Те, що після своєї відставки з посади прем’єр-міністра Віктор Ющенко був приречений на розмови про створення чогось політичного, сумнівів не викликало одразу. Після першого раунду боротьби за очолення себе ні з ким поки офіційно не пов’язаним високорейтинговим політиком, в яку вступив ряд правих партій, стало ясно, що «просто так» Ющенко нікому не віддасть. Настав другий етап загравання із популярним українцем, тепер вже з боку ініціаторів утворення великих і малих блоків, широких і не дуже коаліцій. Перш ніж розглядати перспективи запропонованих політичних новоутворень повернемось до самого Ющенка, рейтинг якого, якщо вірити вітчизняним соціологам, є найбільшим серед українських політичних персонажів.
Популярним Ющенка зробила не стільки його діяльність, а якраз навпаки — відсутність такої. Навіть побіжний аналіз показує, що все, що пов’язують з іменем Ющенка, робив не він, а інші люди, більш чи менш відомі. Така позиція дозволяла залишатись незаплямованим в разі невдач і одержувати славу у разі успіхів. Справді — ніхто ж не тягне за язика говорити, що це не я, шановні колеги, зробив, а інші, я тільки посаду займав. Навіть нездатність екс-прем’єра утримуватись від похвилинного повторення словосполучення «я переконаний», теж грає на його імідж, доводячи саме переконаність людини, а не його невміння будувати речення.
Дивовижна здатність отримувати плюси, постійно утримуючись від найменших рухів, зробила Віктора Ющенка напередодні виборчої кампанії найдорожчим надбанням для кожної політичної сили, що прагне здобути максимум у березні 2002 року. Треба зовсім не поважати Віктора Андрійовича, щоб запідозрити його в тому, що він сам цього не розуміє. Зрозуміло, висловлюватись у найближчі місяці «надії нації» явно протипоказано. Тобто говорити можна, але дуже коротко і нечасто, аби потім ці слова можна було витлумачити належним чином. Давній рецепт — мовчати, аби сподобатись — підходить у цьому випадку на сто відсотків. І чим довше мовчатиме Ющенко, чим довше він не займатиме жодних посад і не очолюватиме жодних структур, тим довше його рейтинг політичного діяча надійно випереджатиме рейтинг усіх інших бажаючих бути повноправними власниками подібного статусу. Втім, у цій технології є новації. Після відставки багато хто з аналітиків і практиків вітчизняної політики зауважував, що немає механізмів підтримки рейтингу Ющенка, оскільки в його руках вже немає такого потужного PR-засобу як уряд. Схоже, вихід знайдено: через симпатизуючі (з різних причин) ЗМІ постійне анонсування варіантів політичного майбутнього екс-прем’єра.
Мовчазний «майбутній лідер» буквально провокує політично активні прошарки населення на всіляко можливі медитації навколо свого імені. Кількість прогнозованих варіантів передвиборного блоку чи коаліції, які підказуються екс- прем’єру з різних боків, здатна збити з пантелику не один інститут політології. Плутатись у павутинні розкладів і рейтингів без ризику остаточно втратити орієнтири до снаги лише тим, хто ці рейтинги складає. Реально ж все виглядає значно простіше — учасники майбутніх виборів ділитимуться на дві частини. Перші гратимуть на партійних вивісках та ідеології, другі — на іменах. Бажання зробити суміш із двох вищеназваних підходів рано чи пізно приведе до вихідної позиції. Тому пропонована нині «широка коаліція під Ющенка» може розглядатися лише як проба впевненості у власних силах для тих, хто розглядається як її потенційний учасник.
Не можна не згадати, що ідея такої коаліції блукала коридорами влади ще задовго до того, як Ющенка відпустили у самостійне політичне плавання. Втіленню задуму в життя вже на початковому етапі зашкодила відсутність зрозумілої ідеології, яка могла б об’єднати учасників такої коаліції. Гіпотетично їх мали б об’єднувати несприйняття комунізму, відданість незалежній державі, демократії та ринковій економіці. Якщо в тій же Польщі подібного підгрунтя було свого часу цілком досить для перемоги широкої демократичної коаліції, то нашого виборця вищеназвані цінності навряд чи можуть масово збудити. Нашим центристам та антикомуністам потрібні інші виборчі технології, які діють виключно в індивідуальному і конфіденційному режимі. Ось і думають наші праві та правоцентристи — ризикувати окремо чи ризикувати разом. Ризик є в кожному із варіантів, оскільки повного єднання проти «комуністичної загрози» зразка листопада 1999 року очікувати не доводиться.
Спокуса заховатися за «рейтингом Ющенка» є занадто привабливою для політичних ліліпутів, яким прохідні чотири відсотки не світять ні за яких умов. Якщо ж врахувати, що окремі політичні ліліпути зовсім не є ліліпутами фінансовими, то передвиборча інвестиція «під Ющенка» виглядає абсолютно безпрограшною. Складніше із володарями розкручених партійних брендів. Є ризик розчинити здобуте роками праці у каламутному коктейлі широкої коаліції чи блоку і отримати в залишку набагато менше того, з чим прийшли. Тому вже зараз участь у проющенківському блоці найсильніших політичних гравців реально не проглядається. Бо, на відміну від Ющенка, який може без ризику втратити рейтинг благополучно мовчати аж до 31 березня наступного року, партіям слід буде щось говорити своїм традиційним виборцям. І це «щось» може виборців не переконати.
Саме тому вже тепер лунають перші заяви, які мають не стільки переконати, скільки перевірити реакцію. Ще зовсім недавно Ющенко заявляв, що піде на вибори в мажоритарному окрузі, тепер же прозвучала протилежна заява — екс-прем’єр готується особисто очолити передвиборчий список власного блоку. Враховуючи ту легкість, з якою була забута «мажоритарна» заява, слід розуміти, що майбутній лідер майбутнього блоку почав розуміти правила гри. Позиція Романа Безсмертного, Івана Плюща, нове місце роботи Юрія Єханурова можуть свідчити й про інші правила. Блок «під Ющенка» має створити противагу «олігархам» — на перший погляд. А на другий — вже зараз у майбутній парламент закладається «міна» у вигляді нестійкої ситуативної більшості. Чи розуміють фани екс- прем’єра цю гру? Що буде з майбутнім «блоком Ющенка», чи буде цей блок взагалі — над цими питаннями слід тепер ламати голову не стільки на Банковій, скільки тим, хто будував і продовжує будувати амбіційні плани на чергові парламентські вибори.
