Допомогти дівчатам із задатками лідерів досягти успіхів і принести користь суспільству має на меті програма «Перший крок до успіху», організована в Україні п'ятьма громадськими організаціями: Українським жіночим фондом, Українським освітнім центром реформ, Фондом «Здоров'я жінки й планування сім'ї», а також благодійними фондами «Приятелі дітей — Україна» й «Приятелі дітей — США». «День», що також підтримує цей проект, пропонує вашій увазі інтерв'ю з головою організаційного комітету конкурсу «Перший крок до успіху», директором програми партнерства громад фундації «України — США» Мартою КОЛОМИЄЦЬ.
— Скажіть, будь ласка, пані Марто, як у вас виникла ідея проведення саме такої програми?
— В Україні замало уваги приділяється дівчатам, які підростають, стоять перед різними виборами. Хтось повинен допомогти їм, дати пораду щодо майбутньої роботи, обрання життєвого шляху... Така програма є дуже популярною в США, там вона називається програмою менторства. Я подала ідею провести її й в Україні, мене всі підтримали. Отже, на першому етапі конкурсу дівчата мали написати есе на тему лідерства — як вони бачать своє майбутнє, як вони планують свою громадську активність, що б вони хотіли зробили для свого населеного пункту й так далі. Ми дістали майже 300 есе, й це для нас було приємною несподіванкою.
Другий етап — зустріч дівчат, авторок 50 найкращих есе із жінками-лідерками в Києві. Буде присутня пані Катерина Ющенко, яка ще чиказькою дівчинкою почала цікавитися соціальними проблемами, також представниці посольств, співачки, телеведучі, проректори університетів, губернатори міст, бізнес-леді, головний редактор газети «День» пані Лариса Івшина... Усього запросили 28 жінок, дуже цікавих, успішних, із різними життєвими шляхами... Вважаю, вони зможуть дати хороші поради дівчатам, які ще шукають своє Я, та й узагалі, дівчатам буде дуже цікаво почути, як вони досягли свого професійного рівня...
— Розкажіть, будь-ласка, детальніше про перший етап. Які дівчата брали учать у конкурсі, яким чином проходив добір...
— Ми оголосили про конкурс есе через інтернет, через школи й громадські організації, що працюють із дівчатами, через інтернати, тому що в цій країні в сиріт менше шансів реалізуватися, ніж у дітей, які живуть у сім'ях. Ми отримали дуже-дуже багато есе, не можу сказати, що я прочитала всі, але прочитала багато. І мене надзвичайно приємно вразив патріотизм цих дівчат — у Запоріжжі й на Закарпатті вони люблять свою Батьківщину, вони відчувають цю землю своєю Батьківщиною й хочуть зробити для неї щось хороше. Тому що вони молоді, ідейні, вони бачать, що країна міняється. Так, вони замалі, щоб пам'ятати Радянський Союз, але вони вважають себе дочками нової країни. Я читала ці есе й надихалася — яка в Україні чудова молодь!
Ми добирали дівчат, які говорять про свої особисті мрії, про вплив різних людей на їхній світогляд, і намагалися надавати перевагу тим, які походять із невеличких міст і сіл, оскільки вони ще ніколи не були в Києві й для них це буде найбільшим святом. Наш бюджет розрахований на 50 дівчат не з Києва, й до них ми добрали ще двох киянок.
— Що ще цікавого чекає на дівчат на другому етапі, чи будуть третій і четвертий етапи?
— Ще 28 червня, крім зустрічей з видатними жінками, на дівчат чекають три майстерні: про лідерство, про підготовку до першої роботи — як написати резюме, пройти співбесіду й так далі, й про ґендерну рівність. А на другий день буде майстер-клас від компанії «Мері Кей» про мистецтво макіяжу.
І це тільки початок. Ми хочемо вибрати найцікавіші історії дівчат, які приїдуть, і створити на їхній основі документальний фільм. Також збираємося восени цього року організувати збір коштів у США, Канаді й Україні, що допоможе нам оплатити додаткові навчання для дівчат, а також підтримати створення ними громадських організацій шляхом створення грантів.
— Розкажіть, будь-ласка, більше про дівчат- учасниць конкурсу. Які вони, молоді й соціально активні українки?
