Уже трохи пригасли під попелом часу гіркі спомини про листопадову водну катастрофу 1998 року, про збунтовані ріки й загиблих людей. Різноманітні комісії в своїх висновках замаскували людські злочини вдалим словосполученням «антропогенний фактор», за яким власне винуватця — антропоса (людини цебто, якщо перекладати з грецької) і не видно. Навіть у бінокль...
Найбільш об’єктивним щодо оцінок наслідків закарпатської катастрофи став, за чисельними висновками обласних мас-медіа, науковий керівник Міжвідомчої науково-дослідної лабораторії охорони природних екосистем, професор кафедри ботаніки Ужгородського державного університету Василь КОМЕНДАР. Він розповідає:
— В кінці 80-х років перший секретар обкому партії Генріх Бандровський організував нараду, щодо стратегії розвитку нашої області за участю спеціалістів із Москви. Після ділової гри, в якій узяло участь 300 осіб, було прийнято підсумкове рішення: Закарпаття, за всіма параметрами, — справжня Швейцарія, і тому в краї треба розвивати рекреаційну індустрію, сповна використовувати мальовничі ландшафти, наявні 360 мінеральних джерел, досить розвинену санаторно-культурну структуру. Очікувався великий ефект для всього Союзу, якщо ми, на зразок Швейцарії чи Австрії, розробимо цілісну рекреаційну індустрію з будівництвом належної інфраструктури, наповнену місцевим колоритом, народною творчістю.
Недавно я був у Швейцарії. Незаймана чиста країна. Бо ж там 100 років тому припинилися рубки промислового користування. Наприкінці існування радянської влади це і в нас зрозуміли — відбулася реструктуризація лісокомбінатів у дирекції лісів, які мали б займатися охороною і доглядом насаджень, заготівлею дарів природи на науковій основі.
За незалежної України ми теж збиралися проводити рубки в межах розрахункової лісосіки, але колишній голова облдержадміністрації Сергій Устич все перевернув з ніг на голову, домігся: щоб держлісгоспи зайнялись і рубками головного, тобто промислового користування. Бо, бачте, їм не вистачало коштів на вирощування лісу.
Але, попри все, посадки новолісся й рубки догляду взагалі припинилися.
— Чи були раніше аналоги такого «кінця світу», що трапився в 98-му?
— Історія Закарпаття досі не знала таких катастроф.
— Чи були спроби закамуфлювати реальні наслідки повені? Адже, скажімо, нагородження облдержадміністрацією «найбільш об’єктивних журналістів» торкнулося лише тих, хто і не пробував опонувати офіційній точці зору...
— Іноді спеціалісти навіть вищої наукової кваліфікації намагаються пояснити причини катастрофи якимось одним фактором. Так, наприклад, в Ужгороді відбулася колегія управління екобезпеки спільно з засіданням науково-технічних рад Карпатського біосферного заповідника та Синевирського природного національного парку, в якій брали участь спеціалісти — лісівники, екологи, метеорологи. Здивував виступ заступника директора з наукової частини НДІ гірського карпатського лісівництва п. Ткача, котрий прочитав лекцію щодо гідрологічної ролі лісів Карпат, а коли спитали його, яка ж причина торішних листопадових повеней у Закарпатті, то він, не задумуючись, відповів, що на 95% — це кліматичні умови, а ліси тут ні при чому.
Нагадаю, що за часів Радянського Союзу, насамперед, у післявоєнний відбудовчий період, проводилися надмірні безсистемні рубки лісу. Це тривало до 1960 року, тобто до прийняття Закону про охорону природи. Рубки, що перевищують розрахункову лісосіку, проводилися і після прийняття Закону про охорону природи. Ліси поновлювалися — всі місця вирубок потроху засаджувалися. Але для того, щоб вони знову починали виконувати захисну функцію, треба 30 літ. Надмірні рубки та висихання дерев через кислотні дощі розладнали лісові масиви, послабили їх захисні функції. Ці процеси ускладнювалися повсюдним трелюванням зрубаних дерев потужною технікою, що й по сьогоднішній день призводить до інтенсивної ерозії грунтів. Нині реєстр ерозованих земель такий: лісові площі — близько 100 тис. га, слабо- та середньоерозовані землі в сільгоспугіддях — 37 тис. га. Додамо ще й значні порушення екосередовища Закарпаття трубопроводами, довжина яких досягає 2500 км при ширині траси 50 м, а також високовольтними лініями, що помережили масиви лісові й польові.
