Нас непокоїть завжди те, чого ми не можемо передбачити, проконтролювати, спрогнозувати. У невеликій кількості це додає життю азарту, у великих — стає причиною хронічних стресів і неврозів. Картина бачення українцями майбутнього нині цікавить багатьох, хоча не вивчалася ще жодного разу. Тому тим більш цікавими будуть результати Всеукраїнського соціологічного дослідження «Яким ви бачите своє майбутнє?», котре невдовзі проведуть експерти Київського міжнародного інституту соціології (КМІС). Обіцяють навіть зробити «карту майбутнього українців».
— Тема майбутнього — це тема великої наукової конференції, — вважає соціолог Євген Головаха. — Коли ми переходимо від однієї соціально-економічної формації до іншої, причому без програм, планувань на майбутнє, прогнозів, такий великий корабель, як суспільство, зазнає різких поворотів. Звісно, всі ці зміни впливають на кожного з нас. За даними Інституту соціології НАН України, найгірше почувалися наші громадяни у 1998 році: тоді на запитання: «Як ви вважаєте, чи налагодиться в найближчий рік життя?» заперечливо відповідали аж 70%.
Нині так говорять 43%, і ми спостерігаємо тенденцію до покращення.
На думку фахівців, у великій мірі причина такої зміни установки у тому, що все більше українців беруть на себе відповідальність за власне життя: якщо у 1994 році лише 4% респондентів вважали, що побудова власного майбутнього залежить лише від них самих, то тепер ця цифра зросла до 11%.
Психологи вважають, що це спричинилося тим, що українці нарешті почали планувати свої майбутнє, а не жити за принципом «буде день і буде їжа».
— Ми, українці, належимо до аграрної культури, представникам якої планувати свої життя не було прийнято, — вважає психолог, генеральний директор тренінгового центру «Тім Трейнінг Україна» Ігор Новосельський — Нашим предкам особливо нічого було планувати, тому що їхнє майбутнє, яке залежало від зібраного урожаю, було під владою зовнішніх чинників — природи, погоди, кліматичних умов. Нині ж ситуація помітно змінюється, тому що життя диктує свої умови, які просто необхідно приймати.
Фахівці наголошують: планувати майбутнє, хай і на недалеку перспективу — потрібно, і додають: нині не уявляють свого завтрашнього дня (хай і схематично) лише найнещасніші люди: бомжі, діти, які живуть на вулиці, алкоголіки. А здоровій людині завжди потрібна перспектива. Це доводять успішні люди творчих професій, за словами яких в їхньому житті нічого б не відбулося, якби, власне, не планування певних кроків наперед.
— Кожен вечір я складаю план на завтрашній день, тому що мій неспокійний характер не дасть мені заснути, коли я цього не зроблю, — поділилася досвідом художниця Євгенія Гапчинська. — Я постійно думаю про те, чим займатимуся завтра, що завтра в моєму житті відбуватиметься. Навіть сам страх за майбутнє моєї сім'ї — страх жити в бідності — змусив мене працювати і складати детальні плани на кожен день й остерігатися помилок.
Рецептів успішного планування багато, але люди, які досягли його в Україні, зокрема, режисер, заслужений діяч мистецтв Василь Вовкун переконаний, що є принципи планування майбутнього, спільні для всіх. Це спілкування з людьми, чітке усвідомлення мети, якої ти хочеш досягти (її необхідно розбити на кілька цілей), прийняття виважених самостійних рішень, упевнені дії і — чи не найважливіше — доведення розпочатого до кінця. Найголовніше, на чому наголошують експерти — це відповідальність за прийняті рішення і можливі результати.
— Те, що у нас збільшилася кількість людей, які покладаються лише на власні сили — добре. Це говорить, що ми зробили крок до капіталістичного, хай і жорсткого, життя. — вважає Євген Головаха. — Але нам, соціологам й представникам інших професій, слід над цим питанням добре попрацювати і подумати: якщо людина каже, що в її житті все залежить лише від неї, вона може не зважати ні на кого і перегризти комусь горло, щоб стати на ноги. Тому й тут повинна бути межа... А позитив у тому, що наші громадяни поступово позбавляються патерналізму і розуміють, що не варто «очікувати милості від природи». На щастя, багато українців уже розуміють, що держава не повинна все давати, а що завдання держави — створити такі умови для життя людей, щоб вони могли сміливіше планувати своє майбутнє. Державна підтримка дала б можливість багатьом відкривати свій бізнес, брати довгострокові кредити, вчитися. Тобто добре, що людина усвідомлює, що її життя залежить від неї самої, але за цим має бути підтримка її ідей, таланту на рівні держави.
Проте, за даними Інституту соціології НАН України, віра українців у владу продовжує зменшуватися. Зрештою, показники довіри до влади ще з початку 90-х років завжди були мізерними: експерти зауважили, що лише після помаранчевої революції довіра до влади тимчасово виросла. Про причини й говорити не треба... Виходить, що нам нічого не залишається, як планувати своє життя і досягати мети не завдяки державі, а наперекір їй. Саме досягати, а не добиватися. Бо, на думку письменниці Ірен Роздобудько, добиватися — це пробивати стіну, яка згодом на тебе ж і впаде...