— Ці дівчата, незважаючи на те, що вони ще молоді, надзвичайно організовані, дуже добре розуміють проблеми свого середовища й своєї країни. Деякі хочуть працювати в бізнесі, деякі цікавляться проблемами навколишнього середовища, iнщi — журяться з приводу ґендерної нерівності в парламенті та уряді... У нас дуже багато цікавих дівчат, які продемонстрували дуже різноманітні підходи до теми. Наприклад, одна дiвчина пише вiд iменi своєї бабусi, якої вже нема в живих.
— Як ви вважаєте, що зумовлює схильність молодої людини до лідерства?
— Ці дівчата дуже ідейні, вони зачаровані любов'ю, українською літературою, вони цитують поезію, вірять, що все можливо в цьому житті. Вони бачать більше, яскравіше й світліше. І також вони знають історію, минуле, адже це необхідно для того, щоб створити майбутнє.
Але також дуже важливим є вплив оточення — багато залежить від того, хто впливає на молоду людину, вказує їй шлях у житті.
— Це покоління дівчат сильно відрізняється від жінок, які сьогодні вже є дорослими?
— На мою думку, так. Україна стає відкритою країною, ми живемо в час інформаційних технологій i глобального суспільства... У нашої генерації не було стільки можливостей. Крім того, ці дівчата виростають у незалежній країні, а сьогоднішнє покоління жінок виховувалось у Радянському Союзі, який зробив багато, щоб зламати характер у людях і не дати їм відкрити в собі лідерські якості. А перед цими дівчатами відкритий світ, відкрито дуже багато можливостей, і всіх цілей, що вони ставлять перед собою, вони зможуть досягти, й, я вважаю, зможуть навіть перевищити свою планку.
— Чи можна вивести з цих есеїв загальне судження: чого хочуть українські дівчата?
— Років вісім тому в Україні проводилося опитування дівчат приблизно такого віку, й тоді вони мріяли виїхати з України й бути модельками десь за кордоном. У цих листах я не побачила жодного бажання залишити свою країну. Можливо, їх перелякали відомості про торгівлю жінками. Але, в першу чергу, мені здається, прийшло усвідомлення того, що можна будувати щастя в своїй громаді. Усі вони розуміють: тікати з країни й бути моделькою — це не є спосіб життя. І це означає, що в України є майбутнє.
— Чи почуваються ці дівчата щасливими?
— Звісно, так. Як можна не почуватися щасливою, коли в тебе попереду ще стільки всього цікавого? І закінчення школи, й перше кохання, й старт кар'єри... Ну й звісно, спілкування з цікавими успішними жінками. Ми поділимо дівчат на групи — ті, що хочуть бути телеведучими, будуть спілкуватися з телеведучими, ті, що науковцями — науковцями, й так далі... Я сподіваюся, що потім дівчата зможуть інколи звертатися до цих жінок за порадами.
— Що ви порадите батькам, які хочуть виховати лідерські якості у своєї дитини?
— Бути готовим слухати свою дитину, спілкуватися з нею, відкривати їй світ і різні можливості. Дати їй можливість брати участь у різноманітних конференціях і конкурсах, адже ніколи не знаєш, де саме людина знайде себе. Але в першу чергу — спілкування. На жаль, не в усіх батьків вистачає часу на спілкування зі своїми дітьми, адже вони дуже зайняті зароблянням грошей. Але, як на мене, спілкування з батьками є значно важливішим за те, що можна купити за гроші.
Хочемо познайомити читачів «Дня» з трьома найцікавішими, на думку редакції есе.
Ірина ГАВРИШЕВА, Запоріжжя, 21 рік:
Якою повинна бути жінка-лідер? Зазвичай уява малює собі бізнесвумен у класичному костюмі та туфлях на підборах. І чи можливо уявити жінку-лідера в кросівках, джинсах та ще й на інвалідному візку? Чи вкладається у головi той факт, що жінка, та ще й інвалід може бути соціально активною? З власного досвіду знаю, що ні. Знаю, що люди вважають мене й таких як я знедоленими й ні на що не здатними. А я не лише хочу, а й можу бути лідером, я можу вести громадську роботу не гірше, ніж здорові чоловіки. Бо я краще за багатьох знаю, що насправді потрібно людям, зокрема інвалідам.
