Усі сумніви розвіяв Ігор Бакай — новий український депутат, який гучно пішов на початку року з посади голови правління НАК «Нафтогаз України» після нетривалого, але вельми змістовного конфлікту з енергетичним віце- прем’єром Юлією Тимошенко. Загадково обіцяна на початку тижня Сергієм Соболєвим бомба, вибухнула в п’ятницю, і саме на терені міжфракційних відносин. Ефект вона мала приголомшливий. Дуже вже традиційно Бакая звикли вважати людиною Волкова зі всіма логічними наслідками, адже найвпливовіший «газовик-нафтовик» країни свого часу мав деякий стосунок до створення фракції «Відродження регіонів» і, як кажуть, був одним із стратегічних інвесторів фонду «Соціальний захист». З незрозумілих поки що причин Бакай вирішив довести, що насамперед він людина самого себе і особистість цілком самодостатня. Настав час реалізувати накопичений за останні роки роботи в трейдерських та урядових структурах потенціал.
Тільки дуже лінивий аналітик не підрахував, що після довиборів у Верховну Раду фракція «Відродження регіонів» має поповнитися на 4—5 осіб, яким у розкрутці активно допомагала власна партія «відродженців» «Демократичний союз». І першим у цьому списку, безперечно, був Ігор Бакай. Говорили, щоправда, що він цілком може збити і власну фракцію, мовляв, це йому і «по кишені», і «по амбіціях», але цей варіант все-таки вважали малоймовірним, навіть якби йому і вдалося назбирати осіб з п’ятнадцять незатребуваних і які відкололися. У парламенті і так уже предостатньо дрібних маловпливових фракцій «під лідера», а у створенні сателіта «Відродження регіонів» ніхто особливого сенсу не вбачав. А от входження у фракцію «Реформи-конгрес», яка має імідж націонал-патріотичної і «неолігархічної», — це хід. Крок на межі фолу. І бомба вийшла ще та...
Бакай не міг прийти сам. Це було б просто несолідно. Ключову позицію в давно створеному колективі, спочатку орієнтованому на свого лідера Віктора Пинзеника, Бакай мав виправдати реальними аргументами. Таким аргументом могла стати тільки гідна «масовка». За наявними відомостями, Бакай пообіцяв привести з собою як мінімум 15 однодумців. У першій хвилі — Олександр Абдулін, Валерій Акопян, новообрані Іван Салій і Павло Рябикін. Усі як один — з-під крила Олександра Волкова. І не якісь там «кнопкодави», а серйозні люди. Отож, у найближчій перспективі фракція ПРП повинна роздутися рівно удвiчi, або й іще набагато більше. Їхній блок зі спорідненим НРУ (а може, і сама фракція) має стати другим за чисельністю після фракції комуністів, випередивши «Трудову Україну», якій вдалося за останні довибори поповнитися тільки на одного депутата (максимум — на двох, якщо, звичайно, Сергій Леонідович не передумає). Не кажемо вже про всі інші можливості. І водночас на стільки ж само виявиться ослабленою «Відродження регіонів». Олександра Михайловича це, певна річ, не може не бентежити. У фракції, щоправда, не схильні драматизувати ситуацію. Там кажуть, що дії Бакая є цілком логічними, вони підуть на користь як «Відродженню регіонів», так і більшості загалом.
З їхньої точки зору цей процес виглядає зовсім інакше — його називають розширенням впливу «Відродження» на інші фракції більшості. І поки основні дійові особи самі не прокоментували події, така версія має повне право на існування. Тоді можна вважати, що «попали» вже «Реформи», перетворившись на вірного васала фракції-синьора. До того ж, із більшості депутати-перебіжчики вже ж нікуди не діваються. Вони залишаються «у лавах» і продовжують зміцнювати правоцентристський табір. Та в тому то й справа, що більшість не є спільністю однодумців, а структуризована «по інтересах». Чиїсь інтереси в результаті виграють, а чиїсь і програють. Хвилюватися, видно, також варто і Юлії Тимошенко. Навряд чи Бакай забув колишні образи. У парламенті він явно почуватиметься набагато затишніше, ніж Тимошенко в уряді. Безперечно, він прикладе максимум зусиль, аби вибити «з-під Юлі» одну з її головних підпор — фракцію УНР Юрія Костенка. Принаймні якусь її частину. Умови для цього аж надто сприятливі — у партії багато хто ніжно-прагматично любить Бакая, та й прихильники об'єднання з Удовенком активізуються.
