Коли Мішель Камдессю, який 13 років керував фондом, зібрався у відставку, він за три місяці попередив про це. Ідея: у країн-членів МВФ повинно бути вдосталь часу, щоб погодити кандидатуру наступника. І от 14 лютого Камдессю офіційно попрощався з посадою, а вже 15-го міністри закордонних справ ЄС вирішили, що найкращою кандидатурою на цю посаду буде державний секретар у німецькому міністерстві фінансів Кайо Кох-Везер.
55-річний Кох-Везер народився в Бразилії. Його юнацькі роки пройшли на кавових плантаціях його діда в лісових хащах долини Парани. Його родина змушена була емігрувати з Німеччини 1933 року після приходу Гітлера до влади, бо дід, Еріх Кох-Везер, був одним із засновників, а згодом і головою Німецької демократичної партії, був міністром внутрішніх справ та міністром юстиції у Веймарській республіці, й тому не очікував нічого доброго від націонал- соціалістів. Онук Кайо набував свого фінансового досвіду в Світовому банку, де він почав працювати 1973 року як молодий фахівець, а вже 1977 року став помічником і керівником бюро президента банку Роберта Макнамари. Згодом він керував Китайською програмою Світового банку. 1996 року Кох-Везер стає членом виконавчого комітету і таким чином одним із чотирьох виконавчих директорів Світового банку, відповідаючи там за Східну Європу, СНД, Близький Схід, Північну Африку, Південну Азію та Латинську Америку. Окрім того, він займався реструктуруванням банку. Після приходу близько року тому Ганса Айхеля на посаду міністра фінансів ФРН Кох-Везер іде до нього в міністерство державним секретарем, тобто заступником. Кайо Кох-Везер розмовляє до того ж шістьма мовами.
Здавалося, що з таким послужним списком важко знайти людину, яка була б більш гідна посади керівника МВФ. Але спочатку закрутили носом англійці, потім французи. 15 лютого крига скресла, коли міністри закордонних справ ЄС погодилися з кандидатурою Кох-Везера. Але цього не достатньо: мовчали американці. «Потрібна особистість зі значним досвідом і здатністю вирішувати, якій би довіряли ринки і щодо якої був би значний консенсус серед членів МВФ», — сказав Джеймс Рубін, речник американського державного департаменту. З цим ніхто й не сперечався. Неясно було інше — чи вважають Штати такою людиною Кох-Везера. Тоді слово взяв американський міністр фінансів Лоуренс Саммерс: на посаду директора МВФ потрібна людина з доведеними рисами керівника й великим досвідом у галузі фінансів. І — розумій, як хочеш.
Процедура з виборами в МВФ така: кілька найбільших пайовиків — США, Японія, Німеччина, Франція та Велика Британія — мають у виконавчій дирекції з 24 голосів по одному. Решта зі 182 країн-членів МВФ згруповано в блоки, які мають по одному голосу. Вироблення єдиної позиції всередині блоку країн відбувається на основі офіційних, а частіше неофіційних закулісних переговорів. А ось те, що не записане в правилах: США мають в банку 17 відсотків капіталу і тому їхній один голос «голосніший» за інші. І ще один неписаний закон, якого довго дотримувалися провідні індустріальні країни: голова Світового банку — американець, директор же МВФ має бути європейцем. Тому шанси у Кох-Везера були непогані, і довгий час він був єдиним кандидатом на цю високу посаду.
Аж раптом минулого тижня, за кілька днів до номінування Кох-Везера офіційним кандидатом європейців, з’явилося два нових претенденти на цю посаду. Перший — японець Ейсуке Сакакібара, котрий довгий час працював у Світовому банку, а останнім часом фінансовий публіцист, а також нинішній виконуючий обов’язки виконавчого директора МВФ американець Стенлі Фішер. Сакакібару, якого вже охрестили „містер єна», запропонував Таїланд, прем’єр-міністр якого не приховував, що це вдячна відповідь таїландців на підтримку минулого року японцями кандидатури таїландського міністра торгівлі на посаду шефа Світової торговельної організації. Його підтримують деякі азіатські країни і, здається, Росія. Значно серйозніший конкурент — Стенлі Фішер, висунутий Анголою та ще 19 африканськими країнами. Річ не лише в тім, що він зараз керує МВФ. Певну роль відіграє й те, що коли Фішер викладав у Массачусетському технологічному інституті (США), то одним із його студентів був нинішній міністр фінансів США Лоуренс Саммерс.