Лідерство — це, передусім, здатність розуміти людей, які тебе оточують. Саме тому існують окремі громадські об'єднання для людей з різними потребами. Бо ніхто краще жінки не зрозуміє інших жінок, ніхто краще інваліда не зрозуміє проблеми інших інвалідів. І, звісно, жінки-інваліди — це теж зовсім окрема категорія людей, які мають власні потреби, зрозумілі лише таким, як і вони самі.
Лідерство — це здатність переконати інших у своїй правоті. І зробити це можна лише власним прикладом. Тому жінка-лідер повинна мати певні здобутки. Необов'язково матеріальні, яких можна торкнутися (дипломи, гроші, медалі), але щось таке внутрішнє, чого не видно, але що одразу відчувається.
Лідерство — це вірність своїм переконанням і тим людям, лідером яких ти є. Справжній лідер ніколи не зрадить інтереси справи, задля якої навколо нього об'єдналися люди. Тому лідером може бути тільки та людина, для якої її справа — справа всього життя.
Кожного дня десятки дівчат- інвалідів у різних куточках України прокидаються для того, щоб прожити ще один героїчний день. Героїчний, адже кожна хвилина — це бій. Бій з долею, яка зробила тебе інвалідом, бій з перепонами у вигляді брівок і сходів, які трапляються на кожному кроці. Бій з хибними уявленнями здорових людей про інвалідів. А ще один незакінчений бій — із людською байдужістю. Ці дівчата з ранку квапляться до навчального закладу чи на роботу, готують сніданок своїм чоловікам і дітям. Вони пережили багато кривди й осуду, коли наважилися всупереч усьому створити родину й народити дитину. І коли вони тримають на руках це маленьке Боже диво, то вони відчувають себе найщасливішими жінками у Всесвіті.
Але ще більше таких самих дівчат, які волею долі змушені пересуватися у візках, проживають порожні дні, тижні, роки. Бо не знають своїх прав, не здогадуються про те, що реально можуть навчатися й навіть працювати. Бо навіть у найсміливіших мріях не уявляють себе дружиною й матір'ю. Це масове явище — у XXI столітті сотні дівчат-інвалідів України залишаються замкнутими в собі й у своїх оселях. Вони залишаються сам на сам із своїми проблемами та переживаннями. Боляче від думки про те, що сотні дівчат- інвалідів, кожна окремо, «винаходять велосипед» — учаться жити новим «інвалідним» життям. І наскільки легшим був би шлях до соціальної адаптації, якби поряд були люди, які розуміють твої почуття!
Щороку держава витрачає величезні кошти на утримання так званих центрів реабілітації та адаптації інвалідів, де працюють здорові люди, для яких проблеми інвалідів — щось абстрактне й незрозуміле. Де замість того, щоб створити умови для реабілітації «візочників», які найбільше цього потребують, ідуть шляхом найменшого опору й беруть на реабілітацію інвалідів, які самі пересуваються й мають III чи II групи інвалідності. І найголовніше, чого немає в цих центрах — розуміння того, що якщо лідер групи каже тобі: «Ти можеш це зробити, бо це роблю я», то це не порожні балачки, а істина!
Роль жінки-лідера в цій справі важко перебільшити. Бо, по- перше, жінки, які є фізично слабкiшi за чоловіків, дечого не можуть суто фізично. Але зрозуміти це може лише жінка. По-друге, коли тендітна жінка на візку «застрибує» на бровку, то жоден чоловік у такому самому становищі не зможе сказати: «Це неможливо» чи «Я цього не можу, бо це надто складно». Спрацьовує звичайна конкуренція, яка, як відомо, є чи не найбільшим стимулом для досягнення мети. Урешті-решт, у кожній жінці від природи є прагнення робити все наперекір усьому! Тому якщо вже жінка взялась за справу, то справу буде неодмінно закінчено.
Багато що можна змінити в країні на краще. Іноді шлях до цих змін зовсім простий і дешевий, треба тільки побачити його. Особисто я змінила б соціальну систему, ту її частину, яка пов'язана з інвалідами. Я б створила такі необхідні центри «активної реабілітації», де інвалідів та їхніх близьких навчали б користуванню спеціальними «активними» візками. У цих центрах за декілька тижнів можна навчити людину долати архітектурні й ландшафтні перепони. Я б розгорнула діяльність iз інформування всіх інвалідів про нові закони, що регламентують їхні права, про нові засоби реабілітації, які порожнім багажем лежать на складах соціальних служб. Додаткові пристрої не видають не тому, що їх немає, а тому, що інваліди про них не знають, тому не звертаються. Я б надала можливість молодим інвалідам безкоштовно користуватися інтернетом. Для цього не треба великих коштів — 50 гривень на місяць достатньо. Але це б дало людям так багато!!!
