У ці спекотні дні український опозиційний уряд, який і раніше нагадував злегка приправлений перцем кисіль, остаточно замовк і не створює інформаційних приводів навіть із таких щонайгостріших дискусійних питань, як підвищення пенсійного віку та цін на газ для населення. За цих умов офіційний уряд діє з дедалі більшим натиском і, що гріха таїти, навіть намагається пускати в хід лікті й кулаки там, де йде звичайна дискусія. Зокрема, в заяві прес-служби він зажадав (!) припинити політичні спекуляції в зв’язку з відновленням співпраці України з Міжнародним валютним фондом.
З огляду на це виникає питання: що й від кого має право вимагати уряд у нашій країні? Ніким не оскаржується його право вимагати нормальної роботи від мільйонів урядовців і навіть муніципальних чиновників, від усіх інших служивих людей, джерелом прибутків яких є державний бюджет. Але якщо звернутися до Конституції, то там немає навіть натяку на те, що Кабмін має право чогось вимагати (крім дотримання законодавства) від громадян, експертів, ЗМІ, а тим більше від опозиції. Навіть і меморандум української влади з МВФ, який не підлягає ратифікації Верховною Радою і, отже, не має законної сили, до виконання і шанування громадянами зовсім не обов’язковий. Отже, сама по собі форма звернення до народу (конкретного адресата в ньому не вказано) дає змогу ставити питання про правове неуцтво і, отже, належну сатисфакцію.
Втім, сутність самої заяви можна зрозуміти. Більше того, громадянам бажано прислухатися до стогонів та обіцянок уряду. Так, у заяві наголошується, що здобуття нового кредиту МВФ важливе для України, оскільки «надасть можливість відновити фінансову систему, забезпечить стабільність курсу гривні, підвищить інвестиційну привабливість країни, поверне довіру з боку міжнародного співтовариства, що в результаті призведе до зростання рівня життя українського народу». Автори доводять, що нинішні непопулярні заходи стали неминучими тому, що їх застосовував попередній уряд на чолі з Юлією Тимошенко, який «купував російський газ за 330 доларів, а продавав, «залицяючись» до населення перед виборами, за 50». «Покриваючи різницю позиченими грошима, вона (Тимошенко) фактично сплатила за свої вибори за рахунок позик МВФ. Таким чином, як наголошується в заяві, Тимошенко, прагнучи до влади за будь-яку ціну, вгнала Україну та кожного з нас, у тому числі й ще ненароджених українців, у колосальні борги». Із грудня 2007-го до лютого 2010 року державний борг зріс більш як утричі й досягнув 316 млрд. грн. «Необѓрунтована ціна на газ призвела до перекосів в економіці та обернулася реальною проблемою для державного і родинних бюджетів, — ідеться в заяві. — Але оскільки весь час жити в борг неможливо, виникла потреба відповідно до законів ринкової економіки змінювати ціну (на газ. — Авт.) для населення, підвищуючи її на 50%. Іншої дороги зберегти економічну незалежність України, стабілізувати фінансову ситуацію, зменшити розмір державного боргу, припинити руйнування вітчизняної нафтогазової галузі та системи житлово-комунального господарства просто не існує».
Але хто сказав нашому урядові, що боргове ралі, як і ралі внутрішніх газових цін, — це безперечна альтернатива. А чому б кому-небудь із Кабміну не побувати, наприклад, у найближчому супермаркеті й не дослідити, почому там продають звичайну воду в суліях, вітчизняну та імпортну. Виявляється, в неї теж різна ціна. І більшість наших громадян у спеку віддають перевагу рідному продуктові, який, природно, вдвічі або втричі дешевший. Ось би й його прирівняти з імпортним. Адже логіка така сама, як із газом. І яким був би ефект! Як піднеслася б наша нафтогазова галузь, яка також видобуває зі своїх свердловин чимало води! Абсурд?
Але коли такий фокус проходить із газом, то чому його не виконати і з водою? А ви кажете: немає альтернативи підпорядкуванню диктатові МВФ.
Вона є. Днями народний депутат (Партія регіонів) і глава найбільшого в Україні профспілкового об’єднання Василь Хара повідомив, що «Президент сам особисто категорично проти цього (виконання вимоги МВФ щодо підвищення пенсійного віку. — Авт.). Він розуміє, що рано чи пізно до цього питання потрібно повертатися... За нинішніх умов, нинішнього рівня життя цього робити не можна, і я переконаний, що ми не виконаємо цього пункту угоди», — зазначив профспілковий функціонер. За його словами, відповідного зобов’язання не можна було уникнути під час підписання меморандуму з МВФ, оскільки це була категорична позиція фонду. «І в минулому, і в попередньому меморандумі були аналогічні вимоги, — продовжував Хара, — і їх не було виконано. Я гадаю, що з таким самим успіхом не буде виконано й цієї частини зобов’язання. Але не можна було його звідти прибрати, бо це була категорична вимога Міжнародного валютного фонду для того, щоб ці гроші пішли в дію». Народний депутат має сумнів, що МВФ припинить співпрацю з Україною в разі її відмови виконувати умови меморандуму. «Зобов’язання взято, і навіть дуже неприємні для Президента і для Кабінету Міністрів. Перший транш пішов, почалася співпраця, і, я думаю, що тепер Міжнародний валютний фонд навряд чи відмовиться від подальшого співробітництва», — сказав Хара.
Інший підхід в українських комуністів. Їхній лідер Петро Симоненко пропонує провести в країні референдум про подальшу співпрацю з Фондом. Позиція лівих сил зрозуміла: вона дає можливість зберегти своїх виборців.
Дивує безстрашність «твердого емвеефівця», «сильного українця» та економічного віце-прем’єра Сергія Тігіпка, який ні з Харою, ні з колишнім однопартійцем Симоненком не згоден. Він абсолютно не боїться відповідальності за непопулярні реформи. За його словами, виконати вимоги Фонду стосовно реформування пенсійної системи в Україні потрібно для того, щоб уникнути банкрутства держави. Тігіпко сподівається, що його почують за океаном, і запевняє, що Україна виконає всі зобов’язання перед Міжнародним валютним фондом, попри заяви окремих політиків. І тут із віце-прем’єром не посперечаєшся: держава має дотримуватися своїх зобов’язань. Але питання лише в тому, кого вона повинна вважати своїм головним і щонайпершим кредитором: громадян, багато хто з яких не доживає до пенсії, чи міжнародних фінансистів?..
Тим часом Україна стає найбільшим позичальником МВФ — другою країною в світі (після Румунії) за цим показником. За даними МВФ, на нашу частку на початок серпня припадав приблизно кожен п’ятий долар заборгованості всіх країн перед Фондом за стандартними кредитними програмами. А нещодавно затверджений кредит stand by для України є четвертим за величиною серед аналогічних програм, поступаючись лише Греції, Румунії та Угорщині. Якщо гроші за цією програмою буде виділено повністю і своєчасно, то 2013 рік стане піковим щодо виплат на адресу МВФ (6,3 млрд.дол.). За розрахунками експертів МВФ, у цілому на обслуговування зовнішнього боргу 2013 року Україна повинна буде спрямувати до 21,3% ВВП і 41,3% експорту товарів та послуг. Не слабко!
