Факт існування корупції в Україні, не соромлячись, визнають вищі посадові особи країни. Наприклад, нещодавно генеральний прокурор Олександр Медведько сказав буквально таке: «Я не знаю такого органу, де немає корупції. В органах прокуратури, на жаль, теж є корупція». При цьому генпрокурор запевнив, що прокуратура не приховує цих фактів і не намагається таким чином оберігати честь мундира». А не так давно, будучи міністром юстиції, Сергій Головатий сказав, що хабарництво та корупція — це невід’ємні елементи української культури. Примітно, що представники владного олімпу, кажучи про корупцію, досить часто вживають визначення «невикорінне явище», «хронічна хвороба чиновників і населення» тощо. Однак, днями глава держави все ж зробив перший крок, метою якого є на законодавчому рівні боротися з корупцією в усіх ешелонах влади. Затвердження антикорупційних законів підніме імідж країни, вважає Віктор Ющенко. Боротьба з корупцією — це нерівний поєдинок із тінню, вважають у свою чергу експерти.
Із метою реалізації стратегії антикорупційної політики Президент Віктор Ющенко затвердив своїм указом Концепцію подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності» та вніс на розгляд Верховної Ради України пакет проектів законів, спрямованих на виконання Україною міжнародних зобов’язань у сфері протидії корупції.
Також глава держави вніс у Верховну Раду законопроекти «Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції», «Про ратифікацію Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією» та «Про ратифікацію Додаткового протоколу до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією». Ратифікація цих документів, на думку гаранта Конституції, сприятиме затвердженню позитивного іміджу України як держави, де створюється сприятливий політичний клімат для широкомасштабної, взаємовигідної співпраці з усіма країнами, зокрема — й із питань протидії корупції й іншим правопорушенням, безпосередньо пов’язаним з нею.
На реалізацію зазначених документів спрямовані внесені Президентом проекти законів України «Про принципи запобігання та протидії корупції» і «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно відповідальності за корупційні правопорушення». Вони уточнюють поняття корупції, види корупційних діянь й інших правопорушень, пов’язаних із корупцією, передбачають положення відносно антикорупційної експертизи нормативно-правових актів, участь громадськості в запобіганні корупції, встановлюють обов’язок передачі майна, належного особам, які займають політичні посади, і членам їхніх сімей, в управління. Проекти також встановлюють заборону отримання особами, уповноваженими на виконання функцій держави, подарунків. Крім того, передбачається обов’язок декларування доходів і видатків посадових осіб.
Проектом закону України «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення» пропонується встановити відповідальність юридичних осіб за здійснення корупційних правопорушень і визначити порядок притягнення до відповідальності. Законопроект пропонує притягувати до відповідальності за пропозицію чи давання хабара посадовій, службовій особі державного органу або органу місцевого самоврядування, або підкупу особи, яка не є посадовцем або службовцем, але виконує надані законом владні повноваження. Відзначені правопорушення кореспондуються з відповідними складами злочинів, якими пропонується доповнити Кримінальний кодекс України.
Після прийняття Верховною Радою України зазначених законів, на думку Віктора Ющенка, вони повинні стати базисом для реалізації антикорупційної політики на всіх рівнях влади. Судячи з усього, проблем із голосуванням по цих законопроектах у Раді не буде. Адже фракція, яка голосує «проти» закону про корупцію, викличе щонайменше здивування своїх виборців. Більше того, про підтримку законодавчих ініціатив Президента в цій сфері різні політичні сили дійшли згоди при підписанні Універсалу національної єдності (пункт 11 Універсалу. — Авт. ).
Однак фахівці вважають, що насамперед корупцію треба викорінювати «згори», а саме — у ВР, де за різними дослідженнями суми хабарів найбільші в країні.
КОМЕНТАР
Костянтин БОНДАРЕНКО , політолог:
— Насамперед треба зазначити, що Україна в питанні корупції має не гірший вигляд, аніж сусідні країни, особливо країни східноєвропейські, як, скажімо, Польща. Політична корупція в Польщі дуже розвинена, і це добре відомо. І все ж, гадаю, не буде перебільшенням сказати, що корупція в Україні пронизала всі сфери суспільства. Вона пронизала як владу, так і опозицію. Ціна голосу депутата при голосуванні за прем’єра сягає мільйона доларів. Ціна розблокування трибуни Верховної Ради піднялася до ста мільйонів. Я не кажу про конкретні політичні сили, бо загалом це не має значення — всі політичні сили однаково корумповані. Які тенденції у розвитку корупції в Україні? Ясно, що зростають розміри хабарів, що продажними стають усі, навіть ті, хто раніше не був, просто, щоб не мати дивного вигляду. Недавно я розмовляв з одним депутатом, той розказав мені, що він зробив останнім часом — лобіював один законопроект, сприяв призначенню однієї людини директором заводу тощо. Я поцікавився в нього: «Скажи, якщо не таємниця, скільки ти за це отримав?». Він показав два і три пальці, тобто дві тисячі доларів за одне запитання й три тисячі — за друге. Я йому кажу: «Тебе треба посадити за демпінг, бо ти занизив ціну навіть не в десять, а в сто разів!» Але таких нежадібних депутатів у Раді одиниці. Однак сенс боротися з корупцією, безумовно, є. Вона завдає серйозного збитку не лише престижу, але й конкурентоспроможності країни, погіршує її місце в світовій економіці. Не впевнений, що нинішні політичні лідери в Україні вестимуть активну боротьбу з цим явищем. Гадаю, в цьому сенсі більше надії на громадські організації, громадянське суспільство, яке в нас поступово розвивається. Бездіяльність політиків дає лідерам громадянського суспільства хороший шанс завоювати довіру виборців, використовуючи гасла боротьби з корупцією, розгрібаючи завали та виводячи «на чисту воду» тих, хто ще недавно бив себе в груди, присягався в любові до народу та красувався на білбордах.