Я б зробила ще багато чого не лише тому, що я сама інвалід і ці питання мене безпосередньо стосуються. А ще й тому, що я — жінка, якій боляче дивитися, як дітки-інваліди отримують продуктові пайки замість того, що їм дійсно потрібне — замість соціальної реабілітації. Мені як жінці болить душа за цих дітей, які теж є частиною майбутнього країни, але яких ця країна й байдужість людей залишають без майбутнього. Так жінка-лідер багато з того, що стосується інвалідів, може змінити на краще. Бо жінці більш властиве милосердя, співчуття й потреба допомагати іншим.
Розвиненість держави можна визначити за однією єдиною ознакою — відсутність дискримінації за будь-якими ознаками. У розвиненій державі у своїх правах рівні чоловіки й жінки, інваліди та здорові люди, християни та мусульмани. А така рівність, у свою чергу, призводить до швидшого й повнішого розвитку держави. Бо, в ідеалі представники різних соціальних, національних та інших груп відстоюватимуть інтереси «своєї» групи. Жінки зможуть внести корективи в законодавство й проводитимуть громадську роботу з урахуванням інтересів самих жінок. І чоловіки часто не винні в тому, що деякі закони чи рішення не повністю відповідають інтересам жіноцтва. Це трапляється тому, що чоловік не може до кінця розуміти потреби жінок, як і жінка не можу розуміти всіх потреб чоловіків. Те ж саме стосується активної участі інвалідів у суспільно-політичному житті країни. Бо лише людина, яка щодня змушена на візку підкорювати сходи й вузькі двері, розуміє, як важливо обладнання приміщень пандусами, підйомниками та іншими елементами, які роблять навколишній світ доступним. Таким чином, розвиток держави в бік подолання різних видів дискримінації розпочинає процес, якій сам себе підтримує й сприяє подальшому розвитку й демократизації суспільства.
Але сучасній Україні треба пройти до цього чималий шлях. Іноді проблеми дискримінації різних груп людей є взаємопов'язаними. Дівчині з села важко пробитися в житті не лише тому, що вона жінка, але й тому, що сільська освіта не дуже якісна, можливостей для вступу у ВНЗ небагато. Відсутність гарної освіти в школі й вищої взагалі майже неминуче виключає можливість активної участі такої дівчини в громадсько-політичному житті. Якщо додати сюди небажання роботодавця брати жінок до 30 років, щоб потім не виплачувати декретні, то жінці в такому випадку не залишається нічого, крім як улаштуватися на некваліфіковану, а значить із низькою заробітною платнею роботу, та ще й без оформлення трудової книжки. Про активну життєву позицію такій дівчині можна лише мріяти.
Такий самий комплекс проблем існує й у дівчат-інвалідів. Знов-таки, в інвалідів із дитинства зазвичай дуже низький рівень середньої освіти, бо «надомне» навчання рідко буває якісним. Проблеми навчання у ВНЗ починаються з отримання довідки про стан здоров'я й закінчуються переддипломною практикою й, власне, здачею самої дипломної роботи. І навіть при наявності диплома про вищу освіту знайти легальну роботу дуже важко. Бо тут постає ціла низка юридичних колізій, коли в одному й тому самому законі присутні статті й про рівні права при працевлаштуванні, й про необхідність доводити в декількох інстанціях свою спроможність працювати. Жінка-інвалід має бажання брати участь в якихось зборах? Нема питань, крім одного — як дістатися місця зборів, як потрапити в приміщення, де «стати», щоб не заважати іншим? Жінка у візку хоче відкрити власну справу? Теж, за законом, має право. Але жодна установа не надасть кредит інваліду I групи. Бо всі, від найвищих чинів держави до секретарки в центрі зайнятості, всі впевненні, що інвалід не здатен вести власну справу.
Тому, щоб жінок-лідерів стало більше, треба, насамперед, подолати інші види дискримінації: за станом здоров'я, за місцем народження, за національністю та віросповіданням. І тоді, пробиваючи собі шлях до успіху, жінці доведеться долати лише традиційно-скептичне ставлення до жінок, а не ще купу інших видів дискримінації.
