетеса, публіцист, автор роману «Андрій Первозванний»:
— Жодна інша подія останнього часу не вразила мене настільки, як те, що майбутній президент попросив благословення на посаду керівника незалежної держави в іноземного ієрарха. Не секрет, що становленням сьогоднішньої Росії керують дві сили — спецслужби і Російська православна церква. Такий от дивний симбіоз. Правонаступники кривавих ЧК, НКВД, КГБ сьогодні впроваджують уже випробуваний інструментарій державного будівництва. Церква ж надає цьому процесу ідеологічного підѓрунтя. За полум’яними словами про єдність слов’янського православ’я виразно проглядається давня імперська ідея вічного «третього Риму». Своїх імперських устремлінь російські політики вже й не приховують. У численних тріумфуючих статтях щодо поразки помаранчевої революції, краху «помаранчевої» (читай — української) національної ідеї мова йде уже не більше і не менше як про перерозподіл Україні, про новітні кордони. На українських каналах диктори раптом заговорили російською, політики — російською, коментарі бізнесменів, політологів — також. Це тривожне явище. Газети запістрявіли повідомленнями про перерозподіл серед олігархів сфер впливу. Неповороткий український корабель раптом струснуло, і він з надзвичайною прудкістю почав розворот на 180 градусів — назад, під крило матінки-Росії. До холуйства, до вічного страху і безнадії.
Не благословенням, а прокляттям я сприймаю цей жест московського попа. Не вірність Господу, а його зрадою сприймаю я, як і більшість моїх однодумців, вчинок новообраного президента — зрадою народу, держави і самого Господа. Бо спочатку було Слово. Українське Слово було дане українському народові, щоб осмислювати шляхи Господні. Сьогодні воно зневажене і зраджене. Сьогодні ті, хто голосував за «менше зло», раптом отямилися і збагнули, в які води поведе український корабель новий капітан. Мабуть, тому й завалився пам’ятник величавим засновникам нашої столиці, щоб не бачити такої ганьби.
Костянтин МАТВІЄНКО, експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»:
— Янукович — це дзеркальне відображення Ющенка. Якщо Ющенко намагався релігійну складову використовувати для своїх політичних цілей, запрошуючи сюди патріарха Константинопольського, декларуючи прагнення утворити в Україні єдину помісну церкву, то Янукович, відповідно, теж пропонує своє бачення церковної дипломатики, запрошуючи іншого іноземного ієрарха — патріарха Кирила. Я пригадую тільки один випадок з відносно недавньої історії, коли ієрарх благословляв главу іноземної держави. Йдеться про коронацію Наполена, коли його в Парижі благословив Папа Римський. Хоча й тут є відмінність від нашої ситуації, оскільки Папа є понтифіком усіх католиків. Запрошення Кирила — гадаю, це більшою мірою ініціатива Москви, ніж Києва, з тим, щоб підкреслити належність України до «русского мира». Янукович, я думаю, був змушений піти на цей крок — запросити московського зверхника, який би його благословив.
