Сьогоднішні парадокси вітчизняної пенсійної системи вражають. Наприклад, нещодавно до Пенсійного фонду України, який вбачається, на перший погляд, тихою гаванню, зайшов «морський вовк» з безперервним 17-річним стажем роботи в морях і океанах. Цілком законно він «наплавав» собі хоча й смішну, але пільгову пенсію в розмірі 136 грн. Та от біда, реально він отримує... 73 грн. Чому? Наштовхнувся на «підводні рифи» рішення Верховної Ради України про максимальну пенсію, яка не має перевищувати трьох мінімальних (24 грн.). Тим часом, згідно зі ст. 46 Конституції, кожна людина має право на пенсію та соціальне забезпечення не нижче за прожитковий мінімум.
«Совковий принцип зрівняйлівки — хай мінімум, але всім порівну — живе й досі, — розповідає «Дню» заступник начальника управління пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України Олена Крандакова. — От і йдуть у фонд у пошуках справедливості незаможні, інваліди, самотні, люди, які одержують соціальні (для тих, хто ніколи не працював) пенсії з усіма можливими надбавками, розміри яких не перевищують 46 грн. Чи пробував хтось із законодавців прожити на ці крихти? Приходять і ті, чию середню трудову пенсію в 66,70 грн. теж важко назвати достатньою хоча б для задоволення мінімальних фізичних потреб. І як мені пояснити нашим пенсіонерам, — мучиться питанням заступник начальника управління, — чому громадяни Естонії, котрі проживають в Україні, отримують від своєї держави щомісяця пенсію $75—100 або чому ті, хто емігрував в Ізраїль, мають пенсійних $600?».
За словами О.Крандакової, донині чинна солідарна або горизонтальна система розподілу прибутків працюючих на користь заслужено відпочиваючих якось справлялася зі своєю роллю в умовах жорсткого авторитарного режиму — її недоліки покривалися за рахунок загальнодержавних накопичень. До речі, 132 карбованці максимальної пенсії були чималими грошима (хоча 9 рублів колгоспної пенсії розкішшю не здавалися, навіть при тому, що компенсувалися трудоднями).
У нових українських економічних реаліях солідарна система, впроваджена на межі ХIХ— ХХ ст. в Англії, Франції, Німеччині, а потім і в СРСР, задихається. І не дивно. Питома вага пенсіонерів щодо працюючих у народному господарстві країни — 81%. Іншими словами, з 10 осіб дорослого та гіпотетично працездатного населення 8,1 — пенсіонери. Загалом к старіючій країні нараховується трохи більше за 13 млн. 841 тис. пенсіонерів, тоді як у народному господарстві працює близько 17 млн. осіб. Фактично один працюючий має утримувати одного непрацюючого, відриваючи пенсійні зі своєї середньостатистичної куцої зарплати.
Більшість підприємств зобов’язані відраховувати в фонд соцiального захисту 32% з фонду заробітної плати, виключаючи сільгоспгосподарства та підприємців, що виплачують фіксований податок. Зрозуміло, обкладені з усіх сторін податками платники всіляко ухиляються від сплати зростаючих пенсійних внесків. Вони не зацікавлені в підвищенні фондів заробітної плати, а доплачують за працю часто «в конвертах». Додаткові податки на багатих, їхні автомобілі, валюту, золото, наповнити бюджет Пенсійного фонду не в змозі. Проблема посилюється спадом виробництва, тіньовою економікою, безробіттям, інфляцією, демографічною «ямою», зростанням з 9,4% до 14,8% за 10 років кількості пенсіонерів-пільговиків (понад 20 категорій), які пішли «на законний відпочинок» на 5—15 років раніше й поповнили й без того численну армію пенсіонерів. Словом, саме життя вимагає проведення пенсійної реформи.
В Україні, як повідомила «Дню» Олена Крандакова, надано перевагу триступiнчатiй пенсiйнiй системi. Мінімальний, але гарантований рівень життя і захист немолодих людей від злиднів, як і раніше, забезпечуватиме вдосконалена базова загальнодержавна солідарна система. Другий рівень, обов’язкова накопичувальна система на кшталт чилійської, передбачає відрахування у вигляді податку на зарплату й дасть можливість кожному середньо- та високооплачуваному працівникові відкрити індивідуальний персоніфікований пенсійний рахунок. Ці гроші будуть інвестуватися, а прибутки від інвестицій розподілятимуться між учасниками. Третій рівень — система добровільного пенсійного страхування, і розрахована вона на громадян з високими прибутками. Нововведення, на думку О.Крандакової, стимулюють професійну якісну працю й дбайливе ставлення людей до власного здоров’я. Проте із цим, схоже, доведеться дещо почекати, оскільки без підйому економіки та заробітної плати, налагодженої фінансової системи, реальної адміністративної реформи дива не станеться. До того ж має відродитися ще й віра в недержавні пенсійні фонди, похована під уламками злозвісних фінансово-страхових фондів і пірамід. Це, мабуть, найбільш серйозна проблема. Об дефіцит довіри до фінансових інститутів можуть у цьому випадку розбитися всі реформаторські наміри.
Однією з умов впровадження пенсійної реформи нарівні з повним погашенням заборгованості з пенсій (сьогодні пенсійні борги залишилися несплаченими у двох регіонах, і уряд збирається погасити їх до 15 вересня) міністр праці та соціальної політики Іван Сахань назвав завершення персоніфікації системи звітності й баз даних. Зараз, як сказала Олена Крандакова, всі 732 відділення Пенсійного фонду охоплені персоніфікацією й уже надають комп’ютеризовані дані щодо кожного працюючого. Це означає, що громіздка система обліку стане простішою й прозорішою, робочий стаж не треба буде записувати у трудові книжки, зменшиться кількість зловживань.
У передостанній день літа- 2000 уряд, за інформацією УНІАН, схвалив проект закону про обов’язкове пенсійне страхування, який, зокрема, передбачає явище у світі небачене, — вихід на пенсію за бажанням. Все ще сильної половини українців — у 65 років, а слабкої в 60 зі збереженням пенсії. Такий своєрідний пенсійний «люфт», на думку О.Крандакової, дозволить здоровим людям продовжити своє трудове довголіття, не згоріти від неробства, відчуття непотрібності, а також закрити «пролом», що утворився між державним і персональним страхуванням. Близько 99 тисяч грн. вже перераховано нашими спiвгромадянами на iндивiдуальнi банкiвськi пенсiйнi рахунки. У той же час у Пенсійному фонді вже готують розрахунки, скільки коштів знадобиться, щоб додати до пенсій по 5, 10 і 20 грн., ставлять за мету забезпечувати пенсіонерів хоча б прожитковим мінімумом. Коли українці відчують солодкість плодів пенсійної реформи? На думку Олени Крандакової, це буде не скоро, можливо, не раніше, ніж відбудеться зміна поколінь. За 70 років, за її словами, у країні народилося три покоління соціальних утриманців, звиклих до того, що про них потурбується якась аморфна третя сила — держава. А тепер, каже вона, нам слід засвоїти — кожна здорова людина має заробити собі на старість власними руками.
