Передвиборна гарячка у Сполучених Штатах Америки, на відміну від України, завершилася. Температура пішла на спад після того як виявилося, що в «ключовому штаті» Огайо чинний президент Джордж Буш випереджає свого суперника-демократа, сенатора Джона Керрі. Після того як сам Керрі подзвонив Бушу і визнав свою поразку, а також привітав його з перемогою, Бушу вже не залишалося нічого іншого, як звернутися до нації з програмним виступом, що він і зробив.
«Буш-2», або, як назвала свою редакційну статтю The New York Times, «Наступний президент Буш», пообіцяв, що його нова адміністрація зосередиться на питаннях зростання економіки, реформи застарілого податкового законодавства, реформи сфери соціального забезпечення, а також допомоги новим демократіям у Іраку й Афганістані. України в цьому списку немає. У перші години після перемоги Буша можна сказати лише кілька тез. По-перше, його перемога цього разу абсолютно легітимна — адже Буш не лише заручився голосами 274 виборщиків при необхідних для перемоги 270, за нього також віддали голоси й більшість американців (51 відсоток проти 48 за Керрі). За Керрі віддадуть свої голоси при голосуванні 13 грудня (необхідна офіційна процедура, яка вже нічого не вирішує) 252 виборщики. Це означає, що Буш, попри опозиційність великої частини Конгресу (в цілому підконтрольного за результатами виборів республіканцям), має набагато міцніші позиції, ніж чотири роки тому, він має час для дбайливого добору урядової команди та розробки стратегії й тактики на наступні чотири роки. Те ж, що Буш-2, навіть попри власне можливе небажання, повинен виступити, починаючи з 20 січня (коли розпочнуться повноваження нового президента) з політикою, відмінною від попередньої, усвідомлюють і заявляють американські аналітики з різних політичних таборів.
По-друге, у перших же словах свого виступу Буш заявив, що його новий чотирирічний термін — це можливість досягти єдності нації. «У нас одна країна, одна конституція, одне майбутнє, які пов’язують нас», — заявив він, звертаючись до тих, хто голосував за Керрі. Це були не просто слова. Команда Буша має чудово усвідомлювати, що й у результаті політики Буша 1, і в результаті передвиборної кампанії країна опинилася розколотою. Розкіл поки що стосується не стратегічних моментів, але різного ставлення до окремих питань, однак те, що Америка сьогодні є чітко поділеною на прихильників консервативного крила, уособленого Бушем, і гнучкіших демократів, зрозуміло. Подолати цей розрив, який, наголосимо, зараз є далеко не настільки фатальним, як можливий розкіл між поколіннями та способами мислення в Україні, може спільна національна ідея, яку ще потрібно визначити та сформулювати. Буш-2 пропонує як таку ідею боротьбу з тероризмом — однак вона працює лише доти, доки в пам’яті пересічного американця ще свіжі спогади про трагедію 11 вересня 2001 року. Експерти на запитання: «Чому програв Керрі?» поки що жартома відповідають: «Тому, що американці — ірраціональний народ».
По-третє, вже перші відгуки європейської преси на вибори у США не містять нічого іншого, як розчарування (спокійні публікації — лише у Великій Британії). Це стосується й видань, які симпатизують консерваторам, і тих, чиї симпатії на боці лівих і лівоцентристів. З європейських політиків однозначно позитивну оцінку обранню Буша дали поки що лише Кваснєвський і Берлусконі. Одне з головних завдань Буша-2 — подолання «трансатлантичного розриву» iз Західною Європою та знаходження спільної мови з такими лідерами, як Ширак і Шредер. До цього списку можна додати необхідність осмисленішої політики стосовно Східної Європи та Росії, виправлення ситуації, коли головними друзями у Вашингтоні ставали часом лідери сумнівної легітимності, які підтримали операції США проти режимів Талібану та Саддама Хусейна, і таке інше. До цього списку можна віднести й необхідність розробки Вашингтоном осмисленої «української» політики хоча б на такому рівні, на якому вона існувала в адміністрації Білла Клінтона (за всієї можливої неоднозначності оцінок). Претензії США на світове лідерство мали б підтримуватися не лише військовою спроможністю — при тому, що попри заяви, емоції й бажання, Європейський Союз у його сьогоднішньому стані все ще не в змозі займатися стратегічним плануванням навіть власного майбутнього. Але продовження попередньої політики може призвести не лише до повної кризи у відносинах між США і ЄС, а й до більш глобальних проблем. Навряд чи цього бажатимуть у Вашингтоні.
По-четверте, Буш-2 повинен домогтися внутрішніх перемог. Його адміністрація має знайти ресурси для економічного зростання, створення нових робочих місць (нинi повідомляється лише про постійні скорочення), оздоровлення фінансової системи, припинення падіння курсу долара стосовно євро та єни. Ці проблеми не вирішуються кавалерійським наскоком навіть у відносно здоровій системі (порівняно, наприклад, з українською), яка просто потребує свіжого погляду на можливості оновлення.
Обрання Буша зустріли в Україні з різними настроями. Найменше оптимізму було (з не дуже зрозумілих причин) в середовищі, наближеному до «Нашої України». Але ж справа навіть не в тому, що, за словами посла США в Україні Джона Гербста, майбутнє українсько-американських відносин залежатиме не від американських, а від українських виборів. Америка за будь-яких умов свого внутрішнього розвитку не змінюватиме своїх пріоритетів. Будь-який президент України об’єктивно більше зацікавлений у нормальних двосторонніх відносинах, ніж президент США, звідси й теза посла. Будь-який уряд, зокрема й американський, співпрацюватиме з політичним режимом будь- якої іншої країни настільки, наскільки цей режим буде легітимним і сумісним зі спільно визнаними нормами (екстремальні ситуації — окрема історія). Цього просто вимагають сьогоднішні правила гри. І вже тому говорити, що для розвитку демократії в Україні була б бажанішою перемога демократів (республіканців) — дещо дивно. Інша справа — для можливості сказати власне слово потрібно мати підстави.
