На Міжнародному фестивалі театрального мистецтва «Панорама», який нещодавно завершився в Мінську, кияни познайомили публіку зі своєю версією трагедії Софокла «Цар Едіп». Про те, як пройшли ці гастролі, розповідає художній керівник Театру ім. І. Франка Богдан Ступка:
— Фестиваль було присвячено 60-річчю звільнення Білорусі від фашистських загарбників. Відкрилася програма виставою «Балада про кохання» Бикова, поставленою Білоруським театром ім. Янки Купали. Гостями форуму стали провідні колективи Литви, Сербії, Росії. Україну представляв наш театр. На мій погляд, ми показали одну з кращих своїх робіт минулого сезону — виставу «Цар Едіп» у постановці легендарного режисера сучасності Роберта Стуруа. Гадаю, п’єса Софокла актуальна у будь-які часи. І справа навіть не лише в радикальній філософській проблемі, яку вона піднімає: провини і покарання або невинності та несправедливості. Це розмова про владу. А влада — сильна зброя. Проти кого вона може бути використана?
Публіка та критики нашу постановку прийняли чудово. Після вистави до мене за лаштунки приходили колеги з інших театрів, запрошені на фест, говорили, що приголомшені побаченим. Чути втішні відгуки від побратимів по акторській професії — дуже відрадно. На прес-конференції представники ЗМІ ставили багато запитань: про наш театр, трупу, репертуар, як нам працювалося разом зі Стуруа? Вони детально розпитували, як вдалося залучити знаменитого грузинського режисера, у якого кожен день розписаний, адже Роберт Робертович — постановник світового масштабу. Кожну його постановку театрознавці детально вивчають, аналізують. Мені приємно, що об’єктом театральних досліджень стала й наша вистава.
До речі, в Києві не всі прийняли «Царя Едіпа», а за кордоном він викликав фурор. Коли з оргкомітету до мене звернулися з пропозицією приїхати на фестиваль, то я назвав кілька вистав, у тому числі й «...Едіпа». І тут зависла пауза, а потім Валерій Раєвський говорить, що до них у Мінськ дійшли чутки — це не найкраща постановка Стуруа. Я здивувався, але зауважив, що все-таки краще подивитися самому, а не задовольнятися чутками... Після вистави Раєвський прийшов до мене у гримерну з вибаченнями. За його словами, він був приголомшений естетикою постановки Р. Стуруа, акторським ансамблем, музикою Гії Канчелі. Після вистави глядачі влаштували 15-хвилинні овації. А коли я звернувся до залу і сказав, що наприкінці листопада запрошую всіх на нову зустріч (франківці візьмуть участь у Днях культури України в Білорусі, ми покажемо вистави: «Тев’є-Тевель», «За двома зайцями», «Ревізор» і «Швейк»), то публіка почала скандувати: «Україна, Україна»!
— Богдане Сильвестровичу, ваші гастролі збіглися з референдумом у Білорусі. Ваші враження?
— Ми були в гостях і в політичні пристрасті не втручалися. За даними, опублікованими в пресі, за курс Олександра Лукашенка проголосували понад 70% білорусів. Факт залишився фактом: опозиція виявилася в меншості. Є такий мудрий вислів, що кожен народ має тих правителів, на яких заслуговує... Наприклад, коли ми йшли дивитися виставу «Френкен Юлія» Стріндберга Національного театру Бєлграда, поряд проходив мітинг. Не так уже багато зібралося людей. Слава Богу, того разу сутичок з міліцією не було. Мене більше здивувало інше. На фестиваль наші колеги з Сербії приїхали взагалі без декорацій, позичивши якийсь реквізит у мінчан. У постановці зайнята зірка бєлградської сцени Івана Жігон. Але я не можу сказати, що був приголомшений побаченим. Відчувалося, що актори напружені, щось у них того вечора не задалося. Можливо, через чужу естетику. Адже вистава — це не лише акторська гра, але й декорації, костюми, музика. Після вистави члени оргкомітету фестивалю розповідали, що у сербів було мало грошей, і тому вони вирішили зекономити на реквізиті. По-моєму, в чужому «одязі» вони так і не освоїлися. Мені здається, якщо ви представляєте національний театр, то треба покрутитися, знайти кошти, представляючи повноцінну виставу, або взагалі не їхати. Адже за кордоном кожен колектив є посланцем країни, його роботу пильно розглядають, і ви презентуєте мистецтво держави, марку театру. Ніколи не можна опускати свою творчу планку.
У програмі фестивалю було представлено: литовську версію «Ромео і Джульєтти» (Театр Оскара Коршунова з Вільнюса), мюзикл «Іствікські відьми» Дж. Демпси (спільний проект Росії та Великої Британії, режисер Я. Юзіфович). У ньому грали актори з «Ленкому» Дмитро Пєвцов та Анна Большова, лідер групи «Нещасний випадок» Олексій Кортнєв, вахтанговка Нонна Гришкова та ін. Як бачите, фестиваль представив глядачам вистави різних сценічних шкіл, і викликав інтерес глядачів.