Тетяна БАРИЛО, м. Надвірна, Івано-Франківська область, 18 років:
Я — маленька гілочка свого народу, що народилася в чудовому карпатському краї й увібрала з молоком матері високу відповідальність за щастя й волю рідного народу. У моїх генах закодована вся інформація про славних українок, які виявляли високу політичну зрілість, що вела їх шляхом слави, віри й любові, шляхом мужності й самопожертви в ім'я України. Я горда з того, що в моїх жилах тече кров, напоєна соками тієї землі, що зростила Роксолану, яка своєю мудрістю й нескореністю зробила для долі України набагато більше, ніж усі гетьмани й війська разом узяті. Я рада, що народилася жінкою й живу в період великих змін у природі, політиці, економіці, суспільному житті, коли виняткове значення й особлива роль жінки в історії нації, держави, сім'ї залишається незмінною — дуже важливою. Вона, жінка, — уособлення ніжності й краси, мудрості й терпимостi, віри та надії, любові й оберегу всього найсвятішого й найсокровеннішого, що послано людині Всевишнім. Від жінки починається світло народження дитини, її вишитими рушниками прив'язана до отчого порога юність кожного; з її впевненою ходою шириться наша дорога в усвідомлене самостійне життя.
Жіноче лідерство для України завжди було важливим, адже українська жінка споконвіку славилася вродою, розумом, мужністю й відвагою — рисами, які роблять наш народ вічним, великим і нездоланним. Непоборне прагнення українки до волі, що поєднувалося з почуттям високої гідності й відповідальності за щастя рідного народу, спонукало її до культурно- освітньої, громадсько-політичної, а коли виникала потреба, то й до військової діяльності.
Нині важко собі уявити нашу історію без таких світлих імен, як Роксолана, Мотря, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Софія Русова, Ліна Костенко... Люблячі, віддані й мужні, вони були здатні боротися за своє щастя й щастя свого народу.
Часта відсутність чоловіка (у військових походах, на заробітках) сприяла формуванню в українській жінці стійкості, незалежного характеру. Треба було виховувати дітей, сіяти й жати хліб, самій вирішувати важкі й важливі справи. За будь-яку ціну треба було вижити, не схибити. Авторитет, самостійність і гідність жіночого характеру були й є національними рисами українок.
Незважаючи на багатовіковий чужинський гніт, Україна народила героїв і героїнь, якими захоплювався світ, сміливців, які наперекір усьому продовжували боротьбу за повернення своєму народові втрачених прав і свобод. У чорну ніч недолі українська жінка знаходила в собі сили зберегти почуття гідності, відповідальності за свій народ, за свою родину, за виховання дітей.
Жодні тортури й випробування не змусили прогресивних українок зректися своїх ідеалів.
Не можна не згадати й про жінок з української діаспори. Не з власної волі більшість із них опинилися далеко від рідного краю. Роз'їхалися вони по всьому світу, але й там, у країнах Європи, Америки, Австралії, продовжують віддавати свої сили, знання та вміння хто заради майбутнього своїх дітей, хто українській справі.
Якою ж є українська жінка сьогодні? Героїнею, яка докладає всіх зусиль, аби задовольнити потреби родини та свої власні, щоб знайти шляхи до виживання.
І ця боротьба за виживання гальмує зміни в усіх сферах життя. Багато жінок не розуміють, що економічна криза є наслідком неспроможності уряду керувати суспільними процесами. Однією з причин цієї неспроможності, на мою думку, є низька політична активність жінок, а також нечисленне жіноче представництво в парламенті.
Дуже часто чуємо: політика — не жіноча справа. Але якщо в родинному житті частенько всю відповідальність жінки беруть на себе, то чому б не доручити їм більший простір у вирішенні політичних та соціальних питань?
Питання чоловічої та жіночої рівності неоднозначне й важке. Кілька століть жінки борються за здобуття рівноправ'я в сім'ї та суспільстві. Але й досі проблема не вирішена. На мій погляд, треба змістити акценти. Жінка — лідер — не лідер над чоловіком, не «над».., не «під».., а поряд. Адже, якщо звернутися до Біблії, то прочитаємо, що жінку Бог створив не з голови, не з ноги, а саме з ребра Адамового. Чи не значить це, що жінка має бути поруч як помічниця, порадниця, натхненниця, супутниця в житті чоловіка, не принижуючи чоловічої гідності й не дозволяючи топтати себе?