Обстеження, що ми проводили в Карпатах, показали, що виникнення селеносних потоків викликано, з одного боку, проведенням суцільних рубок, а з іншого — знищенням форпостів гірських лісів, криволісся, а також приполонинських лісів, які в сукупності є приймальником і розподілювачем вологи, що стікає з полонинських пасовиськ. Ці питання грунтовно досліджені і викладені ще 1966 року у монографії «Форпости гірских лісів» і в докторській дисертації. Одним із тяжких наслідків господарювання в лісах Закарпаття є факт «омолодження» місцевих лісів. Так, 1946 року, за даними управління лісового господарства, площа зрілих лісів становила 53% від загальної площі, а сьогодні зрілі й перезрілі деревостої займають площу до 21%. Відомо, що найбільш ефективно захисні функції виконують саме ці категорії лісів.
Попри логіку, держлісгоспи стали займатися й рубками лісу головного користування. В основному застосовувалися суцільні рубки в хвойних і букових лісах. Уперше в історії лісів туди були допущені не фахівці, а звичайні підприємці. На жаль, крім управління екобезпеки, ніхто не займався контролем за посадкою й експлуатацією лісів. Байдужість виявляють і органи місцевої влади, які дозволяють рубати ліс у прирусловій частині річок, потоків. Тривогу викликає ще й такий факт: унаслідок інтенсивного господарювання лісистість Карпат зменшилася майже наполовину і становить у гірській зоні близько 50%. Все це разом, без сумніву, послаблює захисні функції лісів.
Хочу, для прикладу, сказати про сьогоднішній стан лісів у басейні середньої течії річки Біла Тиса, що в околицях селища Богдан Рахівського держлісгоспу. За останні роки шведська фірма провела тут суцільні рубки в хвойних і листяних лісах, трелювання деревини тракторами, а під час листопадових злив за кілька годин сформувався селевий потік, який зніс кілька хат в околицях Рахова.
У 80-х роках я повів боротьбу проти самовільних хижацьких вибіркових рубок у заповідній зоні Карпатського державного заповідника, а якби, не дай Бог, ці рубки в заповідних лісах продовжувалися (а це верхів’я Білої Тиси), то сформувався б селевий потік, з’єднався з тим, що був у середній течії Білої Тиси, й деякі населені пункти і мікрорайони Рахова повеневі води знесли б із поверхні землі.
У Закарпатті є 646 дамб, 245 км захисних берегів, 54 перекачувальні насосні станції. На жаль, ці захисні споруди не були розраховані на руйнівну силу селевих потоків, що формуються в горах під час злив.
Треба зміцнювати землі в прируслових частинах річок за рахунок насадження дерев, чагарників та трав’янистих протиерозійних рослин; найближчим часом слід розробити генеральний план посилення захисних функцій карпатських лісів, бо ніякі штучні дамби, якими б могутніми вони не були, не перешкодять можливим виникненням руйнівних повеней.
Рекреаційні ліси принесуть Закарпаттю удвічі-втричі більше прибутків, аніж експлуатаційні. Тому більшість фахівців сходяться на думці, що необхідно збільшувати площі заповідного фонду лісів шляхом створення національних парків, заповідників.
...А поки що є «заповідники» іншого роду. Приміром, із 27 на 28 травня в телепрограмі «Версія» була телезамальовка Ольги Герасим’юк про варварське знищення колись високопродуктивних карпатських лісів в околицях сіл Руська Мокра та Брустури, що належать Усть-Чорнянському держлісгоспу на Тячівщині. Впродовж останніх років 13 іноземних фірм по-варварськи, застосовуючи сучасну техніку, проводять там концентровані вирубки головного користування, позбавляючи схили гір своїх вартівничих —дерев. Цю відеострічку таємно від місцевих властей переслали на телестудію з території, де відбувається варварське пограбування лісу. Сюди можна потрапити, тільки пройшовши через контроль і шлагбаум. На цій території заборонено проводити фото і відеозйомки. Одному з патріотів- педагогів удалось зробити відеозапис таємно.
Ті, хто керував і дозволяв цю ганебну роботу, усвідомлювали, що вони порушують і державні закони, і закони людської моралі. Таких фактів ще не знала історія лісоексплуатації в Закарпатті. Тутешні люди в цьому районі зазнали особливих бід. У багатьох із них селеві потоки знесли не лише хати, але й все небагате майно, що мали родини для свого скромного життя...
Отже, вкрай необхідно створити незалежну інспекцію, яка б не тільки контролювала, але й допомагала навести порядок в лісовому господарстві, — підсумовує професор В. Комендар.
Інакше не мати нашій Україні своєї Швейцарії, а лише пограбовану нещасну, бідну область на порозі в Європу.