«Реформи-Конгрес» несподівано отримують статус однієї з найчисленніших фракцій у Верховній Раді. Несподівано, щоправда, для всіх, окрім її керівництва. Є підстави вважати, що питання про можливе посилення фракції Бакаєм «із соратниками» вже обговорювали в дуже вузькому колі ще місяці зо два тому. Проте всі переговори, якщо вони й тривали, були дуже засекреченими. Навіть безпосередньо напередодні оголошення заяв про вступи в «Реформи- Конгрес» депутати в більшості не знали геть нічогісінько. На питання про можливі зміни у складі груп і фракцій у зв'язку з приходом нових депутатів навіть найобізнаніші знизували плечима і називали стандартний, озвучений ще політологом Миколою Томенком, прогноз міжфракційного розподілу 10 нових обранців. Тільки деякі члени «Реформ» загадково усміхалися і просили трохи зачекати... Поки відбувалися втомливі переговори.
Спочатку Бакаю висували тільки одну, але головну вимогу — не претендувати на керівні посади як у фракції, так і в партії. Вимогу, на яку легко погодитися, але не так-то просто дотриматися. Увесь досвід української політики показує, що «романтики» і «прагматики» надто незлагідні в рамках однієї структури і рано чи пізно, але такі тандеми обов'язково розвалювалися з великим шумом. ПРП, щоправда, варто зробити знижку — дуже вже прагматичні романтики зібралася в їхній компанії. У передвиборному сенсі Бакай з його величезними можливостями для «молодих реформаторів» — більш ніж вдале придбання. Однак цей хід залишає великі сумніви в іміджевому плані. Так «Реформи-Конгрес» втрачають статус єдиної в парламенті серйозної неолігархічної фракції. Та сама історія і з партією, за яку на останніх виборах голосували небагато, в основному «гнила інтелігенція», але насамперед саме за «неолігархічність». Питання не в тому, чи мали до них будь-коли якесь відношення олігархи насправді чи не мали, а в тому, що сам Бакай — дуже помітна фігура. Така помітна, що її постійно тримають у полі зору навіть за океаном. Вони там досі не можуть повірити, що олігархи бувають погані й хороші, для них вони всі на одне обличчя.
Інший момент, який потрібно розглядати у зв'язці з питанням Бакая — можливе повернення Віктора Пинзеника на державну службу, що ще більше підніме авторитет його партії. Здається, принципово питання вирішене вже давно. Активно обговорюють тільки саму схему рокіровки. Віктор Михайлович, швидше за все, навряд чи погодиться піти нижче, ніж на віце-прем'єра. Тим більше, що президент уже давно вимагає повернути у структуру уряду посаду віце-прем'єра з питань економічної реформи. Інше питання, чи залишать на місці першого віце- Юрія Єханурова. Можливий варіант його пониження до звичайного міністра економіки. Так само ймовірно, що злетить на сходинку нижче за віце- прем'єрство і Юлія Тимошенко, яка сама стверджує, що не проти очолити Міністерство палива й енергетики. А Бакай, у свою чергу, цілком може наполягати на повернення в «Нафтогаз» некоректно звільненого Ігоря Діденка, тим самим зберігши той баланс в уряді, який хитнувся на користь Юлії Володимирівни. А взагалі, переговори й узгодження тривають. Рішення обіцяють до наступної середи, хоч офіційних призначень і перепризначень потрібно чекати не раніше закінчення парламентської сесії, після того, як уряд відзвітує перед Верховною Радою за перше півріччя, а депутати роз'їдуться у відпустки. Можливо, на урядовому засіданні 20 липня Кабмін буде вже в новому складі.
КОЛИ ВЕРСТАВСЯ НОМЕР
«День» отримав повідомлення прес-центру фракції «Реформи-Конгрес» про згоду І.Бакая приєднатися до фракції, у самому ж парламенті офіційне оголошення щодо змін у складі фракції поки відкладається.