Щоб жінок-лідерок було більше, щоб були вони достатньо компетентні у вирішенні проблем, потрібно, на мою думку, створювати жіночі організації, центри, які б об'єднували свої зусилля. Діяльність цих організацій має бути спрямована на вивчення проблем і визначення шляхів покращення добробуту нації, а саме:
розвиток сфер освіти та охорони здоров'я;
розв'язання політичних питань, утвердження політичних прав та можливостей;
боротьба з насильством у родинах;
розв'язання проблем зайнятості та еміграції.
Дуже важливим є залучення до жіночих організацій якомога більше жінок, щоб ці створені центри не були ізольовані від загалу, а допомагали жінкам боротися з труднощами й залучали б до активних дій у родинах та суспільстві. Але як це втілити?
Вагомим моментом, на мою думку, є те, що присутність жінки, як у сім'ї, так і в державних установах, не буває нейтральною, її поява завжди змінює поведінку чоловіків у певний бік. Якщо в жінці живе Боже світло й любов, то одна тільки її присутність змінює все навкруги. Чистота жіночого серця пробуджує спрагу чистоти в серці чоловіка.
Я погоджуюсь iз думкою Єлизавети Жук, що «національна свідомість жінки є початком національної свідомості народу».
Світлі помисли, безкорисливість, упевненість, компетентність, наполегливість, справедливість — ось ці риси, що допоможуть жінці-лідеру знайти відповіді на ряд питань, поставлених ще Лесею Українкою:
Як помогти в безмежнім людськім горі?
Як світ новий з старого збудувати?
Як научить байдужих почувати?
Як розбудити розум, що заснув?
Як час вернуть, що марне проминув?
Як певную мету вказати розпачливим?
Ксенія КВІТКА, м.Донецьк, 17 років:
Лист з минулого
«Оксаночко, сонечко, якщо ти читаєш зараз цього листа, це означає, що мене немає поряд iз тобою. Дуже шкода, що я не дожила до твого 17-річчя. Хотілося б подивитися на тебе, твої очі, поставу, волосся, поговорити з тобою про все на світі, розказати тобі найголовніше в житті... Але я не змогла дожити до цього дня, вибач мені...
Знаєш, ніде сонце не світить так яскраво, як в Україні. Зорі, що мільйони років сходили над землею, сяють тут якось особливо, натхненно.
Впродовж свого довгого і важкого життя я навчилася не лише спостерігати, а й аналізувати, передбачати, мислити. Я не раз бачила, як розбиваються мрії, як тане те, до чого людина йшла все своє життя. Я спостерігала, як непотрібною стає людська душа, як знецінюються гідність і совість, як утоптується у бруд історія і мова мого народу. Я бачила, як розбивається тендітне сердечко, яке готове було вірити у мрії, а замість нього з'являється кам'яна скеля. Я відчувала гордість і сум, радість і печаль. Я знаю, що таке сльози відчаю і зради. Я все бачила...
А ще я бачила степ... Безмежний, жовтий степ під блакитним, райським небом. Я бачила надію... Безмежну віру чоловіків і жінок у щось, у когось, хай навіть і в людину. Далі приходив момент розчарування, момент істини, момент брехні й лестощів, звинувачень і викриттів. Було страшно. Страшно й боляче розчаровуватись, розуміти, що ти обманулась, знову помилилась.
Оксаночко, я заповідаю тобі вогонь. Вогонь у своєму серці. Я хочу щоб ти не жила, а палала, горіла зсередини неймовірно яскравим, пекучим світлом. Онучко моя, я люблю тебе, але більше за тебе я люблю свою і твою землю, святу Україну. Нашій країні потрібні такі люди як ти: працьовиті та енергійні, молоді і обдаровані, розумні і помірковані. Але ти маєш пам'ятати, що мало бути просто активною і обдарованою. Жінка-лідер має бути не просто яскравою особистістю, вона має бути тонким дипломатом, розумною і всебічно розвинутою людиною, вона має всім своїм поглядом, всіма своїми діями переконувати всіх навколо, що неможливих завдань не існує, а є просто ледащі виконавці. Ти саме така. Ти маєш радіти всьому: перемогам і невдачам, злетам і падінням. Ми вчимося тільки тоді, коли падаємо з вершини успіху. Ти маєш доводити всі свої справи до кінця, не дивлячись на те, якими б важкими вони не здавались. Ти маєш постійно вчитися, знаходити нові, нереальні, незвичайні рішення. Будь обережна з критикою. Тебе не мають ламати ні глузування, ні осуд. Оксано, ти маєш вибрати свій шлях. Ти мусиш чітко знати чого ти хочеш, маєш чітко окреслювати те, що тобі треба робити і як розв'язувати проблеми. Тiльки не забувай про те, що ти жінка. Не давай недоспаним ночам і втомі взяти над собою верх. Ти маєш сама керувати своїм життям і мати свої власні принципи, проте згодься, що легше жити, знаючи, що хтось десь чекає на тебе.
