Цієї осені в Україні очікуються дві події — одна важлива, друга сумна. Позачергові вибори до Верховної Ради і 90-та річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції. Величі в ній, щоправда, було мало. Перша світова війна і подальші потрясіння довели до краху Російську імперію, а разом з нею і Німеччину, і Австро-Угорщину. До тяжкого стану дійшли країни, що воюють, через неможливість фізичного знищення супротивника, з одного боку, і небажання улагодити конфлікт шляхом переговорів — з другого.
Дев'яносто років потому два основні політичні табори України також ведуть війну на взаємне знищення. Вони розігрують довгу політико-адміністративну шахову партію, в якій постійно змінюються правила. І в кінці одній із сторін може бути поставлено мат. Хоча шансів на остаточну і безповоротну перемогу замало у обох гравців. Нікому з них вже не вдасться залучити на свою сторону ані впливові сили США, ані Євросоюзу, ані Росії. Колишній президент Польщі Олександр Квасневський, виступаючи нещодавно на саміті в Ялті, висловився гранично ясно: розв'язуйте свої проблеми самі. Домовляйтеся. Про невтручання США заявив і екс-президент Білл Клінтон, із задоволенням важно сівши на цьому форумі в легендарне крісло Рузвельта.
На жаль, можновладці в Україні не мають наміру прислухатися до порад закордонних гостей. Нинішнє покоління українських політиків виховане на ідеях дарвінізму. Виживає найбільш пристосований, інші гинуть. Ті, хто загинули, не обов'язково були найслабшими. Вони могли, як динозаври, не встигнути пристосуватися до середовища проживання, яке раптово змінилося. У нашому випадку політичні правила гри намагається підкоригувати Президент України Віктор Ющенко, вносячи пропозицію про всенародний референдум з приводу конституційної реформи. Таким чином, Ющенко хоче повернути собі повноваження, які були у Кучми, одночасно апелюючи до громадської думки. Заручившись підтримкою народу, Ющенко хоче виграти на чергових президентських виборах. Економічні аспекти життя країни змінює Кабінет Міністрів. Він приватизує через фонд держмайна все нові об'єкти і готує поетапне підвищення мінімальних зарплат і пенсій. Популістське проїдання доходної частини бюджету — основна передвиборна «фішка» уряду Януковича.
А тим часом, другорядні партійні фігуранти продовжують дедалі агресивніші сутички в телевізійних окопах. Позиційна війна із застосуванням тиску на Конституційний Суд і Генеральну прокуратуру не дає нічого. Вона призводить лише до виснаження моральних і матеріальних ресурсів, до падіння рейтингів популярності, до розчарування виборців в політиці загалом і в політиках зокрема. Щоб пробити оборону ворога, потрібен деякий інформаційний аналог Брусилівського прориву.
Коли на голову приголомшеного супротивника за лічені хвилини вивалюються ешелони заздалегідь припасеного компромату. А потім, потужними колонами в атаку йде політична піхота — агітатори і наймані вуличні демонстранти. Далі ті, що атакують, прямують у тил ворога і перерізають лінії постачання — грошові потоки від спонсорів виборів. Адже найбільш надійний шлях перемоги на виборах — фінансово знекровити опонента. Крім того, на майбутніх виборах обов'язково буде застосовано технологію демонізації опонента. Сам термін «демонізація» став широко відомий в Росії в кінці другого терміну повноважень Єльцина. Демонізувати небезуспішно намагалися олігарха Бориса Березовського, розміщуючи в пресі його фото, зроблені в зловісних ракурсах — з очима, що горять, поблискуючою лисиною і т. ін. В результаті Березовський перетворився в масовій свідомості росіян на виплодок пекла, на винуватця всіх бід і нещасть єльцинської доби. У випадку України, демонізації цілком можуть бути піддані як Янукович, так і Азаров. Смикнуло ж за язик Азарова заявити про нібито майбутнє скасування грошової допомоги, що видається з народженням дитини. Відразу налинув шквал народного обурення, і Миколі Азарову довелося відступити. Але осад у душах мас залишився: не міг же, дійсно, віце-прем'єр зробити такий масштабний крок, як скасування допомоги, не порадившись зі своїм босом.
Інститут політичних досліджень ще в лютому поточного року розробив конфліктологічну модель, за якою проходитимуть дострокові парламентські вибори-2007. Згідно з моделлю, у ході передвиборної кампанії, одна з сторін зазнає (приблизно інсценованого) замаху на свого лідера — значного політичного діяча. Даний інформаційний мотив слугуватиме сигналом для адміністративних і правових баталій, які розгорнуться незабаром після того. Задіють і податкові органи, і транспортну міліцію, і митні служби. Мета — завдати спонсорам опонента хай не смертельну, але досить відчутну втрату, щоб примусити їх вийти з гри. Це буде щось незмірно більш серйозне, ніж безплідні пошуки вибухівки в квартирі Юрія Луценка. Основну силу удару буде спрямовано не на політиків як таких, а на прибуткові підприємства, чиї власники морально і матеріально співчувають політичним конкурентам.
У тому, що нинішні сутички «помаранчевих» і «біло-блакитних» є прелюдією до великої політичної битви, не сумнівається ніхто з серйозних політичних експертів. Але мало хто з них береться прогнозувати, чим все це закінчиться. Ризикну припустити: виграє та політична сила, яка в нових умовах зможе гарантувати безпеку бізнесу і завоює серця найманих працівників. Якщо такої сили не знайдеться, на Україну можуть чекати вельми неприємні соціальні і фінансові наслідки. І новий виток чергових дострокових виборів, за якими обов'язково настане й економічна катастрофа.
