Президентові Фонду «Майбутнє» Борису Давидовичу Литваку, серед чеснот, відпущених йому сповна, притаманна завзятість. І, всупереч усталеному словосполученню, він уміє знаходити їй краще застосування. Його ініціативою, його енергією був створений і ось уже дванадцять років працює і розвивається унікальний для України лікувальний заклад — Одеський дитячий реабілітаційний центр. Це єдиний подібний лікувальний заклад. Будівлю споруджено з урахуванням проблем маленьких підопічних Центру: пандуси, ліфти, спеціально обладнані туалети, світлі лікарсько-діагностичні кабінети, зали ЛФК. Багато зелені, квітів, величезний акваріум з екзотичними рибками, зручні стільці в коридорах. Чудовий медичний персонал — від сестри у реєстратурі до головного лікаря. Всі не лише високопрофесійні, але, що не менш важливо, щиро доброзичливі та милосердні в найвищому значенні цього слова.
Центром створені унікальні медичні технології, наукові розробки лікарів Центру отримали міжнародне визнання на зарубіжних консиліумах, захищені докторські дисертації, видано книгу наукових робіт. Використовуються всі можливості для реабілітації дітей із ДЦП — від «костюмів космонавтів», у яких діти роками лежать непорушно, до іпо- дельфінотерапії й участі в театральних постановках на верхньому поверсі Центру, де знаходиться невелика, проте дуже комфортна театральна зала.
Багато уваги приділяється батькам дітей. Із ними, за спеціально розробленою програмою, займаються психотерапевти, причому обстановка занять така, що, скоріш, нагадує клуб за інтересами, ніж холодну медичну програму. Втім, у Центрі немає і не повинно бути нічого такого, що робилося б із холодним серцем. Тому він розростається новими видами лікування та спеціально збудованим комп’ютерним центром, де на різних поверхах отримують професію діти від шести до шістнадцяти років. І все — від діагностики до школи прикладних мистецтв, від іпотерапії до навчання роботі з комп’ютером і користування інтернетом — абсолютно безкоштовно. Центр живе і розвивається, при цьому виплачує заробітну плату персоналу виключно на доброчинні пожертви. Одеський дитячий реабілітаційний центр — єдиний подібний центр на території України і, скоріш за все, — єдиний у світі.
Слава Будинку з янголом давно перетнула межі Одеси й кордони України. Сюди за допомогою приїжджають із Молдови, Росії та багатьох інших країн. Тому вже давно назріла потреба в готелі при Центрі для того, щоб курс реабілітації був якомога повноціннішим. Люди, не зовсім багаті, а найчастіше — зовсім бідні, приїжджають до Одеси, аби допомогти своїм дітям. У Будинку з янголом вони знаходять усе, що їм може надати чисте безкорисливе милосердя і найвищий рівень сучасної медицини, але за стінами Центра починається звичайний жах повсякденності. Треба десь зупинитися, а готелі та винаймані квартири в місті коштують недешево. Найдоступніше житло — десь на околиці, звідки до центру міста (вул. Пушкінська), де стоїть Будинок із янголом, треба діставатися «на перекладних» із дитиною, а тут і захитує, і духота, й тіснота, і дощ, і ожеледь. Покинути стіни реабілітаційного Центру — приблизно як перейти з раю до пекла, не найкраще випробування для понівеченої психіки дітей і дорослих. Ефекту від допомоги й лікування легко потьмяніти і знизитися від таких переміщень.
Але як створити такий притулок, так ще й у центрі міста, де все на вагу золота, а кожна друга будівля — пам’ятка архітектури? Щоправда, прийшов такий час, коли під знаменом реставрації та реконструкції ці пам’ятки архітектури знищують гірше, ніж гітлерівська авіація під час Другої світової війни. Натомість будують практичні й необхідні будівлі — висотки з елітним житлом і бізнес-центри. А тут — безкоштовний, такий, що не приносить жодного прибутку, готель для дітей з обмеженими можливостями та їхніх нещасних мам! Можна було б, звісно, піти шляхом найменшого опору — знайти спонсора, який оплачував би винаймані квартири, збудувати готель десь на околиці, забезпечити постійне транспортне сполучення, битися чолом об Обласну державну адміністрацію тощо. Адже йдеться про дітей з обмеженими можливостями. Може хтось і не розуміє, що для них простий переїзд у автобусі — тортури. Та і спонсори — також люди, сьогодні у них вдалий бізнес, завтра — ні, сьогодні вони готові оплачувати транспорт, а завтра — не в змозі. Краще, зручніше, логічніше спорудити будинок для проживання дітей поряд із Центром допомоги.