Оксано, не просто так я розказувала тобі різні історії з самого твого дитинства. Пам'ятаєш? Про княгиню Ольгу, про Галшку Гулевичівну, про Лесю Українку, про Олену Телігу, про Катерину Чумаченко? Ці жінки не просто були лідерками. Вони пліч-о-пліч йшли з чоловіками, піднімаючи народ до дій своїми вчинками чи словами. Сонечко моє, я мрію, щоб ти полюбила свою Україну так, як любила її я. Ця любов схожа на любов до Бога, коли ти готовий віддати все, пожертвувати всім заради свого почуття. Коли ти полюбиш свою країну, тоді, і тільки тоді ти проникнешся любов'ю до всього, що є на твоїй землі: до людей, до тварин, рослин, навіть повітря буде здаватися тобі свіжішим, ніж будь де.
Я не хочу, щоб ти стояла осторонь. Досить! Надто довго ми жили за законами інших, думали, що «моя хата скраю, нічого не знаю». Я знаю, що твоя душа просто не зможе не втручатися в життя країни, життя людей. Я мрію, щоб ти спрямувала свою енергію в мирних цілях. Мій головний заповіт тобі: «Не вчи людей жити, лише показуй їм, що можна жити краще».
Прийшов час ламати стереотипи. Досить довго українці вважали, що єдине, чим має займатися жінка, це поратися вдома біля плити, народжувати дітей і задовольняти чоловіка. Неправда! Я впевнена, що ти органічно не сприймаєш цю думку і будеш прагнути перевернути старі погляди, розбити стіну стереотипів. На жаль, інститут жінок-лідерок не дуже популярний в Україні. Ти почнеш, за тобою підуть інші, от побачиш. Ти не повіриш, але в Україні є безліч дівчат, які можуть і хочуть змінити щось на краще. Проблема в тому, що їм не випадає можливості. Я знаю що ти прорвешся, адже двері завжди відчиняються тим, хто стукає в них.
Жінка-лідер дуже важлива для України. Вона принесе не просто нову еру в громадському і політичному житті країни, а й принесе новий вітер ідей і планів. Надто довго нами керували чоловіки з їхніми старими, як світ, поглядами на потреби людей і модернізацію життя. Те, що проходило кілька років тому треба оновлювати чи міняти через 5—10 років. Подумай про це. Оксано, жінка-лідер має бути сильною, працьовитою особистістю. Проте вмій мріяти. Хтось колись сказав, що мрії — це плани Бога стосовно нас. Тільки знаючи свою мету, прагнучи здійснити її, ти досягнеш вершин.
Оксано, тобі повезло в тому, що ти народилась жінкою. Відкриваю тобі свій останній, і, напевно, найпотаємніший секрет. Вмій використовувати свою жіночність. Не завжди, але коли треба. Жінка може грати, може зачаровувати. Жінка, як лисичка, має знати де, як і що сказати. Вона має вміти звертатися не тільки до здорового глузду, а й до серця і душі. Сподіваюсь, ти розумієш про що я.
Онучко моя. Я помираю, мені не довго залишилося. Але я щаслива. Я знаю, що на цьому світі є ти, є тисячі таких як тих: різних, яскравих, мрійливих, працьовитих, талановитих, здатних змінити долю людей і країни. Я знаю, я вірю, що у тебе все вийде. Оксано, ще моя бабуся казала, що в кожної людини тільки два шляхи: короткий і слизький або довгий і важкий. Який обереш ти?»
Бабуся, я здійсню твою мрію. От побачиш. Я знаю, що на небі засяє моя зоря, вона мені покаже шлях, буде рятувати у найгірші часи. Не хвилюйся, бабусю, я виберу правильний шлях...
