Згідно з даними соціологічних опитувань, із кожним роком громадян України, що вважають День незалежності справжнім святом, а не просто ще одним вихідним, стає все більше. Нехай на один-два відсотки — та все ж. Зрозуміло, святковим чи ні буде настрій наших співвітчизників 24 серпня, залежить не тільки від рівня організації святкувань. Проте «зовнішній» бік святкування також важливий. Судячи з найсвіжіших вражень і кореспондентів, і експертів «Дня», певний позитивний досвід вже є. Як є і тенденція до творчого розвитку і збагачення цього досвіду. Отже, чи можна, озираючись на святкування Дня незалежності в цьому році, говорити про те, що все більше і більше людей вважають це свято «своїм»? Чи дають підставу говорити про це, скажімо так, «формальні» вияви свята — військовий парад, концерти тощо?
Наталія ЛАВРИНЕНКО, соціолог, старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України, кандидат філософських наук:
— На мій погляд, змінити будь-яку традицію повсякденного життя людей і ввести нові свята взагалі досить складно. Кожен народ має свої традиції, і чим глибше вони йдуть в історію, тим більш вони стійкі. А оскільки День незалежності — свято відносно нове, можна навіть сказати — молоде, то і не слід очікувати, що його святкуватимуть усі. Треба враховувати деяку інерцію, з якою люди взагалі сприймають щось нове. Однак, чим далі ми проживатимемо нашу історичну реальність, тим більше це свято укорінятиметься — це справа часу. Найголовніше, щоб наші політичні та державні діячі не забували, що це свято потрібно відмічати на належному рівні, що потрібно поступово впроваджувати цю традицію.
А парад та інші офіційні заходи — це механізми впровадження Дня незалежності у повсякденне життя людей. Легше й охочіше всі політичні зміни і навіть введення нових свят сприймає молодь — тим більше, коли свято супроводжується дійсно якимись святковими діями: концертами, парадами. Все це має бути. Треба дуже невеликими кроками рухатися у напрямі до перетворення Дня незалежності на справжню національну традицію. Чекати, що його однаково сприймуть всі покоління, не варто: потрібно дивитися в перспективу.
Юрій ШАПОВАЛ, професор, доктор історичних наук:
— Передусім, я хотів би підкреслити, що особисто я люблю це свято, воно мені дуже подобається, хоч воно і не є таким масштабним, як святкування Дня незалежності, скажімо, в Сполучених Штатах Америки. Мені довелося кілька разів бути цього дня в Америці і, звичайно, якщо порівнювати розмах і якість святкування, скажімо так, то це різні речі. Проте в Україні за останні роки, як на мене, форма святкування Дня незалежності значно вдосконалилася. На мою думку, це свято об’єднує людей, і для багатьох воно служить знаковою подією, підтвердженням того, що Україна не тільки існує, а й того, що вона має гарні перспективи. Звичайно, всі, хто не розучився в нашій країні думати, чудово бачать, що існує ніби дві незалежності. Одна — святкова, а інша — реальна. Так ось, моя мрія (і я щороку про це згадую 24 серпня) полягає в тому, щоб ці дві незалежності коли-небудь зійшлися. Ось тоді ми й матимемо повноцінне свято.
Офіційна частина святкування мені подобається трохи менше: я бачу тут ще дуже багато атавізмів радянськості. Але, напевно, і парад, й інші офіційні заходи — це обов’язкові атрибути, які, в цілому, і роблять свято святом.
Юрій РИБЧИНСЬКИЙ, композитор:
— Мені важко судити про те, як пройшов День незалежності в маленьких містах. У столиці, як і завжди, був святковий день, але я в цей час був у Харкові. Там святкували досить спокійно. І мені здалося, що у свідомості людей поки що на першому місці як національне свято стоїть День Перемоги. Я вважаю, що для того, щоб День незалежності став не просто пафосним святом, Україна повинна вийти на певний рівень економічного розвитку. Якби на сьогоднішній день ми знаходилися хоча б на рівні країн Балтії, тоді люди реально змогли б відчути плоди дванадцяти років незалежності. У нас же більшість людей відчуває, що вони щось втратили і нічого натомість не отримали. На побутовому рівні людям не вистачає усвідомлення того, що вони живуть трішки краще, ніж вони жили до незалежності.
Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, режисер, художній керівник театру «Сузір’я»:
— Так трапилося, що я з іноземними гостями був учасником всіх святкових подій, включаючи концерт у Палаці «Україна», військовий парад, святкування на головних площах столиці. Можливо, ще не всі жителі України усвідомлюють значущість незалежності, як такої, але люди розуміють, що це дійсно день всенародної радості. Це дуже важливо, коли в радісному почутті є момент відчуття єднання. Очікування, підготовка і «прожиття» цього дня — це ті високі моменти, які цементують націю і пророщують зерна патріотизму. Мені здається, що від року до року святкування стає більш масштабним, цікавим і різнобічним. Все більше ми відходимо від якихось стереотипів, і якщо концерт видався мені вже надто старомодним, то на параді у виступі оркестру були абсолютно несподівані ноти. Можливо, мистецтво в таких громадських середовищах найбільше виражає ситуацію в країні. Видно, що ми реально стали більш демократичними.
