У Києві «зникає» сміття. І це не жарт. З 3,6 мільйонів тонн відходів, вироблених минулого року столицею, на полігони потрапило лише 1,2 мільйона. Ще 600-ма тисячами зайнявся сміттєспалювальний завод «Енергія». Решта ж, напевно, валяється в паркових зонах і лісопосадках. Таким шокуючим фактом поділився вчора на парламентських слуханнях глава Жилкомунгоспу Олексій Кучеренко. Щоправда, як завжди, в «камерній обстановці» — соціальні проблеми непопулярні у парламентаріїв. Співпереживали ситуації, що нині склалася в Україні з відходами, не більш як сотня депутатів.
У той же час країна, без перебільшення, утопає у відходах. Загалом їх у нас накопичилося до 30 мільярдів тонн. І якщо, скажімо, у країнах ЄС на тисячу доларів ВВП припадає 32 кг різного сміття, то в Україні — всі 15 тисяч. Страшно сказати: 160 тисяч гектарів родючої землі (4% території країни) «окуповані» звалищами й териконами. Якщо розділити всі ці дані на нинішні, згідно з переписом населення, 47 мільйонів, отримаємо приголомшуючий результат: у кожного українця по 500 тонн сміття. «Розгребти завали» найближчим часом навряд чи вдасться. Хоча б тому, що правильне й безпечне поводження з відходами неможливе без потужного сучасного обладнання. Сьогодні ж 88% відходів — на совісті гірничо-металургійної промисловості. Не є таємницею, що зношеність її основних фондів у деяких випадках сягає 80%, а тому недивно, що «найбруднішими» сьогодні вважаються Донецька, Дніпропетровська та Луганська області.
Крім «свого» сміття в Україні є ще й «імпорт». Наприклад, за даними Мінекології, на підставі договорів із угорською компанією «Elltex» (Дебрецен) приватне підприємство «Озон» ввезло на територію країни чотири тисячі тонн промислових відходів. Під виглядом буцімто сировини для гумової промисловості. Ще близько трьох тисяч тонн гудронних залишків додала компанія «Осма-Ойл» (Львівська область). Спеціально створена Президентом міжвідомча комісія покликана розібратися з цими інцидентами. Але не факт, що подібного більше не станеться. Як учора зізнався в. о. міністра екології Павло Ігнатенко, сьогодні всі дані про поховання твердих побутових відходів і пестицидів — дуже приблизні. Умовно кажучи, інформація від бабусі-очевидиці набагато цінніша, ніж дані офіційної статистики. Але навіть якщо спиратися на неї, то для знищення лише пестицидів знадобиться щонайменше 50 млн. євро. «Бюджет не потягне, — констатував П. Ігнатенко. — Треба залучати фонди й бізнес».
До речі, тема «як залучити підприємців» стала лейтмотивом вчорашнього дня уряду. Дійсно, на Заході за право працювати з відходами точиться жорстка боротьба. Адже там утилізація й переробка сміття стала окремою й дуже рентабельною галуззю економіки. Наприклад, у Німеччині її річний обіг становить понад 70 млрд. євро, і з відходами працює близько 300 тисяч платників податків. В Україні ж поки тільки чекають інвесторів. Міськадміністрації, незважаючи на поради Житлокомунгоспу, навіть не намагаються провести тендери на вивіз сміття або його утилізацію. Немає бажаючих брати участь у конкурсі. Але якщо в західних країнах, щоб стимулювати цей бізнес, запровадили податкові пільги, то у нас вони були з успіхом скасовані. Як стверджує глава екологічного комітету ВР Геннадій Руденко, при необхідних для «сміттєвого» бізнесу капіталовкладеннях, ПДВ разом із прибутковим податком просто виключає рентабельність. Достатньо згадати досвід житомирських підприємців. Поклавши на себе функції вивозу сміття, вони незабаром оголосили себе банкрутом. Ще сумніше закінчилася ця історія для місцевих жителів: цілий тиждень навіть центральні вулиці Житомира «прикрашали» купи відходів. На думку Г. Руденка, варіантів виходу з кризи може бути безліч: і компенсація державою кредитів під інвестиційну діяльність, і пільгові позики, і податкові поступки. Найголовніше сьогодні — це створити конкуренцію. Тільки тоді, переконаний глава комітету, можна говорити про якість і відповідальність.
Нині ж в Україні працює всього два сміттєпереробних заводи. Зрозуміло, що з покладеними на них зобов’язаннями вони не справляються. І в результаті лише 10—15% відходів мають шанси отримати «друге життя» — перетворитися на сировину для кольорової металургії та хімічної промисловості. За приблизними оцінками, не сортуючи й не переробляючи відходів, Україна щороку втрачає до 550 тисяч тонн текстилю, 660 тонн полімерів, 700 тисяч тонн скла. Не кажучи вже про те, що біогаз, який утворюється на звалищах, давно використовують у Європі як джерело тепла й електроенергії. У нас же звалища — в катастрофічному стані. Наприклад, у невеличкому селищі Пироговому, де міститься основний полігон столиці, постійно спалахують епідемії. Причина лікарям очевидна: під впливом опадів продукти розпаду похованих тут відходів перетворилися на так званий фільтрат, який сконцентрував у собі всі можливі токсини. А буває, що в спекотну пору звалища горять. Тоді жителі сусідніх будинків отримують подвійну, а часом і потрійну дозу канцерогенів. Як правило, все це стосується несанкціонованих звалищ, адже вони також виникають не випадково. За словами Олексія Кучеренка, тарифи на вивіз сміття не переглядалися років 5-6. Ціни на бензин і зарплати зросли, а один вивезений кубометр відходів продовжує оцінюватися в 11 гривень. Щоб доставити сміття на санкціоноване звалище, перевізникові доведеться заплатити 24 гривні. А за те, що він залишив його за рогом, — 86 гривень штрафу. Його, звісно, вдається стягнути далеко не завжди. От і виникає закономірне питання: що простіше й дешевше?
Словом, нині в Україні готові передати бізнесу практично все. За словами П. Ігнатенка, функцією міністерства може залишитися хіба що роз’яснювальна робота серед населення — пропаганда сортування сміття. Що ж до решти: чим далі держава — тим краще. Найближчим часом, як планується, Мінекології визначить об’єкти, які можуть отримати статус «технічних родовищ». І за результатами тендерів будуть оголошені нові їхні власники. Крім того, міністерство готове здешевлювати кредити для підприємців. На пафосну думку в. о. міністра, грамотна політика утилізації відходів може, без перебільшення, «підняти» економіку країни.