Напевно, ніхто, крім Бориса Давидовича та його секретаря-референта Вероніки Ібрагімової, не знає, які гори довелося перевернути, аби домогтися дозволу на будівництво. Говорить Борис Давидович Литвак: «Це рідкісний випадок, коли дійшли згоди й надали потужну підтримку влада і бізнес — мер Одеси Е. І. Гурвіц і підприємець Л. М. Климов. Мер міста та міська рада, на відміну від персонажів попередньої каденції, пішли нам назустріч». У цій ситуації у підрядчика з’явився сенс для будівництва. На створення готелю витрачено вдвічі більше грошей, аніж передбачено кошторисом, проте він вибудуваний саме так, як передбачалося. Фонду «Майбутнє» не довелося витратити на будівництво жодної копійки. Самовідданість і вірність справі милосердя Бориса Литвака стали фундаментом нової, небаченої досі в Одесі споруди. Лише будівники бачать фундамент, решта бачать лише результат.
Будівниками був збережений, із застосуванням нових технологій, будинок на Великій Арнаутській, 35, де збудовано готель. Наприкінці позаминулого та на початку минулого сторіччя в ньому розташовувалася єшива Єгошуа Равницького — місце навчання єврейських традицій і молитов. Імена багатьох славних одеситів, котрі отримали світове ім’я, пов’язані з цією будівлею. Пані з ізраїльської делегації якось сказала: «Всі наші вулиці вчилися у вашій одеській єшиві». Бялик, Клаузнер, Черняховський, Жаботинський, Дізенгоф бували в цьому приміщенні. Про них і їхні прекрасні діла написано багато хороших книжок, томи й томи, полиці бібліотек. Начальники будівництва С. В. Казмирук, Л. І. Борисенко, архітектори, інженери, будівники врятували цю будівлю. У ній не буде єшиви, що слугує справі освіти, зате будуть басейни, які слугують справі милосердя, один — звичайний для «плескання з протитечією», другий — для витягування кінцівок. Такі басейни існують у місті, але для дуже багатих людей, у готелі ж вони — для найобділеніших.
Дев’ять поверхів готелю не придушують малоповерхової забудови Одеси. Просте і геніальне інженерне рішення — багатоповерхова будівля у ста метрах від Будинку з янголом, захована в центрі класичного одеського прямокутника, що творить прямі та стрункі квартали міста. Їдальня знаходиться на першому поверсі, під проживання віддано поверхи з другого по восьмий. Номери в готелі здвоєні, розраховані на двох дітей і двох матерів. Ванна кімната з усіма зручностями у здвоєному номері — звичайно, а також холодильник і телевізор. Дах будівлі — місце для фізичних вправ і прогулянок, тут можна подихати свіжим повітрям і помилуватися морем. Найбільш передовою є сьогодні Монтессорі-терапія — їй відведений один із поверхів комфортного готелю. А оточує готель парк із маленькими атракціонами та несподіванками, любими серцю дітей, однак абсолютно безпечними для дітей з обмеженими можливостями.
На території готелю також стоїть каплиця, яка виникла не просто так. Вона присвячена пам’яті Фекли — російської жінки, сенсом життя якої було милосердя. Кожен може зайти до каплиці й проказати свою молитву перед вівтарем, який буквально витканий руками вдячної пам’яті. «Для людей інших віросповідань, — говорить Борис Давидович, — також немає жодних перешкод. Синагога і мусульманський центр — за два квартали. Проте основну частину наших пацієнтів складають православні. Каплиця на пам’ять Фекли, каплиця святої Фекли — для них». Для них — і всі нагороди, яких вдостоєно Бориса Литвака. Герой України, кавалер ордена Святого Володимира, кавалер багатьох вітчизняних і міжнародних нагород. Борис Давидович вважає, що заслужив їх не він, а заслужили їх люди, які його виховали, вчили, стали його соратниками.
