Так і не розпочався вчора у Львові заключний шестиденний тренувальний цикл. Хоча за умови фінансових негараздів у Держспорткомітеті, басейн "Динамо" став практично єдиним притулком. Добре, що трохи раніше вдалося провести тут збір перед турніром в голландському місті Бреда. Адже перший заступник голови Львівської облради цього товариства, сам у минулому класний ватерполіст, Вадим Мартинчик узяв зі збірної символічну плату за оренду.
На жаль, сам турнір радощів не приніс. Єдиний достойний матч (4:5 проти греків) був затьмарений відчутними програшами господарям - 4:11 та збірній Німеччини - 3:11. Симптоматично, що саме голландці - наші майбутні суперники в підгрупі "Євро-97" - посіли перше місце. А команда України - останнє. Не хотілося б проводити аналогій, адже замкнули ми таблицю й на Олімпіаді-96 (правда, при дванадцяти учасниках). Та що поробиш, нинішня криза в збірній, на думку більшості експертів, є прямим відгоміном торішньої невдачі в Атланті.
Ніхто не заперечує пріоритетів головного тренера при визначенні складу на той чи інший відповідальний турнір. Однак, нині маємо повну "розібраність" команди, в якій, здавалося б, намічався гармонійний сплав досвіду і молодості. Більше того, ряд "легіонерів" - Олександр Потульницький, Вадим Скуратов, Олександр Тишківський, Олексій Єгоров - висунули альтернативою свого виступу в Севільї складання повноважень заслуженим тренером України, севастопольцем Юрієм Дрозіним на чолі збірної. Перші троє відмовилися поїхати і до Голландії, а воротар Єгоров прийняв аналогічне рішення днями. Дуже не багато шансів на те, що зіграє "на Європі" досвідчений киянин Андрій Коваленко.
Юрій Миколайович, у свою чергу заявив, що відступати не буде. Цю позицію, схоже, повністю розділяє держтренер з водного поло Валерій Панков. Варто згадати, що завоювавши півтора роки тому олімпійську ліцензію, наша збірна явно потребувала "свіжої крові". Претендентів на виступ у Атланті намічалося десь на три-чотири більше, ніж заявочних місць. Нині в ходу теза: "Дрозін надто довірився своїм підопічним зі СК "Севастополь", а вони - Віталій Хальчицький, Ігор Горбач, Анатолій Солодун, Олег Владимиров, як і маріуполець В'ячеслав Костанда - надій не виправдали".
Безумовно, зводити все до львівсько-кримського протистояння було б не конструктивним. Однак, сьогодні й Потульницький, й Скуратов твердять, що ігнорування Тишківського "перед Атлантою" - то типовий метод Юрія Дрозіна, який коштував надто дорого всій збірній і різко погіршив стосунки "гравець-тренер". Севастопольцям, мовляв, дозволялося, як старим служакам на флоті, більше від інших, хоча саме вони, мовляв, не зберегли доброї ігрової форми. Водночас наші "іноземці" наголошують, на абсолютній відсутності якихось грошових ультиматумів.
Повірити в це більш аніж легко, знаючи, що збірна в тому ж таки Львові мешкала далеко не в "хілтонських" апартаментах готелю "Трудові резерви". А якщо й можна заробити грою у водне поло, то в Італії, Словаччині, Хорватії тощо. Хоча, наші провідні майстри цінують можливість виступу за збірну. Зрештою, це є завжди прекрасною рекламою й державі, й кожному окремому гравцеві (щодо кон'юнктури ватерпольного ринку). Але в даному випадку необхідно говорити і про моральне право конкретного ватерполіста захищати кольори збірної. За останній час збірна втратила кількох обдарованих виконавців - Дмитра Стратана (переїхав до Росії), Олександра Осадчука... Та й спробуйте тепер повернути ображеного Тишківського, якщо при бажанні він може сподіватися угорського громадянства, пам'ятаючи, як став словаком вихідець з попереднього покоління львівського "Динамо" Тарас Глушко.
Вже згаданий Вадим Мартинчик, на наше запитання, чи не потягне динамівське відомство (а в ньому ж, не забуваймо, є й прогресуюча київська команда!) ватерпольну ковдру на себе, якщо федерація з цього виду спорту (президент - Йосип Земцов) дослухається критики, відповів так:
- Якщо ви маєте на увазі завелику кількість прізвищ львів'ян, то не варто дивуватися. В нас давно налагоджено струнку систему "юнацька спортшкола №3 - Училище фізкультури - команда майстрів". Вона дала плоди ще за часів таких грандів, як Микола Смирнов, Павло Прокопчук, Віктор Берендюга, Вадим Рождественський, Сергій Харін, Юрій Сидорович та інші. Ми далекі від думки, що сьогодні Дмитро Іришичев або його тезко Лавришинець - вартий якихось двох інших виконавців. Але, погодьтеся, мати лише двох з когорти львівських вихованців в національній команді - парадокс. Якщо Скуратов, перебуваючи за сімейними обставинами в Москві, телефонує і каже, що готовий прибути за викликом, то... Знаєте, ми ще в травні на робочій нараді в Києві вимагали тільки одного - колегіального затвердження "збірників". Та ба, ні колишній Мінмолодьспорт, ні виконком федерації реальних висновків не зробили. Львів ставив і ставить спільні інтереси на перше місце.
...Сьогодні Юрію Дрозіну не позаздриш. Залишаючись практично без півзахисту, дуже важко розраховувати навіть просто на збереженння прописки у вищому європейському ешелоні. Ні, він не боїться відповідальності. А згадуючи переддень Атланти, каже що мав підстави надати перевагу голкіперу Владимирову перед киянином Ігорем Бєлофастовим. І вбачає відсутність повнокровних контрактних засад головною причиною лихоманки в команді. Проте кадри є, починаючи з нового голкіпера Дениса Волончука з клубу "Азов" і завершуючи малодосвідченими польовими гравцями. Все це так, але нам здається, що хтось в українському спорті мусить гасити непотрібні амбіції, коли йдеться про загальний престиж.
Львів