ДОВІДКА «Дня»
«Corruption» — у перекладі «руйнування», «моральна розбещеність». Згідно з нормами ООН, а частково в доповіді «Про міжнародну боротьбу з корупцією», остання визначається, як «зловживання державною владою для отримання вигоди в особистих цілях». Це поняття містить у собі хабарництво («вручення винагороди для зваблювання особи з позиції обов’язку»), так званий непотизм (заміщення за протекцією прибуткових або вигідних посад родичами або «своїми людьми») та незаконне привласнення публічних коштів для приватного користування.
А ось експерти Ради Європи розробили більш «злісний» правовий механізм, що прираховує до корупції такі дії, як отримання комісійних від держконтрактів і конфіденційне інформування «своїх людей» про зміни державної політики або лобіювання рішень «під замовлення».
Протягом століть це явище живе і процвітає — практично за будь-якого політичного режиму та будь-якої влади. Однак для нашої країни хабарництво стало своєрідною «національною особливістю» місцевого спілкування з представниками влади. Україна займає одне з найвищих місць за рівнем корумпованості у світі. Згідно з дослідженнями міжнародної організації Transparency International, Україна стоїть на 85-му місці з 102, в одній компанії з Грузією та В’єтнамом.
Більше того, українцям притаманне так зване особливе корупційне мислення, як колись висловився екс-президент Леонід Кучма. 28,4% вважають, що плата чиновнику за виконання його службових обов’язків є не хабаром, а нормальною винагородою за послугу. А 65,2% впевнені, що люди не «хабарничають» лише тому, що позбавлені можливості робити це. За даними Українського інституту соціальних досліджень (УІСД) і центру «Соціальний моніторинг», 44% населення України хоч би раз робили подарунки або давали хабарі посадовим особам.
Місяць тому 45 мільйонів доларів на боротьбу з корупцією в державних органах України виділили США. Грант під відповідну програму, яка триватиме два роки, затвердила Міllеnіuм Challenge Corporation (скорочено МСС) — організація, що займається в США програмами допомоги країнам, що розвиваються.
Представники організації заявили: проблеми з корупцією заважають повноцінній участі України в програмах МСС.
Разом із тим було вказано на те, що Україна бере на себе зобов’язання проводити рішучу боротьбу з корупцією та працювати над залученням у свою економіку міжнародних інвестицій.
ДО РЕЧІ
А чи є сенс?
20 квітня 2000 року на засіданні Координаційного комітету з питань боротьби з корупцією й організованою злочинністю при Президентові України (Кучмі) була оприлюднена інформація про підприємницьку діяльність тогочасних парламентаріїв. За даними Державної податкової адміністрації, 364 народні депутати України мали офіційний дохід від комерційних структур. Парламентарії очолювали 202 підприємства і були засновниками 473 підприємств. Загалом народні депутати мали прямий або непрямий стосунок до господарсько-фінансової діяльності 3105 підприємств. У 1999 році ці підприємства імпортували на територію України сировини й товарів народного споживання на 13,2 млрд. грн. (25,3% імпорту України); експортували — на 5,2 млрд. грн. (10,1% експорту України). За результатами господарської діяльності в 1999 році, згадані підприємства мали недоплату до бюджету в розмірі 4,1 млрд. грн.
І, попри те, що окремі із вищевказаних фактів були опубліковані в ЗМІ і, по суті, були визнанням корупції серед політиків високого рівня, особливого резонансу в суспільстві вони не викликали...
Подібні скандали були, є і, напевно, будуть і при «помаранчевій» владі, однак жоден із фактів корупції у вищих ешелонах влади так і не закінчився акціями протесту жителів країни або ж вердиктом Феміди.
Підводячи риску, хочеться зазначити: очевидно, ефективність протидії корупції залежить насамперед від ставлення до цієї проблеми перших осіб держави, їхньої моральної і, безумовно, правової чистоти. Але вирішальним чинником протидії корупції є політична воля. Вияв твердої політичної волі означає, що за наявності законних підстав закон може застосовуватися до будь-якої особи, незалежно від її посади, політичних поглядів і рівня наближеності до вищого керівництва держави. Через відсутність політичної волі навіть найдосконаліше антикорупційне законодавство приречене на декларацію, а діяльність правоохоронних структур — лише на імітацію боротьби з корупцією...
